Ухвала суду № 56395736, 01.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" березня 2016 р. м. Київ К/800/21293/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м. Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроспецавтотранс» про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2015 року, -

у с т а н о в и л а :

У липні 2014 року Управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м. Львова (далі - УПФУ) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроспецавтотранс» (далі - Товариство) в якому просило стягнути з відповідача заборгованість з фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної за Законом України від 13 грудня 1991 року № 1977-ХІІ «Про наукову і науково-технічну діяльність» (далі - Закон № 1977-ХІІ, в редакції періоду спірних правовідносин), та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник у розмірі 98780,74 гривень (далі - спірні кошти).

В обґрунтування своїх вимог зазначало, що відповідач зобов'язаний відшкодувати йому спірні кошти, оскільки є правонаступником підприємств, на яких набули стаж наукової роботи особи, яким призначено пенсії за нормами Закону № 1977-ХІІ, в добровільному порядку цього не зробив, а тому УПФУ просило про задоволення позову.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що відповідач, не є правонаступником підприємства на якому працювали особи, яким призначені пенсії згідно норм Закону № 1977-ХІІ, а тому не має обов'язку відшкодовувати позивачу спірні кошти.

Проте, до такого висновку суд дійшов без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права, з огляду на наступне.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Так, у відповідності до частини 9 Закону № 1977-ХІІ різниця між сумою пенсії, призначеної за цим Законом, та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, фінансується: для наукових (науково-педагогічних) працівників державних бюджетних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації - за рахунок коштів державного бюджету; для наукових (науково-педагогічних) працівників інших державних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів, а також коштів державного бюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому за рахунок коштів державного бюджету науковим (науково-педагогічним) працівникам оплачується з розрахунку на одну особу 50 відсотків різниці пенсії, призначеної за цим Законом; для наукових (науково-педагогічних) працівників недержавних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих установ, організацій та закладів.

В свою чергу, на виконання вимог частини 5 статті 24 Закону № 1977-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року № 372 затверджено Порядок фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації згідно із Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи (далі - Порядок).

За приписами пункту 4 Порядку у разі ліквідації або зміни власника підприємства, установи, організації чи вищого навчального закладу III - IV рівнів акредитації різниця у розмірі пенсії фінансується за рахунок коштів їх правонаступників у порядку, що діяв стосовно цих підприємств, установ, організацій та закладів до моменту ліквідації або зміни власника.

Судами встановлено, що 22 лютого 1990 року між Міністерством автомобільного і сільськогосподарського машинобудування СРСР (далі - Міністерство) та організацією орендарів укладено договір про передачу майна Державного інституту по проектуванню заводів спеціалізованого автомобільного транспорту «Дніпроспецавтотранс» (далі - Інститут) в оренду.

Згідно пункту 1.1 зазначеного договору майно Державного інституту по проектуванню заводів спеціалізованого автомобільного транспорту «Дніпроспецавтотранс» залишається у власності держави.

Додатковою угодою між регіональним відділенням Фонду державного майна України, як правонаступником Міністерства і організацією орендарів укладено додаткову угоду № 1 до договору від 22 лютого 1990 року згідно якої строк договору оренди майна Інституту продовжено до 31 грудня 2000 року.

1 квітня 1993 року на базі вищевказаного орендованого майна Інституту здійснено державну реєстрацію Орендного підприємства «Дніпроспецавтотранс» засновником якого є Організація орендарів підприємства «Дніпроспецавтотранс».

В подальшому, відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області від 17 січня 1996 року № 35 і на підставі установчого договору Орендне підприємства «Дніпроспецавтотранс» перетворено у Відкрите акціонерне товариство «Проектний інститут «Дніпроспецавтотранс», яке, згідно з пунктом 3.3 Статуту є правонаступником Орендного підприємства і стає власником майна, переданого йому засновником (регіональним відділенням Фонду державного майна України у Львівській області) - пункт 3.5 Статуту.

Засновниками Відкритого акціонерного товариства «Проектний інститут «Дніпроспецавтотранс», згідно з пунктом 4.1 є організація орендарів Орендного підприємства «Дніпроспецавтотранс» і регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судами, усі особи, яким призначено пенсії працювали у Відкритому акціонерному товаристві «Проектний інститут «Дніпроспецавтотранс» і на підприємствах, правонаступником якого є вказане товариство.

13 березня 2008 року державна реєстрація Відкритого акціонерного товариства «Проектний інститут «Дніпроспецавтотранс» припинена на підставі рішення засновників, натомість 19 березня 2008 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено запис про державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроспецавтотранс».

Разом з тим, надаючи оцінку спірним правовідносинам суди не врахували наступного.

Згідно з положеннями частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Водночас, за правилами частини 1 статті 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади, а статтею 108 цього Кодексу встановлено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Також, за змістом статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи.

При цьому, ліквідація юридичної особи може відбуватись без визначення правонаступників.

Однак, суди попередніх інстанцій, не звернули уваги на приписи наведених правових норм і не встановили, як саме було припинено Відкрите акціонерне товариство «Проектний інститут «Дніпроспецавтотранс», шляхом реорганізації чи ліквідації, з визначенням правонаступника або без визначення такого, на базі якого майна було створене Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпроспецавтотранс» і хто є його засновником (засновниками), не дослідили статут цього Товариства, а тому їх висновки про відсутність факту правонаступництва відповідача у цій справі щодо будь - якої державної організації чи підприємства є передчасними.

За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і дотриманні норм процесуального права, а тому ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, оскільки касаційний суд, згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За приписами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м. Львова задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало