Ухвала суду № 56412773, 02.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №317/3024/15ц Головуючий у 1 інстанції: Гончаренко П.П.

Провадження № 22-ц/778/893/16 Суддя-доповідач: Спас О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Спас О.В.,

суддів: Бабак А.М.,

Полякова О.З.,

при секретарі Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 14 грудня 2015 року

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» про розірвання договору, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2015 року ПАТ КБ «ФІДОБАНК» (далі Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В позові зазначено, що 12 серпня 2008 року між АБ «Факторіал-Банк», правонаступником якого є ПАТ «ФІДОБАНК» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір № 573-в/37 згідно умов якого Банком було надано ОСОБА_3 кредитні кошти в сумі 13000,00 доларів США зі строком користування кредитними коштами (кредитом) до 11 серпня 2015 року включно, зі сплатою 13,00 відсотків річних. Кредит надавався для споживчих потреб. З моменту укладення Кредитного договору і донині між ОСОБА_3 та Банком було укладено дві додаткові угоди. 12 серпня 2008 року між Банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, було укладено Іпотечний договір № 573-в/37/01 за умовами якого предметом іпотеки є нерухоме майно: будинок житловий, розташований за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці 3047кв.м, який належав іпотекодавцю на праві приватної власності. Після смерті іпотекодавця у 2010 році, майно успадкувала ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка є матір'ю ОСОБА_3 Враховуючи дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» Банк не має можливості скористатися своїм правом на звернення стягнення на нерухоме майно в межах дії Закону України «Про іпотеку». Також позивач зазначає, що 17.09.2009 року з метою забезпечення зобов'язань по кредитному договору між Банком та ОСОБА_7, дружиною ОСОБА_3 було укладено Договір поруки № 573-в/З 17/02, за умовами якого, а саме п. 1.1. договору поруки, поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники. У результаті неналежного виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору, зокрема обов'язку щодо сплати визначених Графіком платежів у встановленні строки, утворилась кредитна заборгованість, яка станом на 01.09.2015 року становить 53813,55 грн., яка складається з: заборгованості за пенею у сумі 6605,69 грн., заборгованість за тілом кредиту та процентами у сумі 2164,96 доларів США, що в національній валюті по курсу НБУ становить 47207,86 грн. Посилаючись на викладені обставини, ПАТ «ФІДОБАНК» просив суд стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно суму заборгованості та стягнути з кожного судовий збір в розмірі по 609,00 грн.

У жовтні 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з зустрічним позовом до ПАТ «ФІДОБАНК» про розірвання договору. В зустрічному позові зазначали, що 12 серпня 2008 року між АБ «Факторіал-Банк», правонаступником якого є ПАТ «ФІДОБАНК» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір № 573-в/37 згідно умов якого Банком було надано ОСОБА_3 кредитні кошти в сумі 13000,00 доларів США зі строком користування кредитними коштами (кредитом) до 11 серпня 2015 року включно, зі сплатою 13,00 відсотків річних. Кредит надавався для споживчих потреб. Предметом кредитного договору є надання Банком ОСОБА_3 кредиту в іноземній валюті в розмірі 13000,00 доларів США для поповнення обігових коштів. Курс долара США до гривні на час отримання кредиту становив 505 грн. за 100 доларів США, тобто фактична сума кредиту становила 65650,00 грн. Після впливу світової фінансової кризи, подій 2014-2015p.p. на економіку України, курс змінився в сторону збільшення і, таким чином, на цей час сума кредиту у гривневому еквіваленті становить 283530,00 грн., тобто збільшилась більше ніж в чотири рази. На час укладання договору середній заробіток ОСОБА_3 дозволяв йому купувати іноземну валюту в необхідній для погашення кредиту сумі, але після зміни курсу дохід відповідача перестав забезпечувати належне виконання ним зобов'язань за кредитним договором. Не заперечуючи проти самого факту надання банком кредиту, ОСОБА_3 вважає , що існують законодавчо визначені підстави для розірвання цього договору у зв'язку з істотною зміною обставин. Протягом 2009-2013 років ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звертались до Банку із проханням розірвати або змінити договір у зв'язку з істотною зміною обставин, проте Банк відмовлявся. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили суд у зустрічному позові розірвати кредитний договір № 573-в/317 від 12.08.2008 року на майбутнє. Зменшити суму пені на 6600 грн., відмовивши в задоволенні первісного позову в цій частині. Первісний позов задовольнити в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотках по кредиту в загальній сумі 2164,96 доларів США, застосувавши при розрахунку стягнення офіційний курс долара США до гривні, встановлений НБУ на день укладання договору, стягнувши суму заборгованості в розмірі 10489,23 грн.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 14 грудня 2015 року позов ПАТ «ФІДОБАНК» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «ФІДОБАНК» заборгованість за кредитним договором № 573-в/37 від 12.08.2008 року у розмірі 53813,55 грн. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «ФІДОБАНК» суму сплаченого судового збору у розмірі по 609,00 грн. з кожного, що в сумі становить загальну сплачену суму судового збору 1218,00 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог та постановити в цій частині нове рішення, яким зустрічні позовні вимоги задовольнити, розірвати кредитний договір №573-в/37 від 12.08.2008 року на майбутнє. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову змінити, зменшити суму стягнення до визначеної ним суми 10 489,23 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів ОСОБА_8, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлені такі обставини.

12 серпня 2008 року між АБ «Факторіал-Банк» правонаступником якого є ПУАТ «ФІДОБАНК» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір № 573-в/37 згідно умов якого Банком було надано ОСОБА_3 кредитні кошти в сумі 13000,00 доларів США зі строком користування кредитними коштами (кредитом) до 11 серпня 2015 року включно, зі сплатою 13,00 відсотків річних. Кредит надавався для споживчих потреб.

ОСОБА_3 та Банком укладено дві додаткові угоди, а саме додаткова угода № 1 від 21.01.2009 року та договір про внесення змін № 2 від 31.08.2009 року.

12 серпня 2008 року між позивачем, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, було укладено Іпотечний договір № 573-в/37/01 за умовами якого предметом іпотеки є нерухоме майно: будинок житловий, розташований за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці 3047кв.м. Після смерті іпотекодавця у 2010 році, майно успадкувала ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка є матір'ю ОСОБА_3

17.09.2009 року з метою забезпечення зобов'язань по кредитному договору між Банком та ОСОБА_7, дружиною ОСОБА_3 було укладено Договір поруки № 573-в/317/02, за умовами якого, а саме п. 1.1. договору поруки, поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники.

У результаті неналежного виконання ОСОБА_3 умов кредитного договору, зокрема обов'язку щодо сплати визначених Графіком платежів у встановленні строки, утворилась кредитна заборгованість, яка станом на 01.09.2015 року становила 53813,55 грн., яка складається з: заборгованості за пенею у сумі 6605,69 грн., заборгованості за тілом кредиту та процентами у сумі 2164,96 доларів США, що в національній валюті по курсу НБУ становить 47207,86 грн.

Також судом встановлено, що 17.09.2015 року ОСОБА_3 звернувся до Банку та подав заяву щодо визнання заборгованості у повному обсязі та про те, що бачить вихід із ситуації тільки шляхом прийняття рішення суду про стягнення боргу.

Судом встановлено, що при укладенні Кредитного договору, Іпотечного договору, Договору поруки, та двох додаткових угод, сторонами було дотримано ст. 203 ЦК України.

Підписання договорів свідчить про волевиявлення та узгодження дій усіх сторін, про обізнаність щодо умов кредитування, зокрема про валюту кредитування, обізнаність щодо обсягу прав та обов'язків сторін, визначених в усіх договорах. У результаті вчинення вищевказаних договорів у кредитора виникло законне право вимоги повернення кредитних коштів, нарахованих процентів, пені та інших платежів за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_3

Під час апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212 - 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права.

Задовольняючи первісний позов Банку суд вірно виходив з таких норм матеріального права як: ст.ст. 526, 543, 553-555, 625, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України за якими зобов'язання за договором, у тому числі за договором кредиту, за яким кредитодавець надає кошти, а позичальник зобов'язується їх повернути за сплатою процентів, є обов'язковими для виконання сторонами, має виконуватися належним чином, у тому числі солідарними боржниками за договором поруки в разі настання відповідальності за порушення позичальником грошового зобов'язання.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції правильно застосував ст.652 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України в разі недосягнення сторонами згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, для розірвання договору у разі істотної зміни обставин необхідно наявність всіх перелічених умов одночасно.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, виходив із того, що вимоги позивачів не ґрунтуються на законі, а також з того, що позивачами не доведено факту настання умов, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції наслідків пропуску Банком строку позовної давності не можуть братися до уваги з тих підстав, що матеріали справи не містять заяви, яка має бути подана у відповідності до ч.3 ст. 267 ЦК України.

Висновок апеляційного суду в цій частині ґрунтується на даній нормі матеріального права та постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі №6-462цс15, де вказано: без заяви сторони у справі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності відомостей про отримання позичальником суми кредиту не можуть спростувати висновки рішення суду, оскільки відповідачами не надавалися докази невиконання Банком умов кредитного договору та при цьому відповідачі, визнаючи факт отримання кредитних коштів, просять про розірвання кредитного договору, а не визнання його недійсним з підстав безгрошовості.

Доводи апеляційної скарги про відсутність документів на підтвердження суми заборгованості не мають свого підтвердження, оскільки в матеріалах справи наявний належний та допустимий письмовий доказ, яким є розрахунок заборгованості за кредитним договором, який відповідає умовам кредитного договору та додатковим угодам, укладеним сторонами.

Заперечуючи проти вимог Банку в частині розміру заборгованості доказів на підтвердження своїх заперечень відповідачі не надали, що суперечить ст. ст. 10,60 ЦПК України, які зобов'язують відповідача на засадах змагальності доводити свої заперечення переконливими, належними та припустимими доказами.

Доводи апеляційної скарги щодо незастосування Закону України «Про захист прав споживачів» призвело до неправильного застосування ч.2 ст. 652 ЦК України в частині неможливості передбачити різке зростання курсу валюти кредиту, що дає підстави для розірвання договору, не мають свого підтвердження.

Колегія суддів в цій частині виходить із факту недоведеності існування умов, передбачених ч.2 ст.652 ЦК України та необхідних для висновку про розірвання договору та бере до уваги роз'яснення Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", відповідно до п.п.15,16 при вирішенні спорів щодо розірвання кредитного договору з посиланням, зокрема, на світову фінансову кризу чи інші суттєві обставини суд має враховувати положення частини другої статті 652 ЦК і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті, при істотній зміні обставин; Саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції ч.3 ст.551 ЦК України у вигляді зменшення суми пені не можуть братися до уваги, оскільки зі справи вбачається, що відповідачі не надали доказів тих обставин, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, а також не надали доказів існування інших обставин і не заявили у суді про застосування вказаної норми матеріального права, застосування якої має здійснюватися з дотриманням основних положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України щодо змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги щодо несправедливості рішення суду, виходячи із того, що у зв'язку із зростанням курсу долара США Банк має надприбуток та доцільним є визначення розміру заборгованості по курсу валют, який діяв на час укладення договору у серпні 2008р. є неприйнятними, оскільки не відповідають вищенаведеним нормам матеріального права, а також порушують встановлений ст.204 ЦК України принцип презумпції дійсності правочину та ст. 525 ЦК України щодо недопустимості односторонньої відмови від зобовьязання.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 14 грудня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: