Рішення № 56451330, 14.03.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.03.16р. Справа № 904/1060/16

За позовом Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" (м. Родинське, Донецької області)

до Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (м. Нікополь, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 02/10-2/1505199 від 02.10.2015 у загальному розмірі 6 013 942 грн. 65 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 01/11-1441 від 20.11.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Вугільна компанія "Краснолиманська" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 02/10-2/1505199 від 02.10.2015 у загальному розмірі 6 013 942 грн. 65 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 5 185 614 грн. 82 коп. - основний борг;

- 643 732 грн. 03 коп. - пеня;

- 140 737 грн. 59 коп. - інфляційні втрати;

- 43 858 грн. 21 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 02/10-2/1505199 від 02.10.2015 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений в період з 04.10.2015 по 25.10.2015 товар (вугіля Ж 0-100) у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 5 185 614 грн. 82 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.2. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 26.10.2015 по 05.02.2016 в сумі 643 732 грн. 03 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач просить суд стягнути інфляційні втрати за період з 26.10.2015 по 31.12.2016 в сумі 140 737 грн. 59 коп. та 3% річних за період з 26.10.2015 по 05.02.2016 в сумі 43 858 грн. 21 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 14.03.2016.

У судове засідання 14.03.2016 з'явився представник позивача.

Вимоги ухвали суду від 23.02.2016 були виконані позивачем у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 14.03.2016 не з'явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, при цьому, електронною поштою надіслав клопотання про відкладення розгляду справи (вх.суду 14894/16 від 12.03.2016), яке мотивоване неможливістю прибути у судове засіданні його представника, у зв'язку з його участю в іншому судовому засіданні.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки відповідач, як юридична особа був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.

Відповідно до абзацу 5 підпункту 3.6. пункту 3 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1 - 4 статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника відповідачем не доведена.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

При цьому, ухвала суду від 23.02.2016 була отримана відповідачем 26.02.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994532164796 (№ 5320003387774), але протягом 17 днів з дня її отримання відповідач відзиву на позовну заяву та інших витребуваних судом документів не надав. Крім того, протягом вказаного часу міг забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1 - 4 статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Крім того, представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. Крім того, позивач зазначає, що коло осіб, які можуть представляти інтереси відповідача у судовому процесі не є обмеженим, а отже посилання на неможливість прибути у судове засідання представника не може бути достатнім, належним доказом та обставиною для відкладення розгляду справи. Крім того, у судовому засіданні позивач наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач протягом декількох місяців не погасив існуючу заборгованість, а клопотання відповідача, з урахуванням попереднього затягування погашення заборгованості у повному обсязі, можуть вважатися зловживанням своїми процесуальними правами, що в свою чергу, призводить до подальшого порушення прав позивача.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 23.02.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вулиця Електрометалургів, будинок 310, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2016 була отримана відповідачем 26.02.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994532164796 (№ 5320003387774). При цьому, протягом 17 днів з моменту отримання відповідачем ухвали суду будь-яких заперечень на позовні вимоги позивача не надано.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 23.02.2016 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Представником позивача у судовому засіданні 14.03.2016 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування. Представник позивача також повідомив, що станом на теперішній час заборгованість відповідача перед позивачем не змінилися, будь-яких погашень відповідач не здійснював.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 02.10.2015 між Публічним акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (далі - покупець, відповідач) та Державним підприємством "Вугільна компанія "Краснолиманська" (далі - постачальник, позивач) було укладено договір поставки № 02/10-2/1505199 (далі - договір, а.с.12-15), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти у власність і сплатити вугілля (далі -товар), найменування, ціна за одиницю, кількість, а також строки поставки та інші характеристики якого вказуються в специфікації. Специфікації, оформлені належним чином, підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін, складають невід'ємну частину договору. В специфікаціях, крім вищезазначених даних, можуть також вказуватися інші дані, які мають відношення до поставки товару (пункт 1.1. договору).

У пункті 10.1. договору сторони погодили, що договір підписаний уповноваженими представниками сторін, скріплений печатками сторін і набуває чинності з дати підписання і діє до 31.12.2015, а в частині оплати - до повного її виконання.

