Ухвала суду № 56439435, 15.03.2016, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/9511/15-к

(1-кп/199/48/16)

УХВАЛА

15.03.2016 року в місті Дніпропетровську

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Дяченко І.В.

секретаря судового засідання - Остапенко А.В.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження №12015040030000881 відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки міста Дніпропетровська, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1, за її обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України,

за участю: прокурора - Єлісєєва С.О.,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_1, згідно якого вона обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, а саме: в тому, що вона ОСОБА_1, займаючи посаду головного бухгалтера товариства з обмеженою відповідальністю «Стікс» (ЄДРПОУ 24450334), зареєстрованого за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, 143, діючи на підставі наказу № 14 від 09.03.1998 року про призначення на посаду головного бухгалтера, відповідно до п. 4 посадової інструкції на останню було покладено контролювати законність, своєчасність і правильність оформлення господарських операцій, складання економічно узагальнених звітів калькуляції собівартості продукції, робіт (послуг) розрахунків по заробітній платі з робітниками підприємства, правильність начислення і своєчасність перечислення податків, платежів і зборів в державний бюджет і державні цільові фонди, погашення в установлені строки заборгованостей банку по кредитам, зачислення коштів в фонди і резерви підприємства.

Тобто, будучи службовою особою суб'єкта підприємницької діяльності, маючи умисел на складання та видачу завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов'язків, використовуючи своє службове становище, скоїла кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 366 КК України при наступних обставинах.

Так, на протязі роботи в ТОВ «Стікс» з 09.03.1998 року по 01.09.2002 року ОСОБА_1 за місцем розташування ТОВ «Стікс», що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, 143, склала та підписала від імені директора ТОВ «Стікс» (ЄДРПОУ 24450334) ОСОБА_2, звітну документацію до пенсійного фонду, а саме:

-відомості про роботодавця ТОВ «Стікс» від 14.02.2003 року;

-список осіб, які працюють в роботодавця у звітному році ТОВ «Стікс» від 14.02.2003 року;

-індивідуальні відомості про застраховану особу ТОВ «Стікс» (ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2,) від 14.02.2003 року;

-відомості про роботодавця ТОВ «Стікс» від 30.04.2002 року;

-список осіб, які працювали або працюють в роботодавця у звітному році ТОВ «Стікс» від 29.04.2002 року;

-індивідуальні відомості про застраховану особу ТОВ «Стікс» (ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2,) від 29.04.2002 року;

-відомості про роботодавця ТОВ «СТІКС» від 06.03.2001 року; список осіб, які працюють або працювали в роботодавця у звітному році ТОВ «СТІКС» від 06.03.2001 року;

-індивідуальні відомості про застраховану особу ТОВ «Стікс» ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2,) від 06.03.2001 року.

Після чого ОСОБА_1 доводячи свій злочинний намір до кінця, достовірно знаючи, що вищезазначені документи є завідомо підробленими, видала їх службовим особам Бабушкінського пенсійного фонду м. Дніпропетровська.

Підроблені підписи у вищезазначених документах на місці підпису директора товариства ОСОБА_2 виконані ОСОБА_1, що підтверджуються висновком почеркознавчої експертизи № 909-15 від 06.07.2015 року.

В підготовчому судовому засіданні прокурор Єлісєєв С.О. вважав можливим відкласти підготовче судове засідання для встановлення фактичного місця знаходження обвинуваченої ОСОБА_1 та вирішення в подальшому питання про призначення судового розгляду на підставі даного обвинувального акта.

Суд, вислухавши думку прокурора, дослідивши зміст обвинувального акта відносно ОСОБА_1 та інші матеріали кримінального провадження, вважає, що даний обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору Єлісєєву С.О., як такий, що не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, виходячи з наступного.

Так, явка обвинуваченого в підготовче судове засідання є обов'язковою, що слідує з вимог ч.ч. 1 і 2 ст. 314 КПК України, а відповідно до п. 2) ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити анкетні відомості кожного обвинуваченого, зокрема місце його проживання.

Як вбачається з обвинувального акта місце реєстрації та фактичного проживання обвинуваченої ОСОБА_1 взагалі не встановлювалося, оскільки остання на час складення обвинувального акта тимчасово перебувала в Дніпродзержинській виправній колонії УДПтС України у Дніпропетровській області (№ 34) за адресою: вул. Димитрова, 215, м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область.

Проте, 12.02.2016 обвинувачена ОСОБА_1 була звільнена з установи по відбуттю строку покарання та при звільненні вибула за адресою: вул. Пожежна, 4 м. Дніпропетровськ, про що зазначив начальник Дніпродзержинської ВК-34 в листі від 17.02.2016 на запит суду.

Після звільнення з пенітенціарної установи обвинувачена ОСОБА_1 в дане підготовче судове засідання не з'явилася, як і раніше не з'являлася в підготовчі судові засідання, призначені на 18.02.2016, 24.02.2016, 01.03.2016 та 11.03.2016, враховуючи те, що судом приймалися всі можливі заходи до її повідомлення про час і місце розгляду провадження за адресами, зазначеними як керівником установи відбуття покарання - по вул. Пожежна, 4 в м.Дніпропетровську, так і прокурором в судовому засіданні - по вул. Косіора, 47/8 в м.Дніпропетровську.

В підготовчому судовому засіданні прокурор Єлісєєв С.О. повідомив суду про те, що він особисто виходив на адресу місця проживання ОСОБА_1, яка була нею вказана під час звільнення з установи - Дніпродзержинської виправної колонії УДПтС України в Дніпропетровській обл. (№34), - вул. Пожежна, 4, м. Дніпропетровськ, але остання за вказаною адресою не прибула та не проживає. Згідно пояснень гр. ОСОБА_6, яка на протязі тривалого часу проживає за адресою: АДРЕСА_2, такої жінки як ОСОБА_1 в квартирі №8 ніколи не було, не проживає і на теперішній час. На теперішній час прокурор не має можливості точно повідомити суду скільки часу потрібно для встановлення місця фактичного знаходження обвинуваченої ОСОБА_1, оскільки на його думку є об'єктивні причини неможливості встановлення місця знаходження ОСОБА_1

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про те, що дійсне місце реєстрації та проживання обвинуваченої органом досудового слідства фактично не встановлені, оскільки ОСОБА_1 не проживає за вищевказаними адресами.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги приписи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, а також приписи ч. 1 ст. 28 КПК України, відповідно до якої під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень, які не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень, слід визнати недоцільним постановлення ухвали про привід обвинуваченої до суду, оскільки такий захід фактично здійснити неможливо через відсутність точних даних про місце проживання обвинуваченої та відсутність відомостей про її ухилення від отримання судової повістки або від явки до суду, що лише буде сприяти подальшому затягуванню розгляду кримінального провадження судом.

При цьому, повернення обвинувального акта прокурору надасть можливість останньому прийняти необхідні та дієві заходи, передбачені КПК України, для встановлення місцезнаходження обвинуваченої ОСОБА_1 та скласти обвинувальний акт, відомості в якому відповідали б дійсності та вимогам ст. 291 КПК України.

Крім того, відповідно до п. 3) ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає іншим вимогам цього Кодексу.

Зокрема п. 4) ч. 2 ст. 291 КПК України передбачає, що обвинувальний акт має містити прізвище, ім'я, по батькові та займану посаду слідчого, прокурора; п. 5) ч. 2 цієї статті вказує на те, що обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; згідно же п. 9) ч. 2 цієї статті обвинувальний акт має містити дату та місце його складання та затвердження.

Натомість, обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 не відповідає вимогам п. 4) ч. 1 ст. 291 КПК України, оскільки в ньому лише зазначені прізвище та ініціали слідчого, прокурора, в той час коли повинні бути вказані їх прізвище, ім'я, по батькові.

Обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 не містить дати його складення слідчим Животовським М.В., а отже не відповідає вимозі п. 9) ч. 2 ст. 291 КПК України.

Слідчий, складаючи обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 та прокурор Єлісєєв С.О., затверджуючи цей обвинувальний акт, не дотримались і положень п. 5) ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки виклад фактичних обставин кримінального правопорушення здійснений без врахування загальних засад кримінального законодавства України, правова кваліфікація кримінального правопорушення викладена з посиланням на положення статті і частини статті закону України про кримінальну відповідальність без зазначення редакції цього закону, яка діяла на час вчинення інкримінованого ОСОБА_1 суспільно-небезпечного діяння та з формулюванням обвинувачення, яке не узгоджується з жодною із диспозицій ст. 366 КК України в редакціях, які діяли з моменту набрання КК України чинності.

Так, з обвинувального акта слідує, що слідчий фактично не зазначив час вчинення злочину, оскільки в ньому лише вказано про складання та підписання ОСОБА_1 звітної документації до пенсійного фонду на протязі її роботи в ТОВ «Стікс» з 09.03.1998 по 01.09.2002.

Такий виклад фактичних обставин справи свідчить про те, що слідчим не виконана вимога п. 6) ч. 1 ст. 277 КПК України, відповідно до якої повідомлення про підозру має містити час вчинення злочину, а отже і обвинувальний акт також повинен відповідати змісту письмового повідомлення про підозру, оскільки вищенаведене формулювання часових меж вчинення злочину утворює домисли та здогадки того, що саме слідчий мав на увазі при описі інкримінованого ОСОБА_1 злочину, тобто вчинення нею злочину безпосередньо з моменту прийняття її на роботу, тобто з 09.03.1998 і по момент її звільнення, тобто по 01.09.2002, або вчинення нею злочину і після звільнення з роботи, оскільки частина документів має дату складення в 2003 році. Або взагалі слідчий не встановив час вчинення злочину, не зазначивши про це в обвинувальному акті, а лише зазначив в обвинувальному акті відомі йому дані щодо терміну роботи ОСОБА_1 в ТОВ «Стікс», праця в якій пов'язана із вчиненням злочину.

Відсутність зазначення в обвинувальному акті часу вчинення ОСОБА_1 злочину не дозволяє вірно визначити як закон, який встановлює злочинність цього діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, так і визначати закон, який скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Діючий КК України набрав чинності 01.09.2001, а до ст. 366 цього Кодексу вносилися зміни згідно із Законом № 1508-VI від 11.06.2009, які втратили чинність на підставі Закону № 2808-VI від 21.12.2010; після чого ця стаття викладалася в редакції Закону № 3207-VI від 07.04.2011, із змінами, внесеними згідно із Законами № 222-VII від 18.04.2013, № 1261-VII від 13.05.2014.

Якщо в даному обвинувальному акті слідчим мається на увазі вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України в період дії редакції закону від 05.04.2001, то диспозиція цього закону, а отже і формулювання обвинувачення, викладалося наступним чином: «Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів».

Якщо же в даному обвинувальному акті слідчим мається на увазі вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України в період дії редакції закону від 13.05.2014, то диспозиція цього закону, а отже і формулювання обвинувачення, викладається наступним чином: «Складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів».

Слідчий же, формулюючи обвинувачення, зазначив наступне: «Своїми умисними діями, ОСОБА_1, скоїла кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 366 КК України, а саме: складання та видача завідомо підроблених документів». Відповідно таке формулювання обвинувачення не відповідає жодній з вищезазначених редакцій ч. 1 ст. 366 КК України, оскільки КК України не визначав та не визначає поняття «завідомо підроблені документи».

Не зазначення слідчим Животовським М.В. в обвинувальному акті редакції ч. 1 ст. 366 КК України та зазначення слідчим формулювання обвинувачення, яке не відповідає жодному із законів про кримінальну відповідальність, потягло за собою не тільки суперечливе викладення правової кваліфікації кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_1, а також потягло і викладення фактичних обставин кримінального правопорушеннябез врахування загальних засад кримінального законодавства України.

Зокрема, відповідно до Примітки до ст. 358 КК України (в редакції від 07.04.2011) під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Під складанням завідомо неправдивих документів розуміється внесення до документа, який зовні оформлений правильно, відомостей, що не відповідають дійсності повністю або частково. Під видачею завідомо неправдивих документів розуміється надання або випуск службовою особою документів, зміст яких повністю або частково не відповідає дійсності і які були складені цією ж або іншою службовою особою.

Також слід зазначити, що Верховний Суд України в ухвалі від 21.01.2010 колегії суддів Судової палати у кримінальних справах дійшов висновку, що склад злочину, передбаченого ст. 366 КК України, наявний лише у випадку підроблення таких офіційних документів, що засвідчують факти, які мають юридичне значення, тобто таких, що породжують, змінюють чи припиняють певні правовідносини.

Відповідно якщо документи, у підробці яких обвинувачується особа, не є документами, які тягнуть настання юридичних наслідків, тоді ці документи не можуть бути визнані предметом названого злочину.

Проте слідчий Животовський М.В., вказуючи в обвинувальному акті звітну документацію, яку склала та підписала ОСОБА_1, не зазначив, чи відповідає ця документація приписам Примітки до ст. 358 КК України (в редакції від 07.04.2011), тобто, ця звітна документація підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи могла ця звітна документація бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми.

Вищевикладені порушення, допущені слідчим при складанні обвинувального акта, на думку суду є істотними порушеннями вимог ст. 291 КПК України, оскільки за своїм змістом обвинувальний акт як результат закінчення стадії досудового розслідування повинен бути зрозумілим як для суду, так і для сторін кримінального провадження. Правильне розуміння і знання суті обвинувачення особою, якій таке обвинувачення пред'явлене, є однією із засад кримінального провадження, а саме - права на захист, адже відповідно до п. 1) ч. 3 ст. 42 КПК України обвинувачений має право знати у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують.

Такий виклад слідчим в обвинувальному акті фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 злочину дозволяє неоднозначно тлумачити зміст обвинувального акта, отже допускає використання припущень, а відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки обвинувальний акт не відповідає вимогам п.п. 2), 4), 5) і 9) ч. 2 ст. 291 КПК України, містить істотні очевидні недоліки, суд вважає недоцільним призначення обвинувального акту до розгляду по суті, оскільки допущені порушення закону суттєво порушують право ОСОБА_1 на захист, а подальше порушення права на захист обвинуваченої до моменту, коли прокурор виявить бажання скористатися своїм правом, передбаченим ст. 338 КПК України, на зміну обвинувачення, є неприпустимим та таким, що не буде відповідати загальним засадам кримінального провадження, визначеним в ст.ст. 8 і 9 КПК України, а тому це є безумовною підставою для повернення обвинувального акта прокурору.

При поверненні обвинувального акта суд враховує, що прокуратура міста Дніпропетровська, старшим прокурором якої на час затвердження обвинувального акта відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 366 КК України був Єлісєєв С.О., ліквідована з 15.12.2015 відповідно до п. 1 Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014, а тому, приймаючи до уваги приписи п. 3) ч. 3 ст. 314 КПК України, згідно яких суд має право повернути обвинувальний акт саме прокурору, суд вважає необхідним повернути цей обвинувальний акт прокурору Єлісєєву С.О. за теперішнім місцем його роботи, оскільки він і на цей час має статус процесуального керівника за даним кримінальним провадженням.

Після повернення обвинувального акта прокурору зазначені в мотивувальній частині ухвали суду недоліки обвинувального акта повинні бути усунені протягом розумного строку.

Керуючись ст. 110, п. 3) ч. 3 ст. 314, ст.ст. 369, 371, 372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015040030000881 відносно ОСОБА_1 за її обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, - повернути прокурору прокуратури Дніпропетровської області Єлісєєву С.О. як такий, що не відповідає вимогам п.п. 2), 4), 5) і 9) ч. 2 ст. 291 КПК України, для усунення вказаних в мотивувальній частині ухвали недоліків.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровській районний суд міста Дніпропетровська протягом 7 днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Дяченко