Ухвала суду № 56423385, 03.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2016 року м. Київ К/9991/76552/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Восток-Сервіс Україна" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2012 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 по справі № 2а-14778/11/2670

за позовом Приватного акціонерного товариства "Восток-Сервіс Україна"

до Державної податкової адміністрації в Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариством до суду заявлено позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції від 11.07.2011 № 0000193810, яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 79 071,25 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 9 044,13 грн., від 11.07.2011 № 0000213810, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 49 726,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 12 431,50 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовими рішеннями, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов Товариства.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт від 24.06.2011 № 10/38-111/32903873 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки Товариством допущено порушення вимог податкового законодавства, зокрема, порушено вимоги пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п. 138.2 ст. 138, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення валових витрат на загальну суму 316 285,00 грн. та податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 49 726,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції з купівлі - продажу товарів, укладених між позивачем та контрагентами ПП "ВКФ "Укрпромснаб", ТОВ "Пелопс" та ТОВ "Ліссиб", не підтверджені належно оформленими первинними документами, оскільки були підписані не уповноваженою особою, так як згідно пояснень засновника та директора ПП "ВКФ "Укрпромснаб", він ніякого відношення до вказаного підприємства немає, ніякої діяльності від імені підприємства не проводив, звітності не подавав, та які (контрагенти) не мають необхідних матеріальних та трудових ресурсів для проведення господарської діяльності, не перебувають за місцезнаходженням, що свідчить, що укладені правочини з такими контрагентами вчинені без мети настання реальних наслідків та є нікчемними, що виключає право позивача на віднесення витрат до валових та формування податкового кредиту за такими господарськими операціями.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, а відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, що кореспондується з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, яким також визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання послуг (робіт), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09/07/1997 за № 250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (п. 3.4 Порядку), оскільки, як визначено п. 2 ст. 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Розв'язуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій, враховуючи встановлені контролюючим органом під час проведення перевірки обставини щодо неналежного документально підтвердження фактичного проведення господарських операцій з контрагентами, оскільки первинні документи підписані особою, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, а отже не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт проведення господарських операцій, а також, відсутності у контрагентів матеріально - технічної бази для здійснення відповідної господарської діяльності, відсутності їх за місцезнаходженням, а також у деяких - спеціальної податкової правосуб'єктності, що спростовують достовірність даних податкового обліку платника податків, та відповідно виключають право позивача на формування валових витрат та податкового кредиту за такими операціями.

Аналіз норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" та Податкового кодексу України дає підстави зробити висновок, що сама по собі наявність у платника податків первинних документів, як підстави для формування податкового кредиту та валових витрат відповідно до вимог названих вище нормативних актів, не є достатніми та вичерпними, якщо предметом спору є їх достовірність (первинних документів) та підтвердження інших обставин реальності відображення у податковому обліку господарських операцій, які фактично не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Восток-Сервіс Україна" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2012 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 по справі № 2а-14778/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко