Рішення № 56420952, 23.02.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.02.2016 Справа № 905/2574/15

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Вороніній О.С

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фадж», м. Київ

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Таурус-2015», м. Маріуполь

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбудфонд», м. Донецьк

за участю третіх осіб, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

третя особа 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю ВОСХОД, м. Донецьк

третя особа 2- Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний Банк, м. Київ

третя особа 3- Товариство з обмеженою відповідальністю Авіс Фінанс, м. Київ

про визнання недійсним договору суборенди від 08.04.2015р.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю

від відповідача 1: не зявився

від відповідача 2: не зявився

від третьої особи 1: не зявився

від третьої особи 2: ОСОБА_2 , за довіреністю

від третьої особи 3: не зявився

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Товариством з обмеженою відповідальністю Фадж до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю Таурус-2015 та відповідча 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю Спецбудфонд, за участю третіх осіб, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: третя особа 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю ВОСХОД, м.Донецьк, третя особа 2- Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний Банк, м. Київ, третя особа 3- Товариство з обмеженою відповідальністю Авіс Фінанс, м. Київ про визнання договору суборенди недійсним.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що позивач є власником будівлі за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівників, буд.125, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 24.04.2015р., яке від набув за результатами аукціону з продажу майна підприємства-банкрута ТОВ «ВОСХОД». Однак, позивач позбавлений можливості користуватись своїм майном через протиправні дії відповідача1, який без правових підстав займає будівлю позивача. Посилаючись начебто на договір суборенди від 08.04.2015р. укладеним між ТОВ «Спецбудфонд» та ТОВ «Таурус-2015». Проте, як повідомив із відповіді на запит від 29.04.2015р. ліквідатор ТОВ «ВОСХОД» арбітражний керуючий ОСОБА_3 договори оренди зазначеної вище будівлі не укладались з жодною особою. З огляду на зазначене, позивач просить визнати недійсним договір суборенди від 08.04.2015р. укладений між ТОВ «Спецбудфонд» та ТОВ «Таурус-2015».

Позивачем до канцелярії суду, відповідно до вимог передбачених ст.22 ГПК України подана заява про визнання недійсним повязаного з предметом спору договору оренди від 04.01.2013р., укладеним між ТОВ «Восход» та ТОВ «Спецбудфонд», зазначена заява прийнята судом до розгляду.

Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по справі наполягав на задоволенні позову.

Представник відповідача 1 у судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Проте, через канцелярію суду надав заперечення проти позову та просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача 2 у судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Третя особа 1 у судове засідання не зявилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Третя особа 2 у судове засідання зявилась.

Третя особа 3 у судове засідання не зявилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд встановив:

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Фадж» є власником будівлі за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, 125., згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 40946100 від 21.07.2015 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 право власності позивача на зазначене нерухоме майно зареєстровано у названому реєстрі з 24.04.2015 року на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 24.04.2015 року, оформленого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5

Проте, позивач позбавлений можливості користуватись своєю власністю через протиправні дії відповідача1, який без правових підстав займає будівлю позивача.

Так, рішенням господарського суду Донецької області по справі №905/443/15 від 26.08.2015р. позов ТОВ «Фадж» до ТОВ «Таурус-2015» задоволений в повному обсязі та зобовязановідповідача звільнити приміщення, яке знаходиться за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників,125.

При розгляді даної справи ТОВ «Таурус-2015» посилався, на договір суборенди від 08.04.2015р., укладений між ТОВ «Таурус-2015» та ТОВ «Спецбудфонд».

Також, при розгляді іншого спору між цими ж сторонами у справі №9005/798/15 за позовом ТОВ «Фадж» до ТОВ «Таурус-2015» про стягнення коштів. В даній справі також судом було витребувано від ТОВ «Таурус-2015» договору суборенди від 08.04.2015р. та основного договору оренди. Однак, до суду надано лише ксерокопію даного договору.

Як вбачається із наданого договору ТОВ «Спецбудфонд», начебто, передало спірну будівлю по проспекту Будівельників,125, м.Маріуполь в суборенду ТОВ «Таурус-2015».

Згідно умов п.1.1 договору орендар передає, а суборендар приймає на умовах платної суборенди нежитлове приміщення, площа та місцезнаходження якого указано у додатку, який є невідємною частиною даного договору.

Проте, до договору суборенди взагалі не наданий додаток, що підтверджує передачу приміщення у суборенду.

Орендна плата згідно приписів п.4.2 також встановлюється сторонами у додатку до цього договору, проте текс додатка відсутній.

Відповідно до умов п.7.1 строку оренди встановлений з 08 квітня 2015 року по 31 грудня 2017 року.

Позивачем 29.04.2015р. на адресу ліквідатора ТОВ «ВОСХОД» арбітражного керуючого ОСОБА_3 надіслано запит, в якому позивач просить повідомити, чи укладались будь-які договори оренди, на що позивачу було повідомлено, що жодних договорів оренди на будівлю за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників,125 не укладалось.

В матеріалах справи відсутні докази, які вимагались судом у сторін, дозволу на укладення договору оренди від 04.01.2013р.

Враховуючи ці обставини, судом 10 лютого 2016року, у судовому засіданні розпочався розгляд справи по суті щодо визнання недійсним Договору суборенди від 08.04.2015р. укладеним між ТОВ «Спецбудфонд» та ТОВ «Таурус-2015» та визнання недійсним повязаного з предметом спору договору оренди від 04.01.2013р., укладеним між ТОВ «Восход» та ТОВ «Спецбудфонд».

З огляду на зазначене позивач просить визнати недійсним договір суборенди від 08.04.2015р. укладений між ТОВ «Спецбудфонд» та ТОВ «Таурус-2015» та договір оренди від 04.01.2013р., укладеним між ТОВ «Восход» та ТОВ «Спецбудфонд».

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст. 12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право: визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Абзацом 4 пункту 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Визнання правочину недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Приписами ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Приписами п.2.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що крім учасників правочину (сторін за договором) позивачем у справі про визнання договору недійсним може бути будь-яке підприємство, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

З наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Відповідно до ч.2 ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Держава, за змістом ч.4 ст.13 Конституції України, прийняла на себе зобовязання, через свої органи, забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, встановивши рівність всіх субєктів власності перед законом.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вважає за необхідне застосувати до спірних відносин Рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", згідно якого Європейський суд наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Частиною 4 ст.13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до вимог передбачених частиною 1 ст.316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

ТОВ «Фадж» є власником будівлі за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, 125., згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 40946100 від 21.07.2015 року,

Рішенням господарського суду Донецької області по справі №905/443/15 від 26.08.2015р. позов ТОВ «Фадж» до ТОВ «Таурус-2015» задоволений в повному обсязі та зобовязановідповідача звільнити приміщення, яке знаходиться за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників,125.

Згідно вимог передбачених ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, позивач саме і звернувся з позовом до суду про визнання недійсним Договору суборенди від 08.04.2015р. укладений між ТОВ «Спецбудфонд» та ТОВ «Таурус-2015».

05.02.2016р. відповідно до вимог передбачених ст.2-1 ГПК України та пункту 2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл справи №905/2574/15.

10 лютого 2016, на цю дату призначено було розгляд справи, перед початком судового засідання, позивачем до канцелярії суду, відповідно до вимог передбачених ст.22.ГПК України подана заява про визнання недійсним повязаного з предметом спору договору оренди від 04.01.2013р., укладеним між ТОВ «Восход» та ТОВ «Спецбудфонд».

Враховуючи ці обставини, судом 10 лютого 2016року, у судовому засіданні розпочався розгляд справи по суті щодо визнання недійсним Договору суборенди від 08.04.2015р. укладеним між ТОВ «Спецбудфонд» та ТОВ «Таурус-2015» та визнання недійсним повязаного з предметом спору договору оренди від 04.01.2013р., укладеним між ТОВ «Восход» та ТОВ «Спецбудфонд», тобто дві немайнові вимоги.

Як вбачається з матеріалів наданих сторонами по справі, що обєктом по спірним договорам є будівля, яка знаходиться за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, 125 знаходилась в іпотеці згідно Договору іпотеки №20-1337/3-1 від 22.12.2009р. (предмет іпотеки нежитлова будівля за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, 125.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Приписами ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно умов п.4.1.2. Договору іпотеки №20-1337/3-1 від 22.12.2009р. іпотекодавець зобовязаний не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобовязаннями з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в оренду, в іпотеку) без письмової згоди іпотеко держателя, крім випадків, встановлених законом.

В матеріалах справи відсутні докази, які вимагались судом у сторін, дозволу на укладення договору оренди від 04.01.2013р.

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав,визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Частиною 3 ст.9 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотеко держателя, в тому числі, передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

З наданих доказів, наданих сторонами по справі, не вбачається, що предмет оренди, а саме будівля за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, 125 перебуваючи в обтяженні, передан за договором оренди від 04.01.2013р. за погодженням ПАТ «Промінвестбанк» або ТОВ «Авіс Фінанс», як це передбачено приписами Закону України «Про іпотеку».

Не звертаючи уваги на вищезазначені обставини, між відповідачами по справі ТОВ «Спецбудфонд» та ТОВ «Таурус-2015»- 08.04.2015р. укладено спірний договір суборенди.

Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).

Відповідно до приписів ст.774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму. Тобто відповідно до приписів вищезазначеної норми наймач отримує відносно піднаймача всі права та обов'язки наймодавця, в свою чергу піднаймач має права та обов'язки наймача.

Відповідно до приписів п.2.6. Розділу 2 «Укладення договорів оренди (найму) та визнання їх дійсними або недійсними» Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» № 12 від 29.05.2013р. - за змістом статей 759 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування.

Як вбачається с матеріалів справи, спір між сторонами саме і виник відносно предмету договору оренди та суборенди, будівля за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, 125

Необхідно зазначити, що договір піднайму є похідним від договору найму.

Як вбачається з наданих сторонами доказів, договір оренди від 04.01.2013р. між ТОВ «Восход» та ТОВ «Спецбудфонд» укладений з порушеннями та без дотримання вимог передбачених частиною 3 ст.9 Закону України «Про іпотеку».

Договір суборенди між ТОВ «Спецбудфонд» та ТОВ «Таурус-2015» від 08.04.2015р. укладений без дотримання вимог передбачених статтями 761, 774 ЦК України.

Відповідно до вимог передбачених ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1 та 2 ст.207 ГК України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи відповідачами по справі належним чином не спростовано вимоги позовної заяви, крім того ними порушено вимоги Закону України «Про іпотеку» та вимоги ЦК України.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги.

Позивачем до канцелярії суду, відповідно до вимог передбачених ст.22 ГПК України подана заява про визнання недійсним повязаного з предметом спору договору оренди від 04.01.2013р., укладеним між ТОВ «Восход» та ТОВ «Спецбудфонд». Розглядаючи зазначену заяву по суті судом встановлено, що позивачем не сплачено судовий збір за цю немайнову вимогу.

Судовий збір сплачується в порядку і розмірі, встановлених пунктом 1 частини 2 ст.4 Законом України «Про судовий збір» від 03.09.2015року №670-VIII де зазначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання заяви немайнового характеру ставка судового збору складає 1 розмір мінімальної заробітної плати.

В свою чергу відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» станом на 01.01.2016р. мінімальний розмір заробітної плати у місячному розмірі складає 1378грн. Таким чином, ставка судового збору із позовних заяв немайнового характеру складає 1378,00грн.

Згідно вимог передбачених частиною 3 ст.6 Законом України «Про судовий збір» визначено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві обєднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Також, приписами пункту 2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» визначено, якщо в позовній заяві обєднано дві або більше вимог немайнового характеру, повязаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Частинами 1 та 3 ст.9 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади.

Із матеріалів заяви вбачається, що позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, яка носить вимоги немайнового характеру та майнового. Отже, позивачем необхідно сплатити судовий збір за визнання недійсним договору оренди від 04.01.2013р. суму у розмірі 1378,00грн.

Судові витрати покладаються на відповідачів по справі судового процесу відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених ст.ст.6, 8, 13, 19, 41, 129 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, пунктів 2, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року №9, п.2.9, п.2.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», пункту 2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України», п.2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» № 12 від 29.05.2013р., ст.9 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.6, 9 Закону України «Про судовий збір», статей 6, 11-16, 202, 203, 215, 626, 627, 759, 761, 774 ЦК України, статей 20, 207 ГК України та керуючись статтями 1, 2, 2-1, 4-2, 4-3, 4-5, 4-6, 4-7, 12, 15, 20, 22, 27, 28, 32- 36, 43, 49, 74, 75, 77, 81-1, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ТОВ «ФАДЖ» до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю Таурус-2015 та відповідча 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю Спецбудфонд, за участю третіх осіб, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: третя особа 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю ВОСХОД, м. Донецьк, третя особа 2- Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний Банк, м. Київ, третя особа 3- Товариство з обмеженою відповідальністю Авіс Фінанс, м. Київ про визнання недійсним Договору суборенди від 08.04.2015р. укладений між ТОВ «Спецбудфонд» та ТОВ «Таурус-2015» та визнання недійсним повязаного з предметом спору договору оренди від 04.01.2013р., укладеним між ТОВ «Восход» та ТОВ «Спецбудфонд» задовольнити повністю.

Договір оренди від 04.01.2013р., укладений між ТОВ «Восход» та ТОВ «Спецбудфонд» - визнати недійним повністю.

Договір суборенди від 08.04.2015р. укладений між ТОВ «Спецбудфонд» та ТОВ «Таурус-2015» - визнати недійсним повністю.

Стягнути з ТОВ «ФАДЖ» (03189, м.Київ, вул.Вільямса Академіка, буд.6-Д, оф.43) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1378 грн.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Таурус-2015», м. Маріуполь (87548, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників,125) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбудфонд», м. Донецьк (83049, м.Донецьк, вул.Хурургічна, 22) на користь ТОВ «ФАДЖ» витрати по сплаті судового збору в сумі 2596 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 25.02.2016р.

Суддя С.В. Тоцький