Ухвала суду № 56406917, 10.03.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/651/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Баранський Д. М.

Доповідач Черненко В. В.

УХВАЛА

Іменем України

10.03.2016 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Черненко В.В.

суддів - Потапенка В.І., Чорнобривець О.С.

за участю секретаря - Гончар В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд» на заочне рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 04.11.2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд» про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до Державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд» про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 27.01.1986 року його прийняли на роботу водієм автопогрузчика в транспортний цех Державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд» м Долинська.

01.06.2006 року був переведений в автотранспортний цех водієм.

Наказом від 11.03.2015 року з 16.03.2015 року був звільнений згідно п.1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач зазначив, що відповідач не виплатив вихідну допомогу, відповідно до статті 44,116 КЗпП України в сумі 2034,65 грн.

Позивач зазначив, що на день пред'явлення позову до суду сума середнього заробітку, який відповідач зобов'язаний сплатити на його користь за час затримки розрахунку складає 10173,25 грн. (середній заробіток за 5 місяців з 17.03 по 17.08.2015 року). Просив суд стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу у розмірі 2034,65 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку станом на 17.08.2015 року в сумі 10173,25 грн. та зобов'язати відповідача в подальшому нараховувати та сплачувати йому середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку.

Заочним рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 04.11.2015 року позов задоволено частково.

Ухвалою Долинського районного суду Кіровоградської області від 14.01.2016 року заяву Державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд» про перегляд заочного рішення від 04.11.2015 року залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в зв'язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції встановив, що наказом Державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд» № 17/08-ос від 11 березня 2015 року ОСОБА_2 звільнено за п. 1 ст. 40 (скороченням штату) КЗпП з 16 березня 2015 року (а. с. 33-35).

Суд першої інстанції зазначив, що за змістом ст. 44 КЗпП при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Суд першої інстанції встановив , що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1, позивач ОСОБА_2 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 3) (а. с. 7).

Суд першої інстанції зазначив, що основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За змістом п. 7 ст. 20, п. 1 ст. 22 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 3 (пункт 3 статті 14), надаються гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема у разі вивільнення працівників у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників їм виплачується допомога в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати.

Суд першої інстанції зазначив, позивачеві у справі ОСОБА_2 як громадянину, який постраждав внаслідок Чорнобильної катастрофи при звільненні з місця роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП має бути виплачено гарантовану державою компенсацію у виді виплати допомоги в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати. Вказана допомога виплачується працівникові, який має спеціальний статус, тобто не є загального характеру.

Суд першої інстанції зазначив, що позивач ОСОБА_2 відповідно до ст. 44 КЗпП має право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку при звільненні його з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП (за скороченням штату). Вказана вихідна допомога не гарантована державною компенсація за таке звільнення, а є обов'язком роботодавця при звільненні працівника та має загальний характер.

Суд першої інстанції зазначив, що законодавцем у вказаній ст. 44 КЗпП визначені гарантії для працівників при їх звільненні з визначених підстав у вигляді вихідної допомоги, яка має загальний характер, тобто повинна бути виплачена працівникові без будь-який винятків.

Суд першої інстанції зазначив, що беручи до уваги той факт, що вказану допомогу при звільненні позивача ОСОБА_2 у зв'язку із скороченням штату (п. 1 ст. 40 КЗпП) Державним підприємством «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд» (колишнім роботодавцем) не виплачено, відповідно така вихідна допомога має бути стягнута на користь позивача в розмірі середньомісячного заробітку, тобто в розмірі 2034,65 грн. (а. с. 38).

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

За змістом ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 Державним підприємством «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд» не було виплачено при звільненні за п. 1 ст. 40 КЗпП вихідну допомогу, передбачену ст. 44 цього Кодексу, відповідно з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки по день постановлення цього рішення. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Суд першої інстанції зазначив, що за змістом п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок) встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Суд першої інстанції зазначив, що середній заробіток за весь час затримки розрахунку визначається відповідно до Порядку, шляхом множення суми середньоденної заробітної плати працівника на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. При цьому таке число робочих днів є числом робочих днів у році, а не на підприємстві за місце роботи працівника (колишнього роботодавця), оскільки після звільнення працівника правовідносини між ним та роботодавцем припиняються, зокрема в частині поширення на працівника правил внутрішнього трудового розпорядку, а відтак трудовий графік на звільненого працівника не поширюється. У будь-якому випадку законодавцем не передбачено обов'язок визначення суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів на підприємстві звільненого працівника. Крім цього ОСОБА_2 звільнений за скороченням штату, тобто після такого звільнення робоче місце працівника не зберігається.

Суд першої інстанції зазначив, що середній заробіток за весь час затримки, що має бути стягнений з відповідача Державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд» на користь ОСОБА_2 повинен бути обрахований таким чином: 85,60075 - середньоденна заробітна плата (3424,03 - заробітна плата за фактично відпрацьовані робочі дні протягом останніх двох календарних місяців, що передували звільненню (січень, лютий 2015 року) : 40 - число робочих днів за цей період = 85,60075) х 160 (число робочих днів, які мають бути оплачені середнім заробітком по день ухвалення судом цього рішення) = 13696,12 грн, що підлягають до стягнення.

Суд першої інстанції зазначив, що вимоги ОСОБА_2 щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у майбутньому задоволенню не підлягають, оскільки при вибраному способі захисту права підлягає порушене право, а не можливість порушення цього права у майбутньому.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови N 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Суд першої інстанції зазначив, що визначає суму, що підлягає стягненню без утримання податків й інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податку є обов'язком роботодавця та працівника. Тобто доводи відповідача з приводу зазначення у рішенні суду сум податкових зобов'язань, що підлягаю утриманню є необґрунтованими.

В апеляційній скарзі зазначається, що судом першої інстанції при винесені рішення були порушені норми матеріального та процесуального права. Зокрема зазначається,що суд першої інстанції неправильно визначився із порядком виплати вихідної допомоги при звільнені працівника відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, та неправильно застосував діюче законодавство в частині відповідальності за затримку розрахунку при звільнені.

Колегія суддів перевірила зазначені доводи і дійшла висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд» № 17/08-ос від 11 березня 2015 року ОСОБА_2 звільнено за п. 1 ст. 40 (скороченням штату) КЗпП з 16 березня 2015 року (а. с. 33-35).

На підставі посвідчення від 20.04.1999 року ОСОБА_2 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 3).

Згідно довідки № 472 від 14.09.2015 року ОСОБА_2 виплачено вихідну допомогу у розмірі трикратної заробітної плати в сумі 6103,95 грн. вихідну допомогу та розрахункові в сумі 9562,49 грн. 17.03.2015 року перераховано на картковий рахунок ОСОБА_2 (а.с. 37).

Вихідна допомога відповідно до статті 44 КЗпП України не була виплачена.

Вихідна допомога - це мінімальна матеріальна компенсація, яку гарантовано працівнику ст. 44 КЗпП у разі його звільнення у зв'язку зі скороченням .

При звільненні з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, зокрема в разі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, працівникам виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку (п. 1 ст. 40 та ст. 44 КЗпП).

У разі звільнення з основного місця роботи у зв'язку зі скороченням працівників, яких віднесено до «чорнобильців» I, II та III категорій з числа ліквідаторів аварії на ЧАЕС, крім вихідної допомоги згідно зі ст. 44 КЗпП, їм слід виплатити допомогу у трикратному розмірі середньомісячної заробітної плати (статті 20, 21 та 22 Закону №796

Відповідно до ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку , що середній заробіток за весь час затримки розрахунку визначається відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок), шляхом множення суми середньоденної заробітної плати працівника на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. При цьому таке число робочих днів є числом робочих днів у році, а не на підприємстві за місце роботи працівника (колишнього роботодавця), оскільки після звільнення працівника правовідносини між ним та роботодавцем припиняються, зокрема в частині поширення на працівника правил внутрішнього трудового розпорядку, а відтак трудовий графік на звільненого працівника не поширюється

Колегія суддів, приймаючи до уваги встановлені обставини, дійшла висновку, що суд першої інстанції розглянув справу в межах доводів позовної заяви та наданих сторонами доказів.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не підтверджуються належними доказами, суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України залишається без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд» - відхилити.

Заочне рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 04.11.2015 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: