Рішення № 56439054, 14.03.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 460/2436/14 Головуючий у 1 інстанції: Варениця В.С.

Провадження № 22-ц/783/2412/16 Доповідач в 2-й інстанції: Бакус  В.Я.

Категорія:24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого - судді Бакуса В.Я.,

суддів: Левика Я.А., Мусіної Т.Г.,

секретар: Симець В.І.,

з участю: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення коштів,

встановила:

рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на день винесення рішення по курсу НБУ становить 45 772 (сорок п'ять тисяч сімсот сімдесят дві) грн. 98 коп. та 243 грн. 60 коп. судових витрат по оплаті судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави 214 грн. 13 коп. судового збору.

Рішення суду оскаржив відповідач, просить його скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені вимог, посилаючись на те, що рішення районного суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, зокрема, заявник зазначає, що суд в своєму рішенні послався на те, що відповідачем порушено зобов'язання, однак суд не визначився з правовою природою цього зобов'язання, що привело до помилкового вирішення спору.

Заслухавши суддю-доповідача, учасника процесу на заперечення апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з урахуванням норм ст.ст. 509, 611 ЦК України виходив із того, що відповідач порушив умови договору, а тому наявні підстави для стягнення коштів.

Проте з такими висновком районного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення районного суду не відповідає.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 611 ЦК встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Звернувшись в липні 2014 року до суду позивач просив стягнути з відповідача 2 000 доларів США внаслідок невиконання останнім умов усного договору щодо придбання йому автомобіля.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що наприкінці лютого 2011 року домовився з відповідачем про купівлю останнім за кордоном для нього (позивача) легкового автомобіля марки «Вольцваген Пасат», 1,9 ТД за 2 000 доларів. Однак, коли відповідач повідомив про виконання договору і де знаходиться автомобіль, він прибувши туди за автомобілем виявив, що автомобіль знаходиться в несправному стані - на двигуні відсутній ремінь і на коробці передач відсутня пробка. Посилаючись на викладене просив стягнути з відповідача 2 000 доларів США, тобто суму яку він надав відповідачеві для придбання автомобіля.

Таким чином, зазначене свідчить, що між сторонами виникли правовідношення, які регулюються умовами договору доручення метою якого є купівля автомобіля за кордоном для довірителя.

Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Для належного виконання умов договору доручення необхідно, щоб довіритель видав повіреному довіреність, форма якої повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин, на вчинення якого укладений договір доручення (ст. 245 ЦК). Видача довіреності є одним з обов'язків довірителя (ст. 1007 ЦК).

Повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим ( ч. 1 ст. 104 ЦК).

Як встановлено, письмовий договір доручення між сторонами не укладався хоча, з урахуванням вимог цивільного законодавства та вимог, що ставляться до купівлі-продажу такого товару як автомобіль, укладення останнього проводиться в письмовій формі, а відтак і договір доручення повинен був укладатись в письмовій, а не в усній формі.

Встановлено, що відповідач доставив автомобіль марки «Вольцваген Пасат», 1,9 ТД на одну із стоянок біля пункту пропуску кордону «Краківець - Корчова» та передав позивачу ключі від автомобіля, документи на автомобіль, копії яких долучено до матеріалів справи (а.с.13, 32). Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Оскільки згадана угода не оформлялася ні в нотаріальній, ні у простій письмовій формі, у суду немає підстав покладати показання свідків в основу свого рішення щодо умов договору між сторонами.

Позивач, звертаючись в серпні 2011 року із заявою до районного відділу міліції на неправомірні, на його думку, дії відповідача, зазначав інші недоліки спірного автомобіля - невідповідність об'єму двигуна даним технічного паспорта, неможливість його завести (а.с. 11).

Відповідач заперечує будь-які доводи позивача щодо несправностей переданого позивачу відповідно до усних домовленостей автомобіля, оскільки, як стверджує, приїхав ним до пункту призначення та стверджує про виконання ним всіх дій, які повинен був він вчинити.

Основною метою договору доручення є визначення умов такого уповноваження.

Виходячи з обставин розглядуваної справи та мети позивача, якою була купівля для нього автомобіля за кордоном, повноваження на вчинення юридичних дій повіреним, зокрема - укладення договору купівлі-продажу із закордонним продавцем в інтересах довірителя певного автомобіля, на сплату митних, податкових та інших платежів під час його оформлення, перетину кордону, керування придбаним для довірителя автомобілем, місце доставки тощо повинно підтверджуватися письмовою довіреністю. Тобто, умови договору доручення є дії, які є необхідними для виконання договору доручення.

Оскільки між сторонами письмовий договір доручення не укладався, акт прийомки-передачі товару не складався, відтак неможливо погодитись з висновком суду щодо задоволення вимог позивача внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи і невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 305, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п.1, 4 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 313, 317 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2015 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволені вимог ОСОБА_2 відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий Бакус В.Я.

Судді: Левик Я.А.

Мусіна Т.Г.