Ухвала суду № 56397519, 10.03.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/7021/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р.М. Провадження № 22-ц/773/107/16 Категорія: 48 Доповідач: Антонюк К. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого-судді - Антонюк К.І.,

суддів - Киці С.І., Карпук А.К.,

при секретарі - Кирилюку О.О.,

з участю: представника позивача - ОСОБА_1.,

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на частину квартири, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2015 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 як частку у спільному майні подружжя.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 400 грн. сплаченого судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду позивач ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити дане рішення та визнати за нею право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1.

В суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу з підстав в ній наведених.

Відповідач та його представник ОСОБА_3 вважають апеляційну скаргу безпідставною.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 04.04.2012 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, який зареєстрований 28.09.2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Луцького міського управління юстиції Волинської області (а.с. 8).

Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).

Зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.02.2009 року та витягу про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 12.01.2010 року вбачається, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с. 30,33).

Згідно ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що квартира з підвальним приміщенням по вул. Олеся Гончара в м. Луцьку є спільною сумісною власністю подружжя, а тому в порядку поділу спільного майна слід визнати за кожним право власності на 1/2 частину спірного майна. Доказів, які б надавали б підстави для відступу від рівності часток позивачем не надано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Звертаючись до суду з позовними вимогами щодо збільшення її частки в спільному майні подружжя позивач обґрунтовувала тим, що їх неповнолітня дочка проживає з нею, повністю перебуває на її утриманні, відповідач не надає жодної матеріальної допомоги. крім того, відповідач звинувачується в скоєнні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді довічного ув'язнення, що унеможливить в дальнійшому надання дочці будь-якої допомоги.

Як вбачається з рішення виконавчого комітету від 25.11.2008 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 оформлено на ОСОБА_2 на підставі Закону України «Про інвестиційну діяльність» та сплатою вартості квартири.

Оскільки квартира придбана під час перебування сторін у шлюбі, тому вона є об'єктом права спільної сумісної власності.

Інші докази, які б підтверджували, що квартира придбана за кошти, які належали сторонам до шлюбу у справі відсутні. Також і відсутні докази домовленості між сторонами про належність зазначеної квартири на праві власності відповідачу. Такі обставини позивач заперечує.

З письмового повідомлення нотаріуса ОСОБА_6 вбачається, що 17.05.2012 року приватним нотаріусом засвідчено згоду ОСОБА_4 на укладання її чоловіком договору купівлі-продажу (а.с. 55). Однак з цього повідомлення не вбачається, що ОСОБА_4 відмовилась від належної їй частки в квартирі.

Згідно з ч.2 ст.70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч.3 ст.70 СК України).

У справі відсутні докази, які б підтверджували, що відповідач був зобов'язаний до сплати аліментів.

З вироку Луцького міськрайонного суду від 20.05.2015 року вбачається, що ОСОБА_2 засуджений до довічного ув'язнення. Вирок набрав законної сили 02.11.2015 року.

Однак, позивачем не надано доказів про те, що відповідач ухилявся від утримання дитини, не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї або витрачав кошти на шкоду інтересам сім'ї.

Враховуючи, що відповідно до ч.3 ст.70 СК України частка одного з подружжя може бути збільшена за умови, якщо розмір аліментів є недостатній для розвитку та лікування дитини, такі обставини в судовому засіданні не встановлені. Не встановлені також обставини, які дають право відступити від рівності часток на підставі ч. 2 ст. 70 СК України. Тому колегія суддів не вбачає підстав для зміни рішення суду першої інстанції та збільшення частки позивача з врахуванням того, що з нею проживає дитина.

Засудження відповідача до позбавлення волі без встановлення обставин, які передбачені ч.ч. 2,3 ст.70 СК України не є підставою для збільшення розміру частки позивача.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції і не містять встановлених законом підстав для зміни оскаржуваного рішення, яке ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314-315, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2015 рокув даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: