Ухвала суду № 56423473, 02.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" березня 2016 р. м. Київ К/800/14006/15

Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Олексієнка М.М. (доповідач),

суддів:Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

з участю секретаря судового засідання Крапивки Л.А., представників: позивачки - ОСОБА_3, відповідача - Забари Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційному порядку справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Державної виконавчої служби України, треті особи - публічне акціонерне товариство «Омега Банк», публічне акціонерне товариство «Дельта банк» про скасування постанови про стягнення виконавчого збору, за касаційною скаргою позивачки на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати постанову державного виконавця від 14 серпня 2014 року № ВП 40933724 про стягнення з боржника виконавчого збору з виконання виконавчого листа від 16 вересня 2013 року № 1016/2304/12, виданого Макарівським районним судом Київської області.

Посилалась на те, що вона у добровільному порядку погасила борг за кредитним договором №594-Ф шляхом передання предмету іпотеки новому кредитору - ПАТ «Дельта Банк». Крім того, державний виконавець не вчиняв дії, направлених на примусове виконання судового рішення, тому підстави для стягнення виконавчого збору відсутні.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано оскаржувану постанову.

Київський апеляційний адміністративний суд рішенням від 11 березня 2015 року постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нову про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивачка, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судом апеляційної інстанції, просить рішення цього суду скасувати і залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник позивачки вимоги, викладені в касаційній скарзі підтримала, представник відповідача - підтримала.

Вислухавши доводи осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги частково з урахуванням наступного.

Розглядаючи справу по суті, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте, з таким висновком погодитися неможливо, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державних виконавців) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Виходячи з положень зазначених норм, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

За частинами четвертою-п'ятою статті 82 Закону № 606-XIV рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах визначається Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України). Зокрема, за правилами статті 383 цього кодексу (в редакції Закону України від 04.11.2010 року №2677-VI) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно фактичних обставин справи, встановлених судами, спір виник при виконанні державним виконавцем рішення суду, ухваленого за правилами ЦПК України про погашення заборгованості за кредитним договором від 17 травня 2006 року № 594-Ф шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки по іпотечному договору від 29 листопада 2006 року № 593-Ф.594-Ф/ІП-3, укладеного між ОСОБА_5 та ЗАТ «ТАС-Інвестбанк». При цьому, як зазначено у виконавчому листі ОСОБА_5. є стороною у виконавчому провадженні (боржником)

З урахуванням зазначених обставин та норм права, рішення державного виконавця, яке є предметом оскарження) може бути переглянутим за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З урахуванням зазначених обставин та норм права, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України (якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства), із закриттям провадження у справі.

Одночасно необхідно роз'яснити позивачці можливість звернення до суду щодо оскарження постанови про стягнення з боржника виконавчого провадження за правилами ЦПК України.

На підставі наведеного, керуючись статтями 157, 220, 221, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2015 року скасувати, а провадження у справі - закрити у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Роз'яснити позивачці, що спір, який виник між сторонами, може бути вирішений в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

Ю.Й. Рецебуринський

І.В. Штульман