Докази визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору у матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У пункті 2.2. договору сторони вказали, що повне найменування, асортимент, кількість товару, вказується в специфікаціях, що додаються до договору і є його невід'ємною частиною договору (пункт 2.2. договору).

У відповідності до вказаних умов між позивачем та відповідачем було підписано специфікацію № 1 від 02.10.2015, в якій сторони, зокрема, визначили найменування товару, його кількість, ціну, загальну вартість, умови та строки поставки, а також якісні показники товару (а.с.16).

У розділі 4 сторони визначили базисні умови та строки поставки товару, а саме:

- базисною умовою поставки товару, а також місце поставки (у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс-2010") є FCA - станція відправлення Родинська, Донецької залізниці (пункт 4.4. договору);

- сторони домовились про те, що датою поставки товару за договором вважається дата отримання товару покупцем відповідно до базису поставки. Поставка товару підтверджується залізничною квитанцією про приймання вантажу до перевезення з датою штемпеля станції відправлення (пункт 4.5. договору);

- перехід ризиків випадкової втрати та/або пошкодження товару визначається базисними умовами поставки. Перехід права власності на товар відбувається при підписанні покупцем і постачальником акту приймання-передачі партії товару (пункт 4.6. договору).

У відповідності до пунктів 3.1. та 3.6. договору ціна товару встановлюється в національній валюті України - гривні і тлумачиться відповідно до умов базису поставки, зазначеного в специфікаціях. Загальна вартість договору (ціна договору) дорівнює сумі вартості товару, поставленого постачальником покупцю протягом всього терміну дії договору і формується з вартості товару, зазначеної у всіх специфікаціях, підписаних сторонами до договору. Ціни на товар, що поставляється за договором, фіксується на момент підписання відповідної специфікації до договору і не підлягають зміні в односторонньому порядку протягом дії такої специфікації. Зміна ціни допускається тільки за наявності письмової угоди сторін, умову про яку сторони вказують у специфікації. Сторони прийняли, що всі ціни, обговорені в специфікаціях до договору, є звичайними, справедливими, ринковими.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У розділі 5 договору сторони погодили умови здачі-приймання товару, а саме:

- покупець зобов'язаний прийняти товар, узгоджений сторонами до поставки і зазначений в специфікації, та у строк 7 робочих днів з моменту отримання товар на станції призначення затвердити надані постачальником акти прийому-передачі товару, або надати постачальнику письмове обґрунтування у відмові затвердження зазначених актів прийому-передачі товару (пункт 5.2. договору);

- здача-приймання товару здійснюється на станції призначення, зазначеної у відповідній специфікації, за якою здійснюється поставка товару (пункт 5.3. договору).

Так, позивач на виконання умов договору в період з 04.10.2015 по 25.10.2015 поставив відповідачу товар на загальну суму 7 736 422 грн. 10 коп., що підтверджується наступними актами приймання-передачі вугільної продукції по договору:

- акт приймання-передачі вугільної продукції № 1469 від 04.10.2015 на суму 1 415 404 грн. 04 коп. (а.с.17);

- акт приймання-передачі вугільної продукції № 1473 від 05.10.2015 на суму 1 135 403 грн. 24 коп. (а.с.18);

- акт приймання-передачі вугільної продукції № 1483 від 07.10.2015 на суму 919 802 грн. 63 коп. (а.с.19);

- акт приймання-передачі вугільної продукції № 1495 від 10.10.2015 на суму 653 801 грн. 87 коп. (а.с.20);

- акт приймання-передачі вугільної продукції № 1501 від 12.10.2015 на суму 1 136 803 грн. 25 коп. (а.с.21);

- акт приймання-передачі вугільної продукції № 1506 від 13.10.2015 на суму 481 601 грн. 38 коп. (а.с.22);

- акт приймання-передачі вугільної продукції № 1511 від 14.10.2015 на суму 750 402 грн. 14 коп. (а.с.23);

- акт приймання-передачі вугільної продукції № 1570 від 25.10.2015 на суму 1 243 203 грн. 55 коп. (а.с.24).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем вказаних вище актів, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних актах приймання-передачі, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, вказані акти підписані його представником та підпис скріплено печаткою підприємства.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості, якості, а також по строкам поставки, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Крім того, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними актами приймання-передачі відповідачем не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних актів приймання передачі без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у розділі 3 договору сторони визначили умови оплати, а саме:

- оплата за товар, що поставляється за договором, здійснюється покупцем в національній валюті України на підставі відповідного рахунку-фактури, отриманого від постачальника (в тому числі по факсу або електронною поштою), шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, реквізити якого вказані нижче в розділі 11 договору або іншим узгодженим сторонами способом, який не заборонений чинним законодавством України (пункт 3.2. договору);

- якщо інше не буде погоджено сторонами в специфікації, оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника за поставлений товар протягом 10 календарних днів від дати поставки товару згідно з пунктом 5.1. погодженої сторонами партії товару;

- сторони договору домовились, що датою оплати товару по договору вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця (пункт 3.4. договору).

Щодо виставлення рахунків-фактур суд зазначає наступне.

Відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати отриманого товару, який у розумінні статті 692 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту його прийняття.

Вказана правова позиція викладена також в Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 по справі № 923/38/13-г.

При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплатити отриманий товар (Постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405).

Позивач надав до суду акти приймання-передачі товару, які підписані зі сторони позивача та зі сторони відповідача. Дані акти містять чітко зазначений вид товару, вартість одиниці товару та загальну вартість поставленого товару.

Таким чином, надані до суду акти приймання-передачі товару слугують належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

Крім того, представником позивача у судовому засіданні 14.03.2016 року були надані усні пояснення, що надати залізничні накладні він не має можливості, оскільки вони складалися в електронному вигляді, а термін їх зберігання закінчився. Також, представник позивача пояснив, що, фактично, акти підписувалися між сторонами після відвантаження вугільної продукції.

При цьому, поставлений в період з 04.10.2015 по 25.10.2015 позивачем товар був оплачений відповідачем лише частково, в сумі 2 550 807 грн. 28 коп. наступним чином:

- 21.10.2015 в сумі 1 415 404 грн. 04 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 185976 від 21.10.2015;

- 22.10.2015 в сумі 1 135 403 грн. 24 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 185975 від 22.10.2015.

Судом також враховано, що у пункті 5.1 договору визначено зобов'язання постачальника надавати разом з товаром визначені у вказаному пункті товарно-супровідні документи.

Крім того, у пункті 3.6. договору сторони визначили, що у випадку, коли документи, зазначені в пункті 5.1.2. договору, не надані постачальником у встановлених в пункті 5.1.2. договору строк або оформлені постачальником неналежним чином (з порушенням чинного законодавства та умов договору), покупець має право затримати оплату товару до надання постачальником повного комплекту належним чином оформлених товаро-супровідних документів, при цьому термін оплати вказаний у пункті 3.3. договору або у відповідній специфікації збільшується на період надання документів, зазначених у пункті 5.1.2 договору, оформлених належним чином . Також в даному випадку, будь-які штрафні санкції (у тому числі пеня, неустойка, штраф, 3% річних, інфляція, проценти за користування грошовими коштами та інше) до покупця за порушення термінів розрахунків за договором не застосовується.

Надаючи правову оцінку вказаним умовам договору, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 666 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Так,матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів:

- звернення відповідача до позивача з вимогою надати визначені пунктом 5.1. договору документи, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання;

- відмови відповідача від договору поставки № 02/10-2/1505199 від 02.10.2015;

- доказів повного повернення отриманого в період з 04.10.2015 по 25.10.2015 товару на загальну суму 7 736 422 грн. 10 коп. чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором у повному обсязі у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору.

Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у пункті 3.3. договору, порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище актами приймання-передачі товару настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 5 185 614 грн. 82 коп. позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.

Суд відзначає, що жодного підтвердження факту погашення відповідачем перед позивачем основної заборгованості у повному обсязі, а саме: в сумі 5 185 614 грн. 82 коп., яка утворилася внаслідок прострочення оплати отриманого товару, сторонами судового процесу до матеріалів справи не надано.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 5 185 614 грн. 82 коп. (7 736 422,10 - 2 550 807,28).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 5 185 614 грн. 82 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.2. договору сторони визначили, що за порушення термінів оплати товару, передбачених умовами договору, постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення оплати, від суми простроченого до оплати платежу за кожен день такого прострочення.

