Ухвала суду № 56423213, 11.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

11 березня 2016 року м. Київ К/800/6136/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Антитерористичного центру при Службі безпеки України, третя особа - Міністерство юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до Антитерористичного центру при Службі безпеки України (далі - Центр), третя особа - Міністерство юстиції України (далі - МЮУ) в якому просила визнати протиправним та скасувати пункт 1.6 та розділ VII «Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей» (далі - Порядок), затвердженого наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 12 червня 2015 року № 145ог (далі - спірний наказ), в частині, що обмежує право громадянина на вільне пересування по території України, а саме: щодо встановлення заборони перетинання лінії зіткнення громадським пасажирським транспортом; щодо встановлення громадянину України вичерпного переліку мети та підстав для в'їзду на контрольовану (неконтрольовану) територію Луганської та Донецької області; щодо встановлення обов'язку отримання громадянином України дозволу на в'їзд на контрольовану (неконтрольовану) територію Луганської та Донецької області; щодо встановлення обов'язку отримання громадянином України дозволу на виїзд з контрольованої (неконтрольованої) території Луганської та Донецької області.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що спірний наказ відповідача не ґрунтуються на вимогах закону, порушує її права, а тому просила про задоволення позову.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1 подала касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати і задовольнити позов.

Разом з тим, у відкритті касаційного провадження у даній справі необхідно відмовити з таких підстав.

За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, у відповідності до частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погордився і апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що відповідач, видаючи спірний наказ, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як правильно встановлено судами, спірним наказом затверджено Порядок, пунктом 1.6 якого визначено, що перетин лінії зіткнення громадським пасажирським транспортом забороняється, за винятком нерегулярних перевезень для окремих організованих груп людей (біженців, дітей для оздоровлення та відпочинку, тощо), за відповідним дозволом виданим згідно рішення КЦ.

Розділом VII вказаного Порядку також встановлено порядок надання, припинення та відмови у наданні дозволу фізичній особі, з чим не погоджується позивач у цій справі.

Водночас, під час розгляду справи, суди на підставі повно і всебічно досліджених обставин справи, підтверджених відповідними доказами дійшли правильного висновку, що наведені положення Порядку, затверджені спірним наказом, узгоджуються з вимогами статті 33 Конституції України, Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII, статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року, статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а повноваження відповідача на видачу спірного наказу передбачені приписами правових норм Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом».

За наведених обставин, суди попередніх інстанцій встановили відсутність порушення прав позивача у зв'язку з виданням відповідачем спірного наказу і не знайшли підстав для задоволення позовної заяви.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають дійсним обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому відсутні підстави стверджувати про порушення судами норм матеріального і процесуального права під час розгляду справи та ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або порушили норми процесуального права.

Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Антитерористичного центру при Службі безпеки України, третя особа - Міністерство юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року, відмовити.

Матеріали касаційної скарги повернути скаржнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого адміністративного

суду України М.І. Мойсюк