Рішення № 56451226, 10.03.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.03.16р. Справа № 904/787/16За позовом публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ в особі регіональної філії "Одеська залізниця", м.Одеса в особі виробничого підрозділу "Знамянська дирекція залізничних перевезень", м.Знамянка, Кіровоградська область

до приватного підприємства "АТЛАНТА-АГРО", м.Дніпропетровськ

про стягнення штрафу

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання - помічник судді Лисаченко В.С.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність №17 від 13.01.2016р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", м.Київ в особі виробничого підрозділу "Знамянська дирекція залізничних перевезень", м.Знамянка, Кіровоградська область регіональної філії "Одеська залізниця", м.Одеса (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до приватного підприємства "Атлант-Агро", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - відповідач) про стягнення 66705,00грн. штрафу.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви від 05.02.2016р. за вих.№НЮ-3/39 ухвалою суду від 15.02.2016р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 10.03.2016р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 26.02.2016р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 23.02.2016р. та явкою представника в судове засідання.

Знамянська дирекція залізничних перевезень", м.Знамянка, Кіровоградська область регіональної філії "Одеська залізниця" про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 23.02.2016р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 19.02.2016р.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 23.02.2016р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 19.02.2016р.

10.03.2016р. повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду отримано клопотання від 04.03.2016р. за вих.№04/03-1 в якому просить суд зменшити розмір штрафу до однієї провізної плати в сумі 13341,00грн. та надає постанову Вищого господарського суду України від 06.05.2014р. по справі №913/3189/13 в якій висвітлено аналогічну правову позицію.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 10.03.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Атланта-Агро" (далі по тексту - вантажовідправник, відповідач) на підставі залізничної накладної № 43163716 (а.с.11) відправило групою вагонів вантаж зі станції Ахтирка Південної залізниці на станцію Жовтнева (експ).

Вантажоодержувачем за зазначеною залізничною накладною (графа № 4) є ТОВ МСП "Ника Тера" (далі по тексту - вантажоодержувач) за адресою: м. Миколаїв, вулиця Айвазовського, 23.

Під час оформлення перевізних документів відповідач у накладній зазначив перелік номерів вагонів, залучених до перевезення вантажу, їх вантажопідйомність, тару вагону та масу вантажу в кожному вагоні. Як зазначено у графі 28 вказаної накладної, вантаж було завантажено у вагони відповідачем, як вантажовідправником, і ним же визначено масу вантажу на вагонних вагах, про що зазначено у графі 26 накладної. Зокрема, відповідач зазначив, що у вагоні № 95796280 маса нетто - 62 800 кг, тара - 20 400 кг.

В процесі перевезення вантажу 06.11.2015р. на станції Тимкове Одеської залізниці було виявлено різницю в масі вантажу у зазначеному вагоні та здійснено контрольне зважування на вагонних вагах, про що 06.11.2015 на станції Тимкове Одеської залізниці складено комерційний акт АА № 055366/111/70 (а.с.12).

В результаті контрольного зважування вантажу було встановлено, що у вагоні №95796280 фактична маса вантажу не відповідає даним, зазначеним у накладній №43163716, а саме: у накладній маса нетто вантажу зазначена 62 800 кг, за даними контрольного зважування виявилось 67 540 кг, що на 4 740 кг більше, ніж зазначено у перевізному документі.

У зв'язку з невірно вказаною масою вантажу, в порядку статті 129 Статуту залізниць України, було складено комерційний акт АА № 055366/111/70 від 06.11.2015 (а.с.12).

Також результати контрольного зважування відображено у Книзі контрольних зважувань, що ведеться на станції Тимково Одеської залізниці (а.с.14).

Посилаючись на те, що у відповідності до статті 24 Статуту залізниць України вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності відомостей, зазначених ними у накладних, позивач просить суд стягнути з відповідача, як вантажовідправника, штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за неправильно зазначену у накладній № 43163716 від 31.10.2015р. масу вантажу, відповідно до статей 118, 122 Статуту залізниць України, посилаючись на статтю 129 Статуту залізниць України та комерційний акт АА № 055366/111/70 від 06.11.2015р.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Крім того, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував і навіть не заперечував, що підтверджено його правовою позицією викладеною у клопотанні від 04.03.2016р. за вих.№04/03-1, в якому він просив суд зменшити розмір штрафу до однієї провізної плати в сумі 13341,00грн., посилаючись на те, що підприємство відповідача знаходиться у скрутному фінансовому становищі, на підтвердження чого відповідач долучив до матеріалів справи баланс (Звіт про фінансовий стан) на 31.12.2015р., Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2015 рік.

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, врахувавши правову позицію відповідача суд дійшов висновку, що позовні вимоги, слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України.

Господарським судом прийнято рішення скористатися правом передбаченим статтею 83 Господарського процесуального кодексу України та зменшити розмір штрафу до однієї провізної плати, а саме до 13341,00грн.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до частини 2 статті 908 Цивільного кодексу України умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (частина 3 статті 909 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до підпункту 8 пункту 6 розділу 1 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

При цьому, Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (стаття 2 Статуту). На підставі цього Статуту затверджені Міністерством транспорту Правила перевезень вантажів, які є обов'язковими для всіх юридичних осіб (стаття 5 Статуту).

Правилами перевезень вантажів, а саме пунктом 1.1. "Правил оформлення перевізних документів", затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 № 138) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.06.2011 за № 765/19503, а також статтею 23 Статуту передбачено, що відправник повинен надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). У відповідності до цих Правил, а саме: пункту 2.1. та пункту 24 додатку 3, до цих Правил, графа "Маса вантажу, визначена відправником" заповнюється відправником. Відправник повинен вказати точну масу вантажу.

Накладна згідно з вказаними Правилами може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису). Порядок здійснення електронного документообігу під час перевезення вантажів залізничним транспортом у внутрішньому сполученні регламентується додатком до договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.

Згідно з пунктом 28 Правил № 861/5082 вантажі, завантажені відправником у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

Відповідно до статті 24 Статуту залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначений відправником у накладній на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.

Наведена норма свідчить про те, що залізниця не зобовязана перевіряти дані, зазначені у накладних, фактичним даним при прийнятті вантажу до перевезення.

Пунктом 22 Правил видачі вантажів (зареєстровані в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083) передбачено, що перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення.

Відповідно до статті 921 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що виникають з договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Положеннями статті 24 Статуту залізниць України передбачено, що вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній.

Отже, з огляду на наведене, при заповненні накладної на перевезення вантажу відповідальність за точність та повноту відомостей, зазначених у відповідній накладній, покладається на вантажовідправника.

Водночас, в порушення наведених нормативних приписів, відповідачем при заповненні залізничної накладної № 43163716 від 31.10.2015 було допущено помилку у масі вантажу в вагоні № 95796280, що підтверджується комерційним актом АА № 055366/111/70 від 06.11.2015р. та визнається відповідачем. При цьому, в комерційному акті зазначено, зокрема, що на нижніх вивантажувальних люках та на верхніх завантажувальних люках пломби-шайби справні, відповідають перевізному документу; люка щільно закриті; течі вантажу немає.

Отже, має місце факт невідповідності маси вантажу, зазначеної в накладній та встановленої при контрольному зважуванні.

Крім того, господарський суд звертає увагу, що різниця проти накладної в сторону збільшення, а не зменшення.

Згідно статті 122 Статуту підставою для покладання на відправника відповідальності за неправильне зазначення ним відомостей про масу вантажу є комерційний акт, складений у випадках передбачених статтею 129 Статуту.

За змістом статті 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Відповідно до статті 122 Статуту залізниць України, за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

Статтею 118 Статуту залізниць України встановлено, що за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення.

У відповідності до накладної № 43163716 від 31.10.2015, розмір провізної плати за нею становить 13341,00грн. за кожен вагон.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також те, що розмір заявленого до стягнення штрафу відповідає вищезазначеним нормам, а також є арифметично вірно розрахованим, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 66705,00грн. штрафу за неправильно зазначену у залізничній накладній масу вантажу, є правомірною та обґрунтованою.

При винесенні даного рішення судом також були враховані роз'яснення президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" № 04-5/601 від 29.05.2002 (зі змінами та до доповненнями), відповідно до пункту 6.2. яких у застосуванні статей 118 та 122 Статуту слід враховувати, що штраф підлягає стягненню за самий факт допущення вантажовідправником зазначених порушень, незалежно від того, чи завдано залізниці у зв'язку з цим збитки.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до норма статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, слід визнати право судів при винесенні рішення про стягнення штрафу зменшувати його розмір, з урахуванням всіх конкретних обставин справи. Підстави та розмір, на який зменшується стягуваний штраф, повинні бути в рішенні суду мотивовані та обґрунтовані.

Відповідно до пункту 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Крім того, судом також врахована поведінка відповідача, яка полягає у визнанні допущеного порушення, а також те, що відповідач не ухиляється від відповідальності за його вчинення.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги тяжкий фінансовий стан відповідача, враховуючи поведінку відповідача, яка полягає у тому, що він не ухиляється від відповідальності за вчинене порушення, співвідношення пред'явлених до стягнення санкцій з отриманими негативними наслідками від порушення зобов'язання, відсутністю негативних наслідків від неправильного зазначення маси вантажу в накладній, неспіврозмірністю нарахованого штрафу заподіяному правопорушенню в частині оформлення перевізного документу щодо неправильного зазначеної маси вантажу, а також положення пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, частини 2 статті 233 Господарського кодексу України суд вважає, за можливе зменшити розмір штрафу до 13341,00грн., виходячи із розрахунку розміру однієї провізної плати за вагон.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Вищого господарського суду України від 06.05.2014 у справі № 913/3189/13, від 12.02.2015 у справі № 912/2090/14.

Згідно приписів пункту 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1378,00грн.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановами Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, від 23.11.2015р. по справі №904/2640/15, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Згідно пунктом 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Керуючись положеннями Статуту залізниць України, Правил видачі вантажів, ст.ст. 551, 908, 909, 921 Цивільного кодексу України, ст.ст. 233, 307 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "Атланта-Агро" (49064, м.Дніпропетровськ, вул.Мічуріна, буд.4; ідентифікаційний код 32150080) на користь публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вул.Тверська, буд.5; ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії "Одеська залізниця" (65012, м.Одеса, вул.Пантелеймонівська, буд.19; ідентифікаційний код 40081200) 13341,00грн. (тринадцять тисяч триста сорок одна грн. 00 коп.) штрафу; 1378,00грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп.) судового збору, видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

15.03.2016 року

Суддя ОСОБА_2