Ухвала суду № 56423043, 23.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2016 року м. Київ К/800/64997/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014

у справі № 826/6210/14

за позовом Приватного підприємства "Ден"

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 10.01.2014 №0000021501 та №0000011501.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявлених у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів за лютий 2013 року, складено акт від 19.12.2013 № 371/15-01-50/31246688, в якому встановлені, зокрема, порушення вимог п. 198.3 ст.198, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України., а саме: занижено податок на додану вартість за січень 2013 року на суму 106 507,00 грн. та завищено бюджетне відшкодування податку на додану вартість, заявлене у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів за лютий 2013 року на суму 749 993,00 грн.

На підставі акта перевірки, 10.01.2014 відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення: № 0000021501, яким позивачу нараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 106 507,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 26 626,75 грн.; № 0000011501, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 749993,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 187 498,25 грн.

Скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, факт здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Тортех Груп», на виконання умов договору купівлі-продажу, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, зокрема, податковими та видатковими накладними.

На час виникнення спірних правовідносин із позивачем, ПП «Тортех Груп» був належним чином зареєстрований в державних органах та перебував на обліку в органах доходів і зборів.

При цьому, доводи податкового органу, що товар, придбаний у ПП «Торгтех Групп» не знаходиться на складському приміщенні, яке орендує позивач, спростовуються матеріалами справи.

Так, як свідчать матеріали справи, 11.03.2013 між позивачем (комітент) та ТОВ «ТБ «Амстор» (комісіонер) було укладено договір про надання продукції під реалізацію № 11/03/13, за умовами якого комісіонер зобов'язується за дорученням комітента здійснити в інтересах останнього угоди по продажу товару, перелік і ціна якого визначається в акті прийому-передачі. Комісіонер повинен за обумовлену цим договором винагороду продавати від свого імені цей товар протягом строку цього договору.

На виконання умов договору сторонами підписано акт прийому-передачі, в якому визначено перелік, кількість, асортимент та ціни товару.

Наведене свідчить про те, що товар у ПП «Торгтех Групп» придбаний позивачем з метою його подальшої реалізації, тобто, його використано у власній господарській діяльності позивача.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з ПП «Торгтех Групп», що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Також, слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що у податкового органу були відсутні підстави для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 10.01.2014 № 0000021501 та № 0000011501.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)О.А. МоторнийСудді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)В.В. Кошіль