Ухвала суду № 56423071, 02.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2016 року м. Київ К/800/28605/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П., секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представників позивача: Андрейківа О.М., Ткаченка С.В.,

представника відповідача: Морозова П.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2015 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року у справі №804/20559/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» (далі - ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського») звернулось в суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач, СДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 липня 2014 року № 0000414602.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року, позовні вимоги ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22 липня 2014 року № 0000414602.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалені у справі судові рішення і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами відповідача не погодився, просив касаційну скаргу СДПІ залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку нарахування позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок у сумі 46 471 107 грн., відображеного у податковій декларації з ПДВ, поданій за відповідний звітний (податковий) період (вх.№9022209351 від 22.04.2014р.) за березень 2014 року за результатами якої складено акт №371/28-01-46-02-05393043 від 4 липня 2014 року за висновками якого встановлені наступні порушення, а саме:

- п.198.1, п. 198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту в сумі 566 468 грн., в тому числі по періодах: лютий 2014 року на суму 532 443 грн., березень 2014 року - 34 025 грн.;

- абз. «г» п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податкових зобов'язань в сумі 5 293 194 грн.

Вищевикладене призвело до порушення п.200.1 та п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України, а саме:

- заниження позитивного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту в березні 2014 року на загальну суму 5 327 219 грн.;

- завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту в лютому 2014 року на 532 443 грн.;

- порушення абз. «а» п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України внаслідок чого завищено суму, що підлягала бюджетному відшкодуванню за березень 2014 року на 19 914 296 грн.

На підставі вказаного вище акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 липня 2014 року № 0000414602, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2014 року на 19 914 296 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 9 957 148 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що господарські операції, здійснені між позивачем та його контрагентами, підтверджуються відповідними документами бухгалтерського та податкового обліку, оформленими належним чином.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (замовник) та ТОВ «Забудовник КР» (виконавець) укладено договір про надання послуг у сфері поводження з відходами від 22 листопада 2012 №115/11-12, за умовами якого виконавець зобов'язується виконати роботи зі збирання, перевезення, зберігання відходів, що утворилися в результаті виробничої діяльності замовника.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано до податкового органу та суду: рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), товарно-транспортні накладні, витяг з реєстру отриманих і виданих податкових накладних, виписки банку по особовому рахунку позивача в підтвердження оплати за отримані послуги.

Щодо доводів відповідача про не надання позивачем до перевірки бухгалтерських документів, що підтверджують право власності на будівельні відходи, слід зазначити наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач не веде господарську діяльність у сфері поводження з відходами, не має будь-яких дозволів з цього приводу, а отже суди правильно зазначили, що він не зобов'язаний і вести облік будівельних відходів, тоді як наділений нормами чинного законодавства України правом на звернення до установ і організацій, які здійснюють відповідну діяльність у цій сфері, виступивши замовником таких послуг, що і було зроблено підприємством.

Щодо взаємовідносин позивача (покупець) з ТОВ «ТД «ЮКАС» (продавець) слід зазначити, що між вказаними сторонами були укладені договори купівлі-продажу від 22 березня 2013 року №13-0714-02 та від 11 червня 2013 року №13-1296-02 , за умовами яких продавець зобов'язувався поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію для інвестиційного проекту «Реконструкція доменного цеху з будівництвом установки приготування та вдування пиловугільного палива».

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, реальність вчинених правочинів підтверджується рахунками-фактурами, приходними ордерами, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, витягом з реєстру отриманих і виданих податкових накладних, а також банківськими виписками по особовому рахунку позивача, як факт оплати за придбаний товар, копії яких містяться в матеріалах справи.

Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено посилання відповідача на те, що позивачем не надано до перевірки документів, що підтверджують пропуск на територію заводу (з території заводу) транспортних засобів, якими мостові крани доставлені на комбінат, з урахуванням вимог пропускного режиму комбінату (журнали пропуску КПП), оскільки вказані документи не відносяться до первинних бухгалтерських документів та їх відсутність не позбавляє позивача права на формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а також віднесення до складу витрат відповідних сум.

Також суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що виявлені недоліки у оформленні сертифікатів якості не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту та податкових зобов'язань.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між позивачем (покупець) та ТОВ «ГОФ «Дар'ївська» (постачальник) було укладено договір поставки вугільної продукції № 14-0022-02 від 04 січня 2014 року, виконання якого підтверджено рахунками-фактурами на оплату, актами приймання-передачі, накладними, посвідченнями щодо якості вугілля, витягом з реєстру отриманих і виданих податкових накладних, а також виписками банку по особовому рахунку позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що ненадання позивачем до перевірки документів по прийманню за якістю та кількістю та оприбуткуванню кожної партії вугілля не позбавляє підприємство права на формування податкового кредиту та податкових зобов'язань у відповідності до вимог податкового законодавства України, оскільки позивач не здійснює видобування вугілля, а лише придбав його для ведення своєї господарської діяльності.

Не доводять факт нереальності вищевказаної господарської операції й доводи СДПІ щодо не здійснення ТОВ «ГОФ «Дар'ївська» видобування вугілля на протязі 2012-2013 років в необхідному для продажу об'ємі, оскільки податковим органом не досліджено взаємовідносини вказаного контрагента з третіми особами з приводу купівлі-продажу вугілля та її подальшої реалізації позивачеві, що не заборонено згідно з чинним законодавством.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «ПРИВІД ПЛЮС» слід зазначити, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між останнім (постачальник) та позивачем (одержувач) укладений договір № 12-1095-02 від 06 червня 2012 року, за умовами якого постачальник зобов'язувався виготовити та поставити, а одержувач прийняти та оплатити обладнання, вказане у Специфікаціях, кількість, номенклатура, ціна і терміни постачань товару визначені у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.

Факт виконання умов договору підтверджується специфікаціями, рахунками на оплату, приходним ордером, видатковою накладною, товарно-транспортною накладною, витягом з реєстру отриманих і виданих податкових накладних, а також виписками банку, які підтверджують оплату за отриманий товар.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, звіряння індивідуальних номерів виробника, придбаних моторів-редукторів, не здійснювалось у зв'язку з неможливістю доступу без демонтажу прокатного цеху, тому судами обґрунтовано відхилено посилання податкового органу в цій частині в обґрунтування своїх доводів щодо нереальності господарської операції позивача з ТОВ «ПРИВІД ПЛЮС».

При цьому суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що не можуть бути визнані як порушення позивачем вимог податкового законодавства розбіжності у паспортах поставленої продукції, які зазначені ТОВ «ПРИВІД ПЛЮС», та не встановлення факту перевезення товару від постачальників до ТОВ «ПРИВІД ПЛЮС», з урахуванням того, що згідно до вимог ст. 61 Конституції України юридична відповідальність носить індивідуальний характер та вказані розбіжності не можуть служити підставою для покладення відповідальності на позивача.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, наявні у матеріалах справи первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту. Досліджені судами первинні документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Висновки відповідача не ґрунтуються на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, а відтак не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Як на підставу для висновків про відсутність реального виконання передбачених договорами господарських зобов'язань, податковий орган посилався на: відсутність документів, що підтверджують право власності на будівельні відходи; документів, що підтверджують пропуск на територію заводу та з території заводу транспортних засобів і навантажувальної техніки виконавця робіт; документів по прийманню за якістю та кількістю вугілля; документів оприбуткування партій вугілля; недоліки сертифікатів якості; розбіжності у паспортах поставленої продукції. Проте, вказані документи податковим законодавством не визначено як обов'язкові первинні документи на підтвердження реального здійснення господарської операції. При цьому, оцінка таким операціям повинна даватись комплексно, з урахуванням всіх особливостей укладених правочинів та первинних документів, що і було належним чином зроблено судами першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України уразі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на реорганізацію Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити її правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС.

Керуючись статтями 55, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Допустити заміну Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів її правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС.

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС) залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев