Рішення № 56438213, 03.03.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/4369/12 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І.

Провадження № 22-ц/783/400/16 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота  Т.І.

Категорія: 53

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Приколоти Т.І.

суддів: Тропак О.В.,Федоришина А.В.

з участю секретаря Іванової О.О.

з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 5 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Дочірнього підприємства (ДП) «Кортумівка» Львівського комунального підприємства (ЛКП) «Зелений Львів» про стягнення заборгованості по заробітній платі, моральної шкоди, зобов'язання до вчинення дій,-

в с т а н о в и л а:

21 травня 2012 року позивач звернулась до суду із позовом, з врахуванням уточнених вимог, прийнятих судом, про стягнення з відповідача невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 210 696,34 грн., компенсації за невикористану відпустку з врахуванням індексації в розмірі 12 450,52 грн., виплати страхового відшкодування у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю в розмірі 1 136,56 грн., моральної шкоди в розмірі 20 000 грн. та зміну запису у трудовій книжці відповідно до Інструкції про правила ведення трудових книжок.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що з 11 березня 2003 року вона працювала на посаді директора ДП «Кортумівка» ЛКП «Зелений Львів». 5 вересня 2005 року нею було укладено контракт з ЛКП «Зелений Львів» як засновником ДП «Кортумівка», у відповідності до якого вона призначена на посаду директора ДП «Кортумівка» зі строком дії контракту до 5 вересня 2009 року. У липні 2009 року ЛКП «Зелений Львів» листом повідомило її про майбутнє звільнення з посади директора ДП «Кортумівка» з 4 вересня 2009 року у зв'язку із закінченням строку дії контракту. Наказом № 110-К від 4 вересня 2009 року її (позивача) звільнено з роботи. Звільнення мало місце в період непрацездатності, що підтверджується листами непрацездатності, а тому вважає звільнення незаконним. При звільненні з нею не було проведено розрахунок, не виплачено заробітну плату за квітень-вересень 2009 року, не оплачено листки непрацездатності, не виплачено компенсацію за невикористану відпустку. Просить позов задовольнити.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 5 жовтня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4

Рішення оскаржила ОСОБА_4, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, яке ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, висловлені в ухвалі про перегляд попередніх судових рішень у цій справі в касаційному порядку. Вважає, що відповідач допустив порушення її трудових прав, які підлягають судовому захисту. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до вимог ст.ст. 3, 4 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ст.ст.11, 58, 59, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення цим вимогам в повній мірі не відповідає.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Встановлено, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем. 5 вересня 2005 року між ЛКП «Зелений Львів», як засновником ДП «Кортумівка», та позивачем укладено контракт про призначення ОСОБА_4 на посаду директора (керівника) ДП «Кортумівка» на строк з 5 вересня 2005 року до 5 вересня 2009 року (п. 6 Контракту «Термін дії та інші умови контракту»). Оплату праці керівника проводило ДП «Кортумівка» (т.1 а.с.11-14).

Наказом Департаменту містобудування Львівської міської ради №66 від 23 березня 2009 року директору ЛКП «Зелений Львів» наказано розпочати роботу по реорганізації шляхом приєднання ДП «Кортумівка» до ЛКП «Зелений Львів» та завершити процес приєднання до 10 вересня 2009 року (т.1 а.с.15).

Наказом №46 від 14 серпня 2009 року «Про реорганізацію дочірнього підприємства «Кортумівка» ЛКП «Зелений Львів» визначено, що проводиться реорганізація цього дочірнього підприємства шляхом його приєднання до ЛКП «Зелений Львів» (т.1 а.с.16). Процедура реорганізації не завершена, працює ліквідаційна комісія, котрій передано документи ДП «Кортумівка». Реєстрація підприємства не припинена, підприємство знаходиться в стані припинення (т.1 а.с.104-105,123).

В липні 2009 року ЛКП «Зелений Львів» було надіслано повідомлення позивачеві з попередженням про майбутнє звільнення 4 вересня 2009 року відповідно до п. 6.1. Контракту та згідно п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку дії контракту (т.1 а.с.17).

Наказом ЛКП «Зелений Львів» № 110-К від 1 вересня 2009 року позивача звільнено із займаної посади з 4 вересня 2009 року у зв'язку із закінченням строку строкового трудового договору-контракту відповідно до п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, ст. 6.1 контракту від 5 вересня 2005 року (т.1 а.с.19). Наказ надіслано на адресу позивача поштою.

Відповідно до наданих позивачем листків непрацездатності її непрацездатність тривала з 4 до 24 вересня 2009 року (т.1 а.с.20).

З виписки про застраховану особу (ОСОБА_4.), яка подана до Пенсійного фонду України, та довідки про виплату заробітної плати у 2009 році, вбачається, що перед звільненням у 2009 році сума заробітку позивача у лютому становила 3 097,88 грн., у березні - 3 211,17 грн. (т.1 а.с.21,23). За 2008 році заробітна плата виплачена, що стверджується відповідною довідкою (т.1 а.с.22). Цю обставину не заперечують представники сторін.

З довідки № 14 від 11 травня 2009 року (т.1 а.с.24) вбачається, що невикористана відпустка позивача становить 5,2 місяців. У цій довідці не зазначено за який період є невикористаною відпустка, її тривалість. З довідки видно, що позивач прийнята на роботу 11 березня 2003 року, про що інші докази в матеріалах справи відсутні.

Позивач зверталася з аналогічним позовом у 2010 році до ЛКП «Зелений Львів». Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 лютого 2011 року в позові відмовлено (т.1 а.с.60-62,137-140).

Актом від 19 квітня 2010 року, складеним працівниками ЛКП «Зелений Львів», стверджується, що цього дня ОСОБА_4 відмовилася отримати розрахункову виплату (т.1 а.с.136).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що причиною невиплати позивачеві заробітної плати і затримки розрахунку при її звільненні стало невиконання нею (позивачем) трудових обов'язків керівника підприємства, яке є відповідачем. З такими висновками суду в повному об'ємі погодитися не можна.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, відповідно до якої працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

У відповідності до п. 2 ст. 36 КЗпП України трудовий договір припиняється у випадку закінчення його строку.

Згідно зі ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Статтею 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 83 зазначеного Кодексу у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним відпустки.

Згідно зі ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 115 зазначеного Кодексу встановлено, що заробітна плата виплачується працівникові регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У відповідності до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Є встановленим, що позивач перебувала в трудових відносинах з відповідачем до 4 вересня 2009 року, однак з травня вказаного року їй заробітна плата не виплачувалася, що стверджується описаними вище наявними в матеріалах справи довідками.

Розраховуючи суму, яка підлягає стягненню з відповідача, суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року (з наступними змінами та доповненнями) і виходить із середнього заробітку позивача за місцем праці у відповідача.

Середньоденна заробітна плата позивача становить 106,93 грн. ((3097,17+3211,88):59), середньомісячна - 3154,53 грн. ((3097,17+3211,88):2).

Відтак, колегія суддів вважає, що в користь позивача з відповідача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за квітень-вересень 2009 року в сумі 16 200,37 грн.(3154,53х5+106,93х4).

Судом встановлено факт невиплати належних при звільненні позивачеві сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір. Відтак, з відповідача підлягає стягненню її середній заробіток за весь час затримки, допущеної з вини відповідача.

На підставі аналізу наявних у справі доказів колегія суддів прийшла до висновку про наявність вини відповідача у невиплаті належного позивачеві розрахунку з часу її звільнення до 19 квітня 2010 року, коли позивач відмовилася одержати нараховані їй суми, про що складено акт (т.1 а.с.186). У зв'язку із зазначеним відповідачеві до виплати належить 23 578,73 грн. (3154,53х7+106,93х14).

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено порушення відповідачем трудових прав позивача, чим їй завдано моральну шкоду. Враховуючи ступінь вини відповідача, виходячи із засад розумності та справедливості, тривалості порушення, в рахунок компенсації моральної шкоди з відповідача в користь позивача належить стягнути 3 000 грн.

За приписами ст. 10 ЦПК України апеляційний суд вживав заходів для сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснив особам, які беруть участь у справі їх права, обов'язки, попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій.

Виходячи з аналізу наявних у справі доказів щодо їх достовірності, допустимості кожного окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані відпустки, страхової виплати у зв'язку з непрацездатністю, а також зміни запису у трудовій книжці. Такі висновки колегія робить з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності невикористаних нею відпусток, зокрема за які періоди та якої тривалості відпустки не були використаними, відсутнє обґрунтування розміру компенсації. Позивач звернулася про стягнення з відповідача страхового відшкодування у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, яка наступила після розірвання трудового договору з відповідачем. Тому такі виплати не підлягають стягненню з останнього. На підтвердження своїх вимог про внесення змін до запису в трудову книжку позивач не надала належних та допустимих доказів. При з'ясуванні суті вимоги у цій частині суду не надано доказів та інформації які саме зміни мають бути внесені до запису у трудовій книжці.

Колегія суддів не може погодитися з доводами позивача, що її звільнення проведено під час тимчасової непрацездатності безпідставно, виходячи з наступного.

Звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору, яке не є звільненням з ініціативи адміністрації, можливе у період тимчасової непрацездатності, оскільки ч.3 ст.40 КЗпП України встановлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності лише з ініціативи роботодавця, тобто з підстав, передбачених у ст.ст.40,41 цього Кодексу. Така позиція викладена також у постанові Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року (справа № 6-156цс12).

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 535,09 грн. в дохід держави (427,79+107,30).

Керуючись ст.ст.88, 303, п.2 ч.1 ст. 307, ст. 309, ст. 313, ч.2 ст. 314 ст.ст. 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,- в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 5 жовтня 2015 рокускасувати та ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Кортумівка» Львівського комунального підприємства «Зелений Львів» (ідентифікаційний код юридичної особи 32327893, м.Львів, вулиця Замарстинівська,167А, 79058) в користь ОСОБА_4 16 200,37 грн. (шістнадцять тисяч двісті грн.37 коп.) заборгованості по заробітній платі, 23 578,73 грн. (двадцять три тисячі п'ятсот сімдесят вісім грн.73 коп.) середнього заробітку за час затримки розрахунку та 3 000 (три тисячі) грн. моральної шкоди; всього - 42 779,10 грн. (сорок дві тисячі сімсот сімдесят дев'ять грн.10 коп.).

Стягнути з Дочірнього підприємства «Кортумівка» Львівського комунального підприємства «Зелений Львів» (ідентифікаційний код юридичної особи 32327893, м.Львів, вулиця Замарстинівська,167А, 79058) 535,09 грн.(п'ятсот тридцять п'ять грн. 09 коп.) судового збору в дохід держави.

В решті позову відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді