Рішення № 56450982, 14.03.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.03.16р. Справа № 904/1000/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІнвестБудМонтажПроект" (м.Нікополь, Дніпропетровської області)

до Управління житлово-комунального господарства Нікопольської міської ради (м. Нікополь, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором про виконання робіт з капітального ремонту асфальтобетонного покриття проїжджої частини пр. Трубників в м. Нікополь Дніпропетровської області (забезпечення безпеки руху) № 264/567/15 від 18.12.2015 у розмірі 468 590 грн. 64 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 26.01.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІнвестБудМонтажПроект" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Управління житлово-комунального господарства Нікопольської міської ради (далі - відповідач) заборгованості за договором про виконання робіт з капітального ремонту асфальтобетонного покриття проїжджої частини пр. Трубників в м. Нікополь Дніпропетровської області (забезпечення безпеки руху) № 264/567/15 від 18.12.2015 у розмірі 468 590 грн. 64 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про виконання робіт з капітального ремонту асфальтобетонного покриття проїжджої частини пр. Трубників в м. Нікополь Дніпропетровської області (забезпечення безпеки руху) № 264/567/15 від 18.12.2015 в частині повного та своєчасного розрахунку за виконані у грудні 2015 року роботи на суму 468 590 грн. 64 коп. у встановлений договором строк.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 14.03.2016.

У судове засідання 14.03.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 14.03.2016 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 18.02.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 53213, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вулиця Електрометалургів, будинок 3, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове повідомлення № 4994531971086 (№ 5320003379682) про отримання позивачем ухвали суду від 18.02.2016 було повернуто за зворотною адресою, але графа про отримання не була заповнена.

У зв'язку з чим, судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, яке долучене до матеріалів справи. При цьому, відповідно до вказаного документу, поштове відправлення з ухвалою суду від 18.02.2016 було вручене представнику позивача за довіреністю - 23.02.2016.

Слід зазначити, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

В разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 18.02.2016; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, які долучені до матеріалів справи.

Суд також наголошує на тому, що ухвала суду від 18.02.2016 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 18.02.2016 була надіслана на належну адресу відповідача та отримана ним завчасно.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Представником позивача у судовому засіданні 14.03.2016 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування. Представник позивача також повідомив, що станом на теперішній час заборгованість відповідача перед позивачем не змінилися, будь-яких погашень відповідач не здійснював.

Вимоги ухвали суду від 18.02.2016 були виконані позивачем у повному обсязі.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 18.12.2015 між Управлінням житлово-комунального господарства Нікопольської міської ради (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІнвестБудМонтажПроект" (далі - виконавець, позивач) було укладено договір про виконання робіт з капітального ремонту асфальтобетонного покриття проїжджої частини пр. Трубників в м. Нікополь Дніпропетровської області (забезпечення безпеки руху) № 264/567/15 (далі - догові, а.с.11-13), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується у 2015 році відповідно до умов договору виконати роботи, передбачені проектом "Капітальний ремонт асфальтобетонного покриття проїжджої частини пр. Трубників в м.Нікополь Дніпропетровської області (забезпечення безпеки руху)", а замовник - прийняти та оплатити виконані роботи (пункт 1.1. договору).

У пунктах 10.1. та 10.2. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2015, але не припиняє дії до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Усі додатки до договору набувають чинності з моменту їх підписання уповноваженими представниками сторін та діють протягом дії договору.

Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У пунктах 1.2., 1.3. та 1.4. договору сторони погодили, що найменування, обсяг та строки робіт, які будуть виконані виконавцем згідно з договором, встановлюються дефектними актами та проектно-кошторисною документацією, що є невід'ємною частиною договору. Обсяги виконання робіт можуть бути зменшені залежно від реального фінансування бюджетом міста видатків, з яких оплачуються роботи, що є предметом договору. Роботи будуть розпочаті після отримання декларації на початок будівельних робіт.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).

У розділі 3 договору сторони визначили ціну договору, а саме:

- ціна договору становить 468 590 грн. 64 коп., без ПДВ (пункт 3.1. договору);

- ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (пункт 3.2. договору).

У відповідності до вказаних умов сторонами були підписані наступні документи:

- договірна ціна на будівництво - Капітальний ремонт асфальтобетонного покриття проїжджої частини пр. Трубників в м. Нікополь Дніпропетровської області (забезпечення безпеки руху), що здійснюється в 2015 році;

- локальний кошторис на будівельні роботи № 2-1-1;

- відомість ресурсів до локального кошторису № 2-1-1;

- розрахунок загальновиробничих витрат до локального кошторису № 2-1-1;

- дефектний акт.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Відповідно до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Згідно з пунктами 5.1. та 5.2. договору строк виконання робіт - грудень 2015 року. Виконані роботи оформляються актом виконаних робіт протягом п'яти робочих днів з моменту повідомлення виконавцем про готовність предмету договору до прийому.

На виконання умов договору позивачем були виконані роботи - "Капітальний ремонт асфальтобетонного покриття проїжджої частини пр. Трубників в м. Нікополь Дніпропетровської області (забезпечення безпеки руху)", які були передані відповідачу відповідно до акту приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року.

