Рішення № 56451349, 10.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2016Справа №910/411/16За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА ЗЕМЛЯ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАГОС ІНЖЕНІРІНГ"

про стягнення 149 841,06 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Зінченко Є.В. (довіреність б/н від 18.06.2015)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА ЗЕМЛЯ" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАГОС ІНЖЕНІРІНГ" (відповідач) про стягнення 205 414,99 грн. заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 28/04/14-01 від 28.04.2014, в частині повної та своєчасної оплати поставлених позивачем товарів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2016 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження по справі № 910/411/16 та призначено її до розгляду на 02.02.2016.

В судовому засіданні 02.02.2016 представник позивача надав суду документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.02.2016 справу № 910/411/16 відкладено на 16.02.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

16.02.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про уточнення розміру позовних вимог та документи по справі.

В судове засідання 16.02.2016 представники сторін не з'явились.

В судовому засіданні 16.02.2016 суд дослідивши заяву позивача про уточнення розміру позовних вимог, дійшов до висновку, що вказана заява по своїй суті є заявою про зменшення розміру позовних вимог.

Згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача: 77 205,94 грн. - основного боргу; 9 577,00 грн. - пені; 7 720,59 грн. - штраф; 3 923,51 грн. - 3% річних; 51 414,02 грн. - інфляційні втрати.

Відповідно ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи те, що заява про зменшення розміру позовних вимог відповідає приписам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до розгляду, у зв'язку з чим, позовні вимоги розглядаються в її редакції та відповідно має місце нова ціна позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 розгляд справи відкладено на 10.03.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 10.03.2016 представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені у заяві про зменшення, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 10.03.2016 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав.

Відповідно до п.п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідачу направлено на адресу місцезнаходження, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Водночас, судом, враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з огляду на визначені ст. 69 ГПК України строки вирішення спору, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 10.03.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА ЗЕМЛЯ" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БЛАГОС ІНЖЕНІРІНГ" (далі - покупець) укладено договір поставки № 28/04/14-01 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця металопродукцію (далі - товар) в строки і на умовах, встановлених Договором, а покупець зобов'язується оплатити вартість товару і прийняти його відповідно до умов Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору, ціна, загальна кількість, асортимент, сортамент і номенклатура товару, що поставляється по даному Договору, зазначається в рахунках-фактурах постачальника, які є невід'ємною частиною договору, і/або в видаткових/залізничних накладних.

Факт поставки товару за цінами, в кількості, асортименті, сортаменті і номенклатурі, що зазначені в рахунках-фактури і/або в видаткових/залізничних накладних, або факт оплати рахунку-фактури означає взаємну згоду постачальника і покупця з умовами поставки і умовами оплати товару за ціною, кількістю, асортиментом, сортаментом і номенклатурою товару, які вказані в рахунках-фактури постачальника і/або в видаткових/залізничних накладних, а також являються підтвердженням факту отримання покупцем від постачальника рахунку-фактури для оплати товару, який постачальник поставляє/поставив (п. 1.3 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору, поставка товару здійснюється у відповідності з Міжнародними правилами тлумачення умов «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 року з урахуванням особливостей, встановлених Договором.

Положеннями п. 2.5 Договору встановлено, що датою поставки вважається дата: при поставці автомобільним транспортом постачальника - дата видаткової накладної постачальника або товарно-транспортної накладної.

Згідно з п. 3.3, 3.5 Договору, оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у договорі або рахунку-фактурі. Постачальник має право поставити товар покупцю без попередньої оплати. В таких випадках покупець оплачує товар в розмірі 100% від вартості поставленого товару протягом 5 днів з моменту поставки.

Відповідно до п. 8.1 Договору, договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 91 010,94 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № 163 від 29.04.2014 на суму 1015,70 грн., № 169 від 06.05.2014 на суму 8 805,00 грн., № 186 від 14.05.2014 на суму 29 475,20 грн., № 219 від 04.06.2014 на суму 28 214,30 грн., № 248 від 27.06.2014 на суму 23 500,74 грн.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначає, що відповідач в порушення умов Договору та вимог чинного законодавства за поставлений товар розрахувався частково, на суму 13 805,00 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача за 24.06.2014 та 05.05.2014, вартість поставленого товару у розмірі 77 205,94 грн. відповідачем оплачена не була.

Крім того, між сторонами був підписаний Акт звірки розрахунків за період з 01.04.2014 по 01.01.2015, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 77 205,94 грн.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 77 205,94 грн. в судовому порядку, а також пеню, 3% річних, інфляційні втрати та штраф у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 91 010,94 грн., а відповідач, у свою чергу, прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними, належним чином засвідчені копії яких долучені до матеріалів справи.

Оскільки зазначені вище накладні підписані зі сторони відповідача уповноваженими особами, що підтверджується довіреностями на отримання товару, суд дійшов висновку, що відповідачем прийнято товар на суму 91 010,94 грн.

Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, відповідно до п. 3.5 Договору, постачальник має право поставити товар покупцю без попередньої оплати. В таких випадках покупець оплачує товар в розмірі 100% від вартості поставленого товару протягом 5 днів з моменту поставки.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач оплату вартості товару здійснив лише частково, на суму 13 805,00 грн., в підтвердження чого позивачем надані банківські виписки, а тому відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання. Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем вартості поставленого позивачем товару у розмірі 77 205,94 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки, невиконане зобов'язання за договором у розмірі 77 205,94 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 77 205,94 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 9 577,00 грн. пені та 7 720,59 грн. штрафу.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1,3 ст.549 ЦК України).

Згідно з ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідальність у вигляді пені погоджена сторонами у п. 5.2 Договору, відповідно до умов якого за прострочку строків оплати товару, встановлених Договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Суд, перевіривши розрахунок пені, надай позивачем, встановив, що останній є арифметично невірним. За розрахунком суду, здійсненим відповідно до умов Договору та вимог чинного законодавства по кожній накладній окремо, розмір пені становить 9 418,39 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення 7720,59 грн. штрафу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п. 5.2 Договору, крім сплати пені покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми неоплаченого товару у вказані цим договором строки.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

При цьому, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 7720,59 грн. грн. підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення 3% річних у розмірі 3923,51 грн. та інфляційних втрат у розмірі 51 414,02 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наданий позивачем, суд встановив, що розрахунок 3% є вірним, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню у розмірі, заявленому позивачем - 3 923,51 грн.; розрахунок інфляційних втрат є арифметично невірним. За розрахунком суду розмір інфляційних втрат становить 48 498,94 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 41083,00 грн.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

Згідно з ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Так, на підтвердження понесення витрат на послуги адвоката,позивачем надано: Договір про надання правової допомоги № 11/2015 від 02.11.2015, рахунок-фактуру № 22 від 30.11.2015 на суму 41 083,00 грн., Акт надання послуг № 4233 від 30.11.2015 на суму 41 083,00 грн., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3343, а також платіжне доручення № 844 від 07.12.2015 про сплату 41 083,00 грн. адвокату Алексєєву Олексію Ігоровичу.

Відповідно до п. 12 Роз'яснення Вищого арбітражного суду "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 02-5/78 від 04.03.1998 р., вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. Тому суд з врахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За загальним правилом приписів ч.1 ст. 33 ГПК України, докази на підтвердження розумності витрат на оплату послуг адвоката та обґрунтованість їх стягнення, повинна надавати сторона, яка вимагає відшкодування цих витрат.

З огляду на положення ст. 44 ГПК України, співрозмірність витрат позивача на оплату послуг адвоката Алексєєва А.О., ціну позову і складність справи, суд вважає за необхідне обмежити розмір покладених на відповідача витрат на оплату послуг адвоката до 10 000,00 грн., адже заявлена до стягнення сума адвокатських послуг є явно завищеною.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЛАГОС ІНЖЕНІРІНГ" (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 69, код 34960163) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА ЗЕМЛЯ" (83037, м. Донецьк, вул. Центральнозаводська, буд. 9, код 32757396) 77205,94 грн. основного боргу, 9 418,39 грн. пені, 7720,59 грн. штрафу, 3923,51 грн. 3% річних, 48 498,94 грн. інфляційних втрат, 2201,51 грн. витрат зі сплати судового збору та 10 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 14.03.2016.

Суддя С.О. Турчин