На підставі викладеного, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 26.10.2015 по 05.02.2016 в сумі 643 732 грн. 03 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що він не відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи, оскільки позивач здійснював нарахування на загальну суму заборгованості у розмірі 5 185 614 грн. 82 коп. в період з 26.10.2015 по 05.02.2016, в той час, як заборгованість в сумі 750 402 грн. 14 коп. виникла лише 27.10.2015, а заборгованість в сумі 1 243 203 грн. 55 коп., з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, виникла лише 05.11.2015.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно пункту 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1469 від 04.10.2015 на суму 1 415 404 грн. 04 коп. товар був оплачений відповідачем 21.10.2015, вимоги про стягнення пені позивач не заявляє;

- поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1473 від 05.10.2015 на суму 1 135 403 грн. 24 коп. товар був оплачений відповідачем 22.10.2015, вимоги про стягнення пені позивач не заявляє;

- за поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1483 від 07.10.2015 на суму 919 802 грн. 63 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 19.10.2015, товар не оплачений, отже в період прострочення з 26.10.2015 (дата визначена позивачем) по 05.02.2016 пеня складає 114 097 грн. 66 коп.;

- за поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1495 від 10.10.2015 на суму 653 801 грн. 87 коп., граничний строк оплати - 20.10.2015, товар не оплачений, отже в період прострочення з 26.10.2015 (дата визначена позивачем) по 05.02.2016 пеня складає 81 101 грн. 38 коп.;

- за поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1501 від 12.10.2015 на суму 1 136 803 грн. 25 коп., граничний строк оплати - 22.10.2015, товар не оплачений, отже в період прострочення з 26.10.2015 (дата визначена позивачем) по 05.02.2016 пеня складає 141 015 грн. 68 коп.;

- за поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1506 від 13.10.2015 на суму 481 601 грн. 38 коп., граничний строк оплати - 23.10.2015, товар не оплачений, отже в період прострочення з 26.10.2015 (дата визначена позивачем) по 05.02.2016 пеня складає 59 740 грн. 63 коп.;

- за поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1511 від 14.10.2015 на суму 750 402 грн. 14 коп., граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 26.10.2015, товар не оплачений, отже в період прострочення з 27.10.2015 по 05.02.2016 пеня складає 92 179 грн. 65 коп.;

- за поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1570 від 25.10.2015 на суму 1 243 203 грн. 55 коп., граничний строк оплати - 04.11.2015, товар не оплачений, отже в період прострочення з 05.11.2015 по 05.02.2016 пеня складає 139 227 грн. 63 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 627 362 грн. 63 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період прострочення з 26.10.2015 по 31.12.2015 в сумі 140 737 грн. 59 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наведеного розрахунку (а.с.7).

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань",розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вище вказані положення, та позивач нарахував інфляційні втрати в місяцях, в яких мала відбутись оплата та, відповідно, заборгованість існувала не цілий місяць.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначений позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1469 від 04.10.2015 на суму 1 415 404 грн. 04 коп. товар був оплачений відповідачем 21.10.2015, вимоги про стягнення інфляційних втрат позивач не заявляє;

- поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1473 від 05.10.2015 на суму 1 135 403 грн. 24 коп. товар був оплачений відповідачем 22.10.2015, вимоги про стягнення інфляційних втрат позивач не заявляє;

- за поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1483 від 07.10.2015 на суму 919 802 грн. 63 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 19.10.2015, товар не оплачений, отже в період прострочення з 26.10.2015 (дата визначена позивачем) по 31.12.2016 інфляційні втрати за період з листопада 2015 року грудень 2015 року складають 24 963 грн. 44 коп.;

- за поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1495 від 10.10.2015 на суму 653 801 грн. 87 коп., граничний строк оплати - 20.10.2015, товар не оплачений, отже в період прострочення з 26.10.2015 (дата визначена позивачем) по 31.12.2016 інфляційні втрати за період з листопада 2015 року грудень 2015 року складають 17 744 грн. 18 коп.;

- за поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1501 від 12.10.2015 на суму 1 136 803 грн. 25 коп., граничний строк оплати - 22.10.2015, товар не оплачений, отже в період прострочення з 26.10.2015 (дата визначена позивачем) по 31.12.2016 інфляційні втрати за період з листопада 2015 року грудень 2015 року складають 30 852 грн. 84 коп.;

- за поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1506 від 13.10.2015 на суму 481 601 грн. 38 коп., граничний строк оплати - 23.10.2015, товар не оплачений, отже в період прострочення з 26.10.2015 (дата визначена позивачем) по 31.12.2016 інфляційні втрати за період з листопада 2015 року грудень 2015 року складають 13 070 грн. 66 коп.;

- за поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1511 від 14.10.2015 на суму 750 402 грн. 14 коп., граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 26.10.2015, товар не оплачений, отже в період прострочення з 27.10.2015 по 31.12.2016 інфляційні втрати за період з листопада 2015 року грудень 2015 року складають 20 365 грн. 91 коп.;

- за поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1570 від 25.10.2015 на суму 1 243 203 грн. 55 коп., граничний строк оплати - 04.11.2015, товар не оплачений, отже в період прострочення з 05.11.2015 по 31.12.2016 інфляційні втрати за грудень 2015 року складають 8 702 грн. 43 коп.;

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 115 699 грн. 46 коп.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України також були розраховані 3% річних за період прострочення з 26.10.2015 по 05.02.2016 у сумі 43 858 грн. 21 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що він не відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи, оскільки позивач здійснював нарахування на загальну суму заборгованості у розмірі 5 185 614 грн. 82 коп. в період з 26.10.2015 по 05.02.2016, в той час, як заборгованість в сумі 750 402 грн. 14 коп. виникла лише 27.10.2015, а заборгованість в сумі 1 243 203 грн. 55 коп., з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, виникла лише 05.11.2015.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1469 від 04.10.2015 на суму 1 415 404 грн. 04 коп. товар був оплачений відповідачем 21.10.2015, вимоги про стягнення 3% річних позивач не заявляє;

- поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1473 від 05.10.2015 на суму 1 135 403 грн. 24 коп. товар був оплачений відповідачем 22.10.2015, вимоги про стягнення 3% річних позивач не заявляє;

- за поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1483 від 07.10.2015 на суму 919 802 грн. 63 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 19.10.2015, товар не оплачений, отже в період прострочення з 26.10.2015 (дата визначена позивачем) по 05.02.2016 3% річних складають 7 779 грн. 39 коп.;

- за поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1495 від 10.10.2015 на суму 653 801 грн. 87 коп., граничний строк оплати - 20.10.2015, товар не оплачений, отже в період прострочення з 26.10.2015 (дата визначена позивачем) по 05.02.2016 3% річних складають 5 529 грн. 64 коп.;

- за поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1501 від 12.10.2015 на суму 1 136 803 грн. 25 коп., граничний строк оплати - 22.10.2015, товар не оплачений, отже в період прострочення з 26.10.2015 (дата визначена позивачем) по 05.02.2016 3% річних складають 9 614 грн. 71 коп.;

- за поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1506 від 13.10.2015 на суму 481 601 грн. 38 коп., граничний строк оплати - 23.10.2015, товар не оплачений, отже в період прострочення з 26.10.2015 (дата визначена позивачем) по 05.02.2016 3% річних складають 4 073 грн. 23 коп.;

- за поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1511 від 14.10.2015 на суму 750 402 грн. 14 коп., граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 26.10.2015, товар не оплачений, отже в період прострочення з 27.10.2015 по 05.02.2016 3% річних складають 6 284 грн. 98 коп.;

- за поставлений згідно акту приймання-передачі вугільної продукції № 1570 від 25.10.2015 на суму 1 243 203 грн. 55 коп., граничний строк оплати - 04.11.2015, товар не оплачений, отже в період прострочення з 05.11.2015 по 05.02.2016 3% річних складають 9 492 грн. 79 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 42 774 грн. 74 коп.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вулиця Електрометалургів, будинок 310; ідентифікаційний код 00186520) на користь Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська" (85310, Донецька область, м. Красноармійськ, м. Родинське, вулиця Перемоги, будинок 9; ідентифікаційний код 31599557) - 5 185 614 грн. 82 коп. - основного боргу, 627 362 грн. 63 коп. - пені, 115 699 грн. 46 коп. - інфляційних втрат, 42 774 грн. 74 коп. - 3% річних, 89 571 грн. 78 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2