На підтвердження фактичного виконання вказаних робіт позивач також долучив до матеріалів справи довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, підсумкову відомість ресурсів по об'єкту та розрахунок загальновиробничих витрат.

Всі вказані документи підписані обома сторонами буз будь-яких заперечень та зауважено, підписи скріплені печатками сторін.

Слід зауважити, що будь-які претензії та зауваження щодо якості, обсягів та строків виконання вказаних робіт відповідачем не було висловлено. Докази іншого в матеріалах справи відсутні.

При цьому, судом було враховано, що всі документи, підписані сторонами після виконання спірних робіт не містять дати їх підписання, зокрема, і акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року.

У зв'язку з тим, що сторонами не доведено належними доказами іншого, суд виходить із того, що роботи були здані замовнику в останній день вказаного місяця, а саме: 31.12.2015.

Крім того, суд зауважує, що позивачем був долучений до матеріалів справи акт звірки взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем, відповідно до якого обидві сторони підтверджують наявність заборгованості у відповідача перед позивачем станом на 01.01.2016 у сумі 468 590 грн. 64 коп.

При цьому, сторонами вказана сума помилково була визначена станом на 01.01.2015 як заборгованість, оскільки у будь-якому випадку граничний строк оплати виконаних у грудні 2015 робіт станом на 01.01.2016 не настав, оскільки сам договір укладено було сторонами лише 18.12.2015. Отже, фактично, вказана сума є грошовим зобов'язанням відповідача.

Отже, враховуючи викладене, а також те, що сторонами підтверджено наявність грошового зобов'язання в сумі 468 590 грн. 64 коп. станом на 01.01.2015, суд приходить до висновку, що акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року було підписано до цього часу, а саме: 31.12.2015.

Відповідно до пунктів 4.1. та 4.2. договору розрахунки за договором проводяться шляхом перерахування коштів замовником на розрахунковий рахунок виконавця після пред'явлення останнім рахунка на оплату виконаних робіт та акта приймання-здачі виконаних робіт протягом 30 робочих днів, або поетапно, в межах виділених бюджетом міста коштів на фінансування робіт, що є предметом договору. Виконавець не пізніше 20 числа щомісячно подає замовнику рахунок. До рахунку додаються оформлені належним чином акти виконаних робіт.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що рахунок на оплату виконаних робіт було вручено відповідачу під час підписання акту приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року. Крім того, позивачем було додатково направлено рахунок № 259 на суму 468 590 грн. 64 коп. відповідачу разом з вимогою № 04 від 11.01.2016, на підтвердження чого позивач долучив до матеріалів справи поштову квитанцію та опис вкладення від 11.01.2016 (а.с.17-18).

Судом було здійснено відстеження вказаного відправлення, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення, яке долучене до матеріалів справи. При цьому, відповідно до вказаного документу, поштове відправлення з вимогою № 04 від 11.01.2016 та рахунком № 259 було вручене позивача - 15.01.2016.

З приводу обов'язку надання рахунку суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати виконаної роботи, який у розумінні статті 854 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту її остаточної здачі (прийняття відповідачем).

Вказана правова позиція викладена також в Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 по справі № 923/38/13-г.

При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплатити виконані роботи (Постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405).

Враховуючи вказане, з огляду на положення пункту 4.1. договору, строк оплати виконаних позивачем підрядних робіт на суму 468 590 грн. 64 коп. є таким, що настав 11.02.2016. При цьому, відповідач, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, виконані позивачем в спірний період роботи не оплатив.

Визначаючи граничний строк оплати виконаних позивачем робіт, враховуючи посилання у пункті 4.1. договору на виділені бюджетом міста кошти на фінансування робіт, суд зазначає наступне.

На підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, що пов'язані із фінансуванням від третіх осіб, в тому числі із бюджету.

Обов'язок відповідача сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

За статтею 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, умови щодо виділення бюджетом міста коштів на фінансування робіт є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а отже не можуть братися до уваги при визначенні судом настання моменту оплати.

Отже, оплата виконаних позивачем робіт здійснена не була, у звязку з чим, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 468 590 грн. 64 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що роботи виконані за вказаним вище актом приймання-передачі виконаних будівельних робіт відповідають роботам, що визначені умовами договору та проектно-кошторисною документацією до нього.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності претензій відповідача стосовно обсягів, строку та якості виконання робіт.

Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

При цьому, в порушення умов договору, а також вищевказаних положень законодавства, відповідачем виконані позивачем роботи оплачені не були.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення умов договору, строк оплати виконаних позивачем підрядних робіт на суму 468 590 грн. 64 коп. є таким, що настав.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати виконаних робіт відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 468 590 грн. 64 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором про виконання робіт з капітального ремонту асфальтобетонного покриття проїжджої частини пр.Трубників в м. Нікополь Дніпропетровської області (забезпечення безпеки руху) № 264/567/15 від 18.12.2015 у відповідача перед позивачем в сумі 468 590 грн. 64 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 468 590 грн. 64 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Управління житлово-комунального господарства Нікопольської міської ради (53213, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вулиця Електрометалургів, будинок 3; ідентифікаційний код 26136719) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІнвестБудМонтажПроект" (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вулиця Староливарна, будинок 3; ідентифікаційний код 39530796) 468 590 грн. 64 коп. основного боргу, 7 028 грн. 85 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2