Рішення № 56444491, 09.03.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Владичан А.І.

суддів: Міцнея В.Ф., Литвинюк І.М.

секретар: Шерівська Ю.А.

з участю сторін: представника позивача - ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні приватною власністю та зняття їх з реєстраційного обліку і виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири та про переведення права та обов'язків покупця як співвласника квартири, за апеляційною скаргою ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_1, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 грудня 2015 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні приватною власністю та зняття їх з реєстраційного обліку і виселення.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 08.01.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу вона є власником квартири АДРЕСА_1.

_________________

№ 22ц/794/280/2016 р. Головуючий у І інстанції:Данилюк М.І.

Категорія: 59 Суддя-доповідач: Владичан А.І.

Під час укладання договору нею було встановлено, що в вищезазначеній квартирі зареєстровано троє осіб ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_5. В усному порядку вона домовилась з ОСОБА_6 про те, що остання в добровільному порядку знімиться з реєстрації, що нею було виконано, що підтверджується довідкою за №2997 від 15.01.2014 року. Оскільки гр.. ОСОБА_6 знаходиться в Греції вона не може в добровільному порядку зняти з реєстрації з квартири №2 вищезазначених осіб та і вони не бажають це робити в добровільному порядку, тому вона змушена звернутись з даним позовом до суду.

З моменту отримання права власності на спірну квартиру вона не може реалізувати своє право володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй на праві власності майном, оскільки ОСОБА_2, який не являється ні власником на співвласником цієї нерухомості, проживає у спірній квартирі і відмовляється в добровільному порядку звільнити її. Вважає, що відповідачі є такими, що втратили право на проживання у спірній квартирі, оскільки не являються ні власниками ні співвласниками, а також не перебувають з нею у жодних родинних стосунках чи договірних відносинах.

Просила визнати відповідачів такими, що втратили право на проживання у спірній квартирі, усунути перешкодив користуванні власністю, а саме зняти з реєстрації ОСОБА_2, та ОСОБА_5, а також виселити їх з квартири без надання іншого житлового приміщення.

15 жовтня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, про переведення прав та обов'язків покупця як співвласника квартири.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 10 січня 1995 року спірна квартира була безоплатно передана в спільну сумісну власність ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_5, оскільки на час приватизації даної квартири вони всі постійно проживали і були зареєстровані в ній.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14.09.2010 року було визначено частки співвласників по 1/3 кожному, та проведено реєстрацію права власності.

Відповідачка ОСОБА_6 в спірній квартирі не проживала багато років, оскільки виїхала на роботу в Грецію, де і проживає надалі, вважає договір купівлі- продажу квартири слід визнати недійсним, оскільки ОСОБА_6 продала квартиру ОСОБА_4 без його згоди, які співвласника квартири керуючись незаконним рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 26 грудня 2013 року про припинення його права власності на 1/3 частину квартири з виплатою грошової компенсації сумі 90980 грн. Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 23 квітня 2014 року рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 26.12.2013 року, яким його було позбавлено права власності на 1/3 частину квартири було скасовано, як незаконне, а рішення від 04.10.2013 року Шевченківського районного суду м. Чернівці залишено в силі.

Даним судовим рішенням від 04.10.2013 року ОСОБА_6 було відмовлено в задоволенні позовних вимог до нього про припинення його права власності на частину спірної квартири з виплатою грошової компенсації, що підтверджуються копіями судових рішень.

Таким чином його поновлено в правах на 1/3 частку у спільній частковій власності у квартирі АДРЕСА_1 і тому вважає, що маю право пред'являти до ОСОБА_4 вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та переведення прав та обов'язків покупця квартири на нього, як співвласника квартири, оскільки було порушене його право переважної купівлі частки у праві спільної часткової власності.

Просив визнати частково недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири в 1/3 частині, яка належить йому на праві власності. Витребувати з незаконного користування ОСОБА_4 1/3 частину квартири, та перевести на нього права та обов'язки покупця квартири АДРЕСА_1. Скасувати запис про право власності за №4183020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 грудня 2015 року відмовлено ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_5, про усунення перешкод в користуванні приватною власністю та зняття їх з реєстраційного обліку і виселення за безпідставністю. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено, визнано недійсним договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 від 08.01.2014 року. Частково скасовано запис щодо права власності за №94 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4, визнано за ОСОБА_2 право на 1/3 частку квартири. Внесені на депозит суду кошти в сумі 10850 грн., повернуто ОСОБА_2.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, обставини які суд вважав встановленими не є доведеними.

В своїй апеляційній скарзі посилається на те, що правочин, на підставі якого нею набуто право власності на квартиру залишився чинним право установчим документом, а ОСОБА_2 не має доброї волі та наміру звільнити квартиру, тобто порушуються її законі права та інтереси. Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність у неї доказів на право власності на квартиру, оскільки в матеріалах справи міститься договір купівлі-продажу квартири від 08.01.2014 року, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_4 є єдиним та законним власником квартири.

Також судом першої інстанції абсолютно було залишено поза увагою рішення № 26918453 від 09.12.2015 року, що подавалося представником ОСОБА_2. щодо відмови у реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 у зв'язку з тим фактом, що таке речове право зареєстровано за нею ОСОБА_4

Суд не надав належної правової оцінки такому належному доказу, як Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08.01.2014 року, що було залишено в законній силі Ухвалою Апеляційного Суду в Чернівецькій області від 15.10.2014 року, відповідно до якого, у задоволені позову ОСОБА_5 про недійсним договору купівлі продажу квартири та скасування запису про право власності в Державному реєстрі було відмовлено за безпідставністю.

Також суд не вказав з яких підстав відмовив у задоволені позову пред'явленого до ОСОБА_5 та не врахував, то Відповідач - 2 не є співвласником та фактично не проживає у спірній квартирі.

Вважала, що судом першої інстанції помилково було враховано твердження ОСОБА_2, що його поновлено у правах па спірну квартиру, адже зазначені доводи не були підтвердженні належними та допустимими доказами по справі, що суперечить положенням ст. 57-61 ЦПК України.

Просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10.12.2015 року, та постановити нове, яким її позов до ОСОБА_2, ОСОБА_5 - задовольнити та визнати їх такими, що втратили право на проживання у квартирі за АДРЕСА_1. Усунути перешкоди в користуванні приватною власністю, а саме: Зняти з реєстрації та виселити ОСОБА_2, ОСОБА_5 з вищевказаної квартири. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6, відмовити за безпідставністю. Стягнути з Відповідачів понесені нею судові витрати.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.

Стаття 309 ЦПК України передбачає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, якщо неповно з'ясовано судом обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Дослідивши матеріали справи колегією суддів встановлено, що 10.01.1995 року розпорядженням № 12862 Управління власності Чернівецької міської Ради народних депутатів квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,18 кв.м. передано у спільну сумісну власність ОСОБА_6 та членам її сім'ї: ОСОБА_2, ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло (а.с. 93).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14.09.2010 року задоволено позов ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ОСОБА_2, яким припинено право спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 та визнано кожним із співвласників по 1/3 ідеальній частці (а.с. 94, 95).

08 жовтня 2010 року, знаходячись у м. Афіни, Грецької республіки, ОСОБА_5 оформила довіреність, якою уповноважила ОСОБА_4 подарувати її (позивача) матері - ОСОБА_6, належну їй (позивачу) на праві приватної власності 1/3 частку квартири АДРЕСА_1, з терміном дії довіреності до 08.10.2012 року (а.с.75)

06 вересня 2011 року ОСОБА_5, донька (дарувальниця), від імені якої, за довіреністю, діяла ОСОБА_4, ОСОБА_6 (обдарована) уклали договір дарування 1/3 частки квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копіями договору дарування та витягу про державну реєстрацію (а.с. 96, 97).

26 грудня 2013 року рішенням апеляційного суду Чернівецької області скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04.10.2013 р. про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2 та постановлено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено. Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/3 частку у спільній частковій власності у квартирі АДРЕСА_1, стягнувши з ОСОБА_6 на його користь 90980 гривень, що знаходяться на рахунку ТУ ДСА України в Чернівецькій області.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 562,20 грн. витрат зі сплати судового збору(а.с.98,99).

23 квітня 2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 26.12.2013 року скасовано, залишено в силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04.10.2013 року. (а.с.141-144).

08 січня 2014 року між ОСОБА_6 (продавцем) з однієї сторони та ОСОБА_4 (покупець) з другої сторони укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Продаж за домовленістю сторін вчинено за 10850 грн., що підтверджується копіями договору дарування та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 9, 10).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку в частині визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 від 08.01.2014 року посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко М.О. зареєстрований в реєстрі №94, де не вказано, що 1/3 частки належить ОСОБА_2 на праві власності, оскільки рішенням суду ОСОБА_2 поновлено в його правах на 1/3 частку у спільній частковій власності.

Відповідно до частин 1 та 4 ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця.

Тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову в задоволенні вимог щодо переведення на ОСОБА_2 прав та обов'язків покупця квартири, оскільки переважне право купівлі продажу частки у праві спільної часткової власності настає тоді коли особа є співвласником частки у праві спільної часткової власності. Позивач, при реалізації права ОСОБА_6, співвласником не був, тому ОСОБА_6 будучи належним власником квартири відповідно до рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 26.12.2013 року, яке на момент вчинення правочину набрало законної сили мала право її продажу, а у ОСОБА_2 переважного права купівлі частки у спільній частковій власності не настало.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове скасування запису про право власності за №4183020 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4, та визнання за ОСОБА_2 право на 1/3 частку квартири, враховуючи наступне.

Так, відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та к обтяжень» державна реєстрація прав є обов'язковою.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав, відмову в такій реєстрації, її зупинення, про державну реєстрацію обтяжень, про скасування запису, погашення запису та внесення змін до записів у Державному реєстрі прав.

Статтею 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначені підстави для державної реєстрації прав та к обтяжень, зокрема державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили (п. 5 ч. 1 ст. 19 Закону). Також цим Законом та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, встановлена процедура здійснення державної реєстрацій скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, вчинення інших реєстраційних дій та орган, до компетенції якого віднесено прийняття відповідних рішень.

Аналіз вказаних норм дає мотиви вважати, що підстав для прийняття судом рішення про скасування відповідного запису про державну реєстрацію спірного нерухомого майна та виключення відомостей з Державного реєстру прав не було. Такий запис підлягає скасуванню на підставі рішення суду, що набрало законної сили, відповідним органом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, і суди не можуть підміняти встановлену процедуру.

Крім того, державний реєстратор не є стороною в справі, а тому є неприпустимим прийняття рішення щодо дій особи, яка не приймала участі у справі.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_4, то відмовляючи в їх задоволенні суд першої інстанції правомірно виходив з того, що на час звернення з позовом до суду 23.06.2015 року, ОСОБА_4 мала право лише на 2\3 частки квартири АДРЕСА_1, це підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 4 жовтня 2013 року, яке залишене в силі рішенням Вищого спеціалізованого суду України від 23 квітня 2014 року, згідно якого, в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2, щодо припинення права власності на частку в спільному майні та визнання права власності на частку квартири відмовлено, тобто позивачем не надано доказів, що вона являється єдиними власником спірної квартири.

Колегія суддів вважає, що висновки суду є правильними, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів та на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, вірно застосовано до правовідносин, що склалися, норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має право використовувати його для промислового виробництва.

Статтею 150 ЖК Української РСР, передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Однак позивачем ОСОБА_4 при пред'явленні позову не було враховано того факту, що вона є власником лише 2/3 частини спірної квартири, а ОСОБА_2 є власником 1/3 частини цієї квартири, в той час як просила вирішити спір щодо всієї квартири.

Колегія суддів вважає помилковим твердження представника ОСОБА_4 про те, що на момент розгляду справи ОСОБА_4 по суті є єдиним законним власником квартири. Відсутність реєстрації поновленого права ОСОБА_2 на 1/3 частку спірної квартири Ухвалою ВКСУ від 23.04.2014 року, не свідчить про відсутність права власності ОСОБА_2 на неї.

Також безпідставними є заперечення представника ОСОБА_4 щодо втрати відповідачем ОСОБА_5 права користування та проживання у спірній квартирі, оскільки ОСОБА_4 є власником лише 2/3 цієї квартири, а інший власник 1/3 частки квартири ОСОБА_2, не заперечує проти реєстрації, проживання і користування його донькою ОСОБА_5 його часткою квартири, АДРЕСА_1

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, і скасуванням рішення суду першої інстанції в частині скасування запису про реєстрацію права власності на спірну квартиру, і вважає за необхідне в цій частині постановити нове рішення про відмову в задоволенні вимог ОСОБА_2 про скасування запису про реєстрацію права власності на спірну квартиру.

Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів ,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якої діє ОСОБА_1, задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 грудня 2015 року, в частині скасування запису щодо права власності за №94 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4, скасувати.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 грудня 2015 року, залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: