Рішення № 56444389, 10.03.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.

секретар Тодоряк Г. Д.,

за участю позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про розірвання договору найму житла, усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру шляхом визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням та виселення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 листопада 2015 року,

встановила:

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання договору найму житла, усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру шляхом визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням та виселення.

У подальшому позовні вимоги заявлено також до ОСОБА_5 та розширено підстави первісного позову.

Зазначала, що на підставі договору дарування частини житлового будинку від 25 листопада 2002 року вона набула право власності на 25/100 ідеальних часток у житловому будинку АДРЕСА_2

У будинку вона із відповідачем ОСОБА_4 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

12 жовтня 2009 року вона уклала з ним договір найму частини жилого приміщення в цьому будинку, за умовами якого відповідач мав здійснювати оплату за найм кімнати, сплачувати комунальні послуги.

На підставі договору 13 жовтня 2009 року ОСОБА_4 зареєстровано за вказаною адресою.

У грудні 2012 року шлюбні стосунки між сторонами припинено, вона переїхала до своєї матері, а ОСОБА_4 залишився проживати у спірному будинку, проте не виконує умови договору найму, а саме: не сплачує комунальні послуги, змінив замки на вхідних дверях, позбавляє її можливості потрапити до будинку, порушує правила користування електричною енергією, надав дозвіл на проживання у будинку співмешканки ОСОБА_5

Посилаючись на зазначені обставини, а також на те, що спірне житло необхідне їй для проживання, ОСОБА_1 просила розірвати договір найму житлового приміщення, укладений між нею та ОСОБА_4, усунути перешкоди у здійсненні права власності на квартиру, шляхом визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житлом, усунути їй перешкоди у користуванні будинком шляхом виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 листопада 2015 року позов задоволено частково.

Розірвано договір найму жилого приміщення АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 12 жовтня 2009 року.

Виселено відповідача ОСОБА_4 з кв. АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

У задоволенні іншої частини позовних вимог, зокрема, вимог до ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, суд першої інстанції виходив з безпідставності та недоведеності вимог у цій частині.

Проте з таким висновком погодитись не можна, оскільки суд дійшов його внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що згідно з пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції у вказаній частині та ухвалення нового рішення, яким позов слід задовольнити.

У справі встановлено, що відповідно до договору дарування від 25 листопада 2002 року ОСОБА_1 є власником 25/100 частин жилого будинку АДРЕСА_1

12 жовтня 2009 року ОСОБА_1 уклала із ОСОБА_4 договір найму вказаного жилого приміщення.

З долученої до матеріалів справи копії договору найму вбачається, що відповідно до умов такого договору оплата за наймане житло здійснюється згідно з фактичними витратами за використану електричну енергію, опалення, квартирну плату за займану площу.

Наймач зобов'язується утримувати приміщення у чистоті, порядку, використовувати його для свого проживання.

Згідно з ч. 1 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 810 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі.

Статтею 825 ЦК України передбачені підстави розірвання договору найму, зокрема невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а також у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім'ї.

За правилами чч. 1, 2 ст. 773 ЦК України наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Відповідно до вимог ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до умов п.5 Договору найму житлового приміщення в будинку має право проживати відповідач.

Позивачкою доведено, що з травня 2014 року у належній їй частині будинку з дозволу ОСОБА_4 періодично проживає відповідачка ОСОБА_5 і з того часу позивачка з вини обох відповідачів не має змоги користуватися будинком.

Це стверджується актом № 18 від 2 березня 2015 року, складеного комісією ПП «Ремжитлосервіс» на підставі виходу на місце та опитування сусідів (а.с.107), показаннями ОСОБА_1, яка була допитана як свідок.

Суд першої інстанції вказаним доказам належної оцінки не дав та дійшов помилкового висновку про недоведення проживання ОСОБА_5 у належній позивачці частині будинку.

При цьому, суд першої інстанції послався на показання свідка ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_5 не проживає у спірному житлі з весни 2015 року.

Проте суд першої інстанції не звернув уваги, що свідок фактично підтвердила факт проживання ОСОБА_5 у спірному будинку з дозволу ОСОБА_4, а показання про подальше непроживання відповідачки у будинку протягом приблизно півроку з весни 2015 року слід розцінити як неконкретні, такі що дані особою, яка не обізнана з фактичними взаєминами сторін, не проживає у спірному будинку чи поблизу нього.

Отже, у справі встановлено, що відповідач ОСОБА_4 як наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі - відповідачці ОСОБА_5, яка безпідставно періодично проживає у належній позивачці частині житлового будинку, обидва відповідачі у такий спосіб чинять позивачці перешкоди у користуванні майном.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачці спірне житло необхідне для її проживання та проживання її сина, а відповідач ОСОБА_4, отримавши письмове попередження не звільнив житло, порушив умови договору найму, допустивши порушення Правил користування електричною енергією для населення.

Рішення суду та висновки у цій частині не оскаржуються.

За встановлених фактичних обставин справ, договір найму підлягає розірванню як з підстав ч. 3 ст. 168, 169 ЖК УРСР, як про це зазначив суд першої інстанції, так і з підстав чч. 1, 2 ст. 773, ст. 783 ЦК України.

Посилання суду першої інстанції на відсутність підстав для задоволення позову згідно з чч. 1, 2 ст. 773, ст. 783 ЦК України є помилковим, оскільки у справі доведено, що відповідач користувався річчю, переданою йому у найм з порушенням умов договору найму, без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі - відповідачці ОСОБА_5

Отже, враховуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, її клопотання, доведеність позову, пред'явленого до ОСОБА_5, апеляційна скаргу підлягає задоволенню частково.

Зокрема, рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру шляхом виселення слід скасувати, позов у цій частині задовольнити: усунути перешкоди, які чиняться ОСОБА_1 у користуванні належної їй 25/100 частини будинку АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_5 з указаної частини будинку без надання іншого житлового приміщення.

Щодо доводів заявника про неправильність відмови у задоволенні позову про розірвання договору найму з підстав невнесення плати за договором найму житла, то вони є необґрунтованими.

Суд першої інстанції підставно виходив з відсутності обставин, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 825 ЦК України, недоведеності позову з такої підстави.

Тому, у решті рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, слід залишити без змін.

На підставі наведеного та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, пп.1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 листопада 2015 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру шляхом виселення скасувати.

Позов ОСОБА_1 у цій частині задовольнити.

Усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 належними їй 25/100 частинами будинку АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_5 з указаної частини будинку без надання іншого житлового приміщення.

У решті рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: О. О. Одинак

Н. Ю. Половінкіна