Рішення № 56444376, 10.03.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Бреславського О. Г.

суддів: Чупікової В.В., Яремко В.В.

секретаря: Тодоряка Г.Д.

за участю позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання частково недійсним договору позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Садгірського районного суду м.Чернівці від 01 грудня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом.

Посилався на те, що 4 грудня 2012 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав від нього у позику грошові кошти в сумі 58 900 грн., що еквівалентно за курсом НБУ 7 180 доларів США, терміном на 21 день з 04 грудня 2012 року по 24 грудня 2012 року.

Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується його підписом на договорі позики та розпискою від 04 грудня 2012 року. У порушенні договірних зобов'язань, що виникли між ним та відповідачем, останній 25 грудня 2012 року суму позики йому не повернув, пояснюючи це складним матеріальним становищем.

Зазначає, що збитки від інфляції за період з 25.12.2012 по 11.08.2015 становлять - 34 046.6 грн.

Отже, за весь період прострочення сума боргу становить 92 946,6 грн., а саме: основна суми боргу по договору позики - 58 900 грн., борг внаслідок збитків по інфляції становить 34 046,6 грн.

Відповідно до п. 6.2. договору у разі порушення позичальником терміну чи, порядку повернення позики, передбаченої договором, він сплачує позикодавцю неустойку в розмірі 2.5 % від суми позики за кожен день прострочення.

№22ц/794/226/16 Головуючий в І інстанції Байцар Л.В.

Категорія 27 Доповідач: Бреславський О.Г.

Враховуючи те, що відповідач вчасно не повернув суму позики, вважає, що він повинен сплати неустойку у розмірі 537 462.5 грн., що на момент написання позову (11.08.2015) еквівалентно за курсом НБУ 25 233 дол. США.

Просив стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 92 946,6 грн. по договору позики з урахуванням встановленого індексу інфляції та неустойку в розмірі 537 462,5 грн. Разом це 630 409 грн., що еквівалентно за курсом НБУ (1 дол. США / 21,3 грн.) 29 596,6 дол. США.

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання частково недійсним договору позики.

Вказував на те, що 04 грудня 2012 року між ним та позивачем за первісним позовом було укладено договір позики з терміном виконання 21 день. Пунктом 6.2 договору передбачено, що позичальник сплачує неустойку у розмірі 2,5% суми позики за кожен день прострочення.

Посилаючись на ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ч. 2 ст.551 ЦК України, вважав, що розмір пені за прострочення виконання грошових зобов'язань може встановлюватись договором, обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ на день прострочення.

Просив визнати частково недійсним договір позики, згідно якого сторони домовилися, що позичальник сплачує неустойку у розмірі 2.5% суми позики за кожен день прострочення, як такий що суперечить чинному законодавству.

Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівці від 13листопада 2015 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання частково недійсним договору позики об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 01 грудня 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задоволено.

У зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання частково недійсним договору - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу по договору позики у розмірі 92946,60 грн. та неустойку у розмірі - 537 462,50 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати із закриттям провадження у справі або залишенням позовної заяви без розгляду. Вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи.

Вказує, що судом першої інстанції не дотримано правил підсудності, оскільки він проживає на території Шевченківського району м. Чернівці, а тому справа повинна була розглядатися Шевченківським районним судом м. Чернівці.

ОСОБА_1, заперечуючи проти апеляційної скарги ОСОБА_2, просить рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 01 грудня 2015 року залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, суд першої інстанції, посилаючись на ст.ст.525,526,551,611, 625, 1046,1049, 1050 ЦК України, виходив із того, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними і підлягають задоволенню. Розрахунок пені, інфляційних втрат від суми боргу за договором позики проведений позивачем ґрунтується на нормах чинного законодавства щодо порядку проведення такого розрахунку та умовах договору позики, а тому може бути взятий судом до уваги.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним п.6.2 договору позики, суд першої інстанції виходив із положень ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», рішення Конституційного суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули вказаного Закону у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.1,3 цього ж Закону, зазначивши, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами, яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці). А також, вірно виходив із того, що правовідносини, які виникли між сторонами - фізичними особами по справі, не можуть регулюватися положеннями Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Колегія суддів не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції щодо стягнення пені в розмірі 537462,5 грн. з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04 грудня 2012 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 58 900 грн., що на момент укладання договору еквівалентно 7 180 дол. США і останній зобов'язався повернути їх до 25 грудня 2012 року без сплати відсотків. Відповідач у зазначений договором строк позику не повернув (а.с. 6,7).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно з ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При таких обставинах справи, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу по договору позики (разом із нарахованою індексацією) у розмірі 92946,60 грн.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені в сумі 537462,5 грн., судом першої інстанції не взято до уваги вимоги ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

Пунктом 6.2 договору позики передбачено, що у разі порушення позичальником терміну чи порядку повернення позики, передбачених п. 4.1 цього договору він сплачує позикодавцю неустойку в розмірі 2,5% від суми позики за кожен день прострочення (а.с.6).

За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати один рік (пункт перший частини другої статті 258 ЦК України). При цьому виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

У справі встановлено, що пеня нарахована в межах одного року до дня пред'явлення позову.

Водночас, розмір неустойки (пені, штрафу) значно більший від розміру боргового зобов'язання, яке заявлено позивачем до стягнення, так розмір неустойки (пені) становить 537462,5 грн., тоді як розмір боргу (разом із нарахованою індексацією) становить 92946,60 грн..

Окрім того, за позовами ПАТ «Банк «Форум» арештовано майно відповідача, що в розумінні ч.3 ст. 551 ЦК України свідчить про те, що в даних правовідносинах є наявність обставин, які мають істотне значення ( а.с. 101).

Зазначена обставина, як стверджував ОСОБА_2 під час апеляційного розгляду справи, перешкодила повному та своєчасному погашенню позики.

Тому є підстави для застосування до спірних правовідносин норми частини третьої статті 551 ЦК України, зменшення розміру неустойки (пені, штрафу).

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14, яка є обов'язковою для судів.

Отже, враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 01 грудня 2015 року змінити в частині розміру стягнення пені, зменшивши з 537462,5 гривень до 90000 грн.

У решті рішення залишити без змін.

Апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права, а саме на те, що суд першої інстанції, в порушення правил підсудності (ст. 109 ЦПК України) ухвалив рішення в даній справі.

Дане порушення дійсно мало місце, проте воно не призвело до неправильного вирішення справи, а відповідно, не є підставою для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 01 грудня 2015 року змінити в частині розміру стягнення пені, зменшивши з 537462 (п'ятсот тридцять сім тисяч чотириста шістдесят дві) гривень 50 копійок до 90 000 (дев'яносто тисяч) гривень.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте воно може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: