Рішення № 56432783, 10.03.2016, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/23673/15-ц

провадження № 2/753/2181/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2016 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Комаревцевої Л.В.

за участі секретаря - Драгой В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,

ВСТАНОВИВ:

17 грудня 2015 року ПАТ «Банк національний кредит» звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2, в якому просив суд: застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину -шляхом зобов`язання Відповідача повернути Позивачу грошові кошти в сумі 4567,79 доларів США, одержані за Договором про внесення змін №1 від 05.02.2015 до Договору банківського вкладу «Стандартний» №DF1489/2014-1 строком на 3 роки (1096 днів) в доларах США з авансовою виплатою відсотків від 23.06.2014 р., а також покласти судові витрати на Відповідача.

У судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, представник Відповідача та Відповідач проти позовних вимог заперечували, просили відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з підстав, викладених в письмових запереченнях.

Суд заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 23.06.2014 між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір банківського вкладу «Стандартний» №DF1489/2014-1 строком на 3 роки (1096 днів) в доларах США з авансовою виплатою відсотків від 23.06.2014 р., відповідно до п. 2.1. якого, Позивачем відкрито Відповідачу депозитний рахунок НОМЕР_1, а Відповідачем були внесені на вказаний рахунок грошові кошти у сумі 114000,00 доларів США (сто чотирнадцять тисяч доларів США 00 центів).

Внесення Відповідачем грошових коштів на вказаний рахунок підтверджується випискою по особовому рахунку за період з 11.12.2014 по 05.02.2015

Згідно із п. 2.3. Договору банківського вкладу «Стандартний» №DF1489/2014-1 строком на 3 роки (1096 днів) в доларах США з авансовою виплатою відсотків від 23.06.2014 р., процента ставка за договором складає 8% (вісім процентів) річних.

Відповідно до п.2.2. Договору банківського вкладу «Стандартний» №DF1489/2014-1 строком на 3 роки (1096 днів) в доларах США з авансовою виплатою відсотків від 23.06.2014 р., грошові кошти залучається на період з 23 червня 2014 року по 23 червня 2017 року (включно).

Згідно п. 3.7.Договору банківського вкладу «Стандартний» №DF1489/2014-1 строком на 3 роки (1096 днів) в доларах США з авансовою виплатою відсотків від 23.06.2014 р., у випадку розірвання договору з ініціативи Відповідача, якщо дата розірвання договору припадає на період від 1 (першого) до 1096 (одна тисяча дев'яносто шостого) дня з дати внесення Відповідачем грошових коштів на депозитний рахунок, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 1% (один) процент річних за весь період знаходження грошових коштів на депозитному рахунку.

05.02.2015 року між Позивачем та Відповідачем укладено Договір про внесення змін №1 від 05.02.2015 р. до Договору банківського вкладу «Стандартний» №DF1489/2014-1 строком на 3 роки (1096 днів) в доларах США з авансовою виплатою відсотків від 23.06.2014 р., яким були внесені зміни до п. 3.7. договору про те, що у випадку дострокового розірвання договору з ініціативи Відповідача, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 8% (вісім процентів) річних за весь період знаходження грошових коштів на депозитному рахунку.

Після укладення Договору про внесення змін №1 від 05.02.2015 р., Відповідач звернувся до Позивача із заявою від 05.02.2015, в якій просив достроково розірвати Договір банківського вкладу «Стандартний» №DF1489/2014-1 строком на 3 роки (1096 днів) в доларах США з авансовою виплатою відсотків від 23.06.2014, просив повернути суму банківського вкладу та сплатити проценти за користування грошовими коштами.

Відповідно до умов Договору банківського вкладу «Стандартний» №DF1489/2014-1 строком на 3 роки (1096 днів) в доларах США з авансовою виплатою відсотків від 23.06.2014 р., Позивачем своєчасно та належним чином виконано вимогу Відповідача, а саме було повернуто Відповідачу банківський вклад в сумі 114000,00 доларів США та нараховані проценти в сумі 5270,53 доларів США.

На підставі постанови Правління Національного банку України №358 від 05.06.2015 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №114 від 05.06.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Банк національний кредит", згідно з яким з 08.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Банк національний кредит".

Постановою Правління Національного Банку України від 28.08.2015 №563 розпочата процедура ліквідації ПАТ "Банк національний кредит".

Відповідно до Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №159 від 28.08.2015 та на виконання Постанови Правління Національного Банку України від 28.08.2015 №563, розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука В.В.

Відповідно до частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (надалі - Закон) уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.

Наказом №39 від 11.06.2015 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Онищуком Д.В., призначено проведення перевірки договорів (інших правочинів) укладених ПАТ «Банк національний кредит» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в банку.

Під час перевірки договорів (інших правочинів) укладених ПАТ «Банк національний кредит» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, комісією було виявлено, що Договір про внесення змін №1 від 05.02.2015 до Договору банківського вкладу «Стандартний» №DF1489/2014-1 строком на 3 роки (1096 днів) в доларах США з авансовою виплатою відсотків від 23.06.2014, укладеного між Відповідачем та Позивачем, є нікчемним з підстав, визначених п.1 ч. 3 ст. 38 Закону, у зв'язку із незастосуванням Позивачем перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою під час розірвання договору вкладу за ініціативою вкладника, що на думку Позивача потягло за собою необґрунтовану виплату Відповідачу грошових коштів у розмірі 4 567,79 доларів США.

У зв'язку із викладеним, Відповідачу, на підставі ч.4 ст.38 Закону, було направлено повідомлення з пропозицією повернути Позивачу грошові кошти. Позивач стверджує, що Відповідач добровільно кошти не повернув та користується ними без достатніх правових підстав до цього часу, чим спричиняє збитки вкладникам та іншим кредиторам Позивача.

Вважаючи зазначені вище дії (бездіяльність) Відповідача такими, що порушують законні права та інтереси Позивача, останній звернувся за їх захистом до суду.

Відповідно до ч. 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (надалі - Закон), правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до частини другої статті 38 Закону, уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.

Викладене означає, що уповноважена особа Фонду наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних.

В той же час, як це випливає зі змісту наведених норм, таке право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину.

Одного лише твердження про нікчемність правочину очевидно недостатньо для визнання його таким, оскільки воно, у випадку який розглядається, нівелюється протилежним твердженням Відповідача про його дійсність.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проте законами мають бути визначені не тільки підстави та межі дій органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а й спосіб таких дій.

Згідно положень ч. 3 ст. 38 Закону, порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Вказане повністю кореспондується з вимогами ст. 19 Конституції України та спрямоване на визначення способу, в який Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (його уповноважена особа) може діяти, виконуючи свої повноваження в частині вимог ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно п. 3 вказаного Наказу №39 від 11.06.2015 року, комісії з перевірки договорів було наказано здійснити перевірку вказаних договорів до 10 липня 2015 року та надати звіт та відповідні пропозиції уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Банк національний кредит» Онищуку Д.В. у письмовій формі.

Позивачем, в якості доказів своїх позовних вимог, не надано для розгляду звіт комісії про перевірку вказаних договорів (інших правочинів), в якості підтвердження та розкриття аргументування висновків комісії щодо нікчемності правочину з підстав, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону.

Таким чином, Позивачем не надано доказів та обґрунтування підстав для визнання Договору про внесення змін №1 від 05.01.2015 року нікчемним, не надано жодних розрахунків, які б підтверджували причинний зв'язок між укладенням Договору про внесення змін №1 від 05.01.2015 року та підставами визнання Позивача неплатоспроможним, не наведено доказів, що Договір про внесення змін №1 від 05.01.2015 року укладено із порушенням законодавства України.

Позивачем не надано доказів того, що порядок виявлення нікчемних договорів, який був запроваджений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчуком В.В., відповідав нормативно-правовим актам Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як того вимагає ч. 3 ст. 38 Закону.

В силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Матеріали даної справи не містять відповідного судового рішення про визнання недійсним Договору про внесення змін №1від 05.01.2015 року, про існування таких судових рішень ні суду, ні сторонам не відомо.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено наявність правових підстав для визнання нікчемним Договору про внесення змін №1 від 05.01.2015 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону, уповноважена особа Фонду має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Нормами частини 4 статті 38 Закону передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Згідно з ч. 5 ст. 38 Закону, у разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених ч.3 ст. 38 Закону, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), які він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

На підставі ч. 4 ст. 38 Закону, Відповідачу було направлено повідомлення без дати і вихідного номеру з вимогою повернути Позивачу грошові кошти в сумі 24900,41 доларів США.

Повідомлення, копія якого надана Позивачем разом із позовною заявою, не містить дати та вихідного номера. Відсутність дати та вихідного номеру на повідомленні унеможливлює точної ідентифікації такого повідомлення та унеможливлює встановлення точної дати або навіть періоду складання і підписання вказаного повідомлення, що в свою чергу перешкоджає встановленню моменту виникнення у Відповідача обов'язківпередбачених ч. 5 ст. 38 Закону.

В судовому засіданні Відповідач заперечував щодо отримання вказаного повідомлення.

Згідно п. 19 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення.

В якості підтвердження направлення повідомлення Відповідачу, Позивач надав суду копію поштового конверту з відмітками поштового штемпеля з датами відправлення поштової кореспонденції, а також Позивачем було надано копію повідомлення про вручення Відповідачу поштової кореспонденції.

Враховуючи заперечення Відповідача щодо неотримання ним повідомлення, Позивачем не надано для огляду належних доказів направлення Відповідачу цього повідомлення, а саме опису вкладення у поштове відправлення, в зв'язку із чим суд дійшов висновку про недоведеність Позивачем факту направлення Відповідачу вказаного повідомлення.

Крім того, згідно змісту повідомлення, яке було надано суду Позивачем разом із позовною заявою, Позивач вимагає повернути йому грошові кошти в сумі 24900,41 доларів США, в той час, як в позовній заяві Позивачем зазначено, що Відповідачу неправомірно було нараховано проценти на загальну суму 4 567,79 доларів США.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проте законами мають бути визначені не тільки підстави та межі дій органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а й спосіб таких дій.

Згідно положень ч. 3 ст. 38 Закону, порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Вказане повністю кореспондується з вимогами ст. 19 Конституції України та спрямоване на визначення способу, в який Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (його уповноважена особа) може діяти, виконуючи свої повноваження в частині вимог ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Виходячи з вищевказаного, суд дійшов висновку, що Позивачем не надано доказів того, що дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука В.В., після виявлення нікчемних договорів, відповідають нормативно-правовим актам Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як того вимагає ч. 3 ст. 38 Закону.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 1058 ЦК України, в редакції, яка діяла на момент укладення Договору про внесення змін №1 від 05.02.2015 року, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно ч. 1 ст. 1061 ЦК України, банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Згідно ч. 2 ст. 1061 ЦК України, банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 6 ст. 1061 ЦК України, разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1060 ЦК України, в редакції, яка діяла на момент укладення Договору про внесення змін №1 від 05.02.2015 року, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Отже, усі наведені положення ЦК України передбачають права вимоги вкладника щодо витребування внесеного вкладу, а також передбачають зобов'язання банку повернути вклад та нараховані проценти.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Правова природа договору банківського вкладу полягає в тому, що у даних правовідносинах кредитором визнається вкладник, який передає власні грошові кошти в тимчасове користування банку (фінансовій установі), яка бере на себе обов'язок сплачувати плату за користування коштами (проценти), а також зобов'язується повернути вклад своєчасно та в повному обсязі вкладнику, в зв'язку із чим банк (фінансова установа) визнається боржником по відношенню до вкладника.

Положення Договору банківського вкладу «Стандартний» №DF1489/2014-1 строком на 3 роки (1096 днів) в доларах США з авансовою виплатою відсотків від 23.06.2014 р. не містять жодних зобов'язань Відповідача, як вкладника за Договором вкладу, в тому числі не містять зобов'язань Відповідача щодо вчинення на користь другої сторони (кредитора) певних дій (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або зобов'язань утриматися від певної дії.

Законодавством не передбачено, а Позивачем не доведено наявність у Позивача «власних майнових вимог» за Договором банківського вкладу «Стандартний» №DF1489/2014-1 строком на 3 роки (1096 днів) в доларах США з авансовою виплатою відсотків від 23.06.2014 р., а також не доведено наявності законних підстав виникнення таких «власних майнових вимог» за договором банківського вкладу.

Натомість, Договір вкладу передбачає значний обсяг зобов'язань Позивача щодо нарахування та сплати процентів за користування вкладом (п. 4.2.2 договору), щодо своєчасного повернення банківського вкладу (п. 4.2.3., 4.2.4. договору).

Аналогічної позиції дотримується Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України в Постановах від 22.01.2014 року, від 20.11.2013 року.

В зв'язку із тим, що Позивачем не доведено наявність «власних майнових вимог» за Договором банківського вкладу «Стандартний» №DF1489/2014-1 строком на 3 роки (1096 днів) в доларах США з авансовою виплатою відсотків від 23.06.2014 р., а також не доведено законних підстав виникнення «власних майнових вимог» за договором, суд дійшов висновку, що Позивач не мав жодних законних підстав на визнання нікчемним Договору про внесення змін №1 від 05.02.2015 року на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в зв'язку із чим Позивач також не має жодних законних підстав вимагати від Відповідача вчинення дій щодо повернення грошових коштів, одержаних за Договором банківського вкладу «Стандартний» №DF1489/2014-1 строком на 3 роки (1096 днів) в доларах США з авансовою виплатою відсотків від 23.06.2014 р. з урахуванням умов передбачених Договором про внесення змін №1 від 05.02.2015 року.

Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, які викладені в п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно з приписами ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відновлення становища, яке існувало до порушення.

У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Зважаючи на викладене та керуючись ст.ст. 10, 11, 13,57,58,59, 60, 88, 179, 209, 212-215, 294, 296 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити дії залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: Комаревцева Л.В.