Ухвала суду № 56395485, 09.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2016 року м. Київ К/800/53397/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А., Костенка М.І., за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представників позивача Назім С.І., Верба С.В.,

представника відповідача Морозова П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2015 року

у справі № 826/11784/15

за позовом підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» (далі - відповідач, ПІІ «АМІК Україна»)

до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - відповідач, МГУ ДФС - ЦО з ОВП)

про визнання нечинними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

ПІІ «АМІК Україна» звернулось у червні 2015 року до суду з адміністративним позовом до МГУ ДФС - ЦО з ОВП, у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просило: визнати нечинним та скасувати рішення від 08.04.2015 року № 8921/10/28-10-37-20-16 та від 28.04.2015 року № 10708/10-28-10-37-20-16 про відмову у застосуванні податкового компромісу по податковому повідомленню-рішенню форми «В1» від 08.05.2015 року № 0000353720; зобов'язати відповідача відобразити у інтегрованій картці підприємства за платежем «податок на додану вартість» узгодження податкових зобов'язань за податковим повідомленням-рішенням форми «В1» від 08.05.2015 року № 0000353720 у розмірі 13 538 064,00 гривні та досягнення податкового компромісу за вказаним податковим повідомленням-рішенням шляхом відображення нарахувань у розмірі 676 904,00 гривні.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2015 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ПІІ «Лукойл-Україна» (правонаступником якого є позивач) від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань наступних звітних періодів за січень 2014 року, результати якої оформлено актом від 18.04.2014 року № 415/28-10-31-20/30603572.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 08.05.2014 року № 0000353720, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 13 538 064,00 гривні та одночасно визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість і зобов'язано сплатити суму податку у розмірі 13 538 064,00 гривні та штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 6 769 032,00 гривні.

За результатами оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення, постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2014 року у справі № 826/9167/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2014 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.03.2015 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.12.2014 року у справі № 826/9167/14 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Станом на період розгляду судами першої та апеляційної інстанцій даної справи адміністративна справа № 826/9167/14 за позовом ПІІ «Лукойл-Україна» до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.05.2014 року № 0000353720 перебуває на розгляді в окружному адміністративному суді міста Києва.

Тобто, грошове зобов'язання, визначене податковим повідомленням-рішенням від 08.05.2014 року № 0000353720 є неузгодженим.

25.03.2015 року ПІІ «Лукойл-Україна» звернулось до відповідача із заявою про намір досягнення податкового компромісу від 25.03.2015 року № 678 по податковому повідомленню-рішенню від 08.05.2014 року № 0000353720, яка отримана податковим органом 25.03.2015 року, що підтверджується відтиском штампу вхідної кореспонденції.

При цьому, відповідно до платіжного доручення від 26.03.2015 року № 297306 позивачем сплачено 5% від суми визначеної податковим повідомленням-рішенням від 08.05.2014 року № 0000353720, зокрема, 676 904,00 гривні.

За результатом розгляду заяви відповідачем прийнято рішення від 08.04.2015 року № 9821/10/28-10-37-20-16 про відмову у застосуванні податкового компромісу по податковому повідомленню рішенню форми «В1» від 08.05.2015 року № 0000353720.

В подальшому, 16.04.2015 року позивач повторно звернувся до податкового органу із заявою про намір досягнення податкового компромісу № 818 від 15.04.2015 року, за результатом розгляду якої відповідачем прийнято рішення від 28.04.2015 року № 10708/10-28-10-37-20-16 про відмову у застосуванні податкового компромісу по податковому повідомленню рішенню форми «В1» від 08.05.2015 року № 0000353720.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

За змістом пункту 1 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених ст. 102 цього Кодексу. Платник податків, який вирішив скористатися процедурою податкового компромісу, під час дії податкового компромісу за такі податкові періоди має право подати відповідні уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, в яких визначає суму завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суму завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Положеннями пункту 2 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України визначено, що сума заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість сплачується в розмірі 5 відсотків такої суми. При цьому 95 відсотків суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується.

Відповідно до пункту 7 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим.

Положеннями пункту 11 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України передбачено, що податковий компроміс з урахуванням строків давності відповідно до ст. 102 цього Кодексу застосовується до правовідносин, що виникли до 01.04.2014 року, та поширюється виключно на податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість незалежно від того, проводилися перевірки контролюючих органів чи ні за такі періоди.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що підставою для відмови позивачу в застосуванні податкового компромісу слугувало те, що податковий компроміс щодо податкового повідомлення-рішення від 08.05.2014 року № 0000353720 не може бути застосований, оскільки ним зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, в той час, як податковий компроміс може бути застосований виключно у випадку заниження податкових зобов'язань.

Проте, як свідчать матеріали справи, вказаним податковим повідомленням-рішенням підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 13 538 064,00 гривні та одночасно визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість і зобов'язано сплатити суму податку у розмірі 13 538 064,00 гривні та штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 6 769 032,00 гривні.

Так, судами встановлено, що вказані грошове зобов'язання та штрафна санкція визначені підприємству у зв'язку із тим, що сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 13 538 064,00 гривні вже була виплачена позивачу, та на підставі даного податкового повідомлення-рішення підлягає поверненню останнім.

При цьому, судами попередніх інстанцій вірно зауважено, що спірна сума не є від'ємним значенням з податку на додану вартість, як стверджується відповідачем, а є саме грошовим зобов'язанням ПІІ «АМІК Україна», оскільки останній має сплатити дану суму та нараховані на неї штрафні санкції до бюджету.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що на підставі податкового повідомлення-рішення від 08.05.2014 року № 0000353720 у позивача виникло грошове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість, до якого, з урахуванням положень пункту 7 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, може бути застосований податковий компроміс.

Разом з тим, судами обґрунтовано не взято до уваги доводи відповідача, що податковий компроміс не може бути застосований на суму штрафної санкції, визначеної у податковому повідомленні-рішенні від 08.05.2014 року № 0000353720, оскільки сума штрафної санкції на грошове зобов'язання згідно податкового повідомлення-рішення, до якого застосовано податковий компроміс, не застосовується згідно положень чинного законодавства.

Також, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності посилань податкового органу на те, що податкове повідомлення-рішення від 08.05.2014 року № 0000353720 прийняте за формою «В1», а не формою «Р» (за наслідками перевірок), оскільки законодавством не встановлено обмеження щодо застосування податкового компромісу виключно при винесенні рішень за формою «Р».

Відповідно до п. 4 листа Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики від 10.03.2015 року № 04-27/10-598 «Щодо деяких питань застосування податкового компромісу» Законом встановлено заявницький (інформаційний) характер процедури податкового компромісу щодо розміру сплати, видів податків та термінів застосування податкового компромісу щодо неузгоджених сум податкових зобов'язань, по яких не завершена процедура судового та/або адміністративного оскарження, та іншими неузгодженими податковими зобов'язаннями.

Колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що, з урахуванням положень абзацу 1 пункту 7 підрозділу 9-2 ХХ «Перехідні положення» ПК України, достатнім для застосування податкового компромісу є подання заяви про намір досягнення податкового компромісу та сплата 5% від визначеної в ній суми без будь-яких перевірок з боку контролюючого органу, а тому будь-яких повноважень контролюючого органу щодо відмови в застосуванні податкового компромісу у таких випадках Законом не передбачено.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовна вимога про зобов'язання відповідача відобразити у інтегрованій картці ПІІ «АМІК Україна» за платежем «податок на додану вартість» узгодження податкових зобов'язань ПІІ «АМІК Україна» за податковим повідомленням-рішенням форми «В1» від 08.05.2014 року № 0000353720 у розмірі 13 538 064,00 гривні та досягнення ПІІ «АМІК Україна» податкового компромісу за податковим повідомленням-рішенням форми «В1» від 08.05.2014 року № 0000353720 шляхом відображення нарахувань в розмірі 676 904,00 гривні (5% від суми податкового зобов'язання) є похідною від попередньої позовної вимоги, а тому підлягає задоволенню.

З аналізу наведених вище норм та встановлених обставин справи суд касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій у повній мірі визначено безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу та правомірно задоволено позовні вимоги ПІІ «АМІК Україна».

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2015 року у справі № 826/11784/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. БухтіяроваСудді: (підпис) О.А. Веденяпін (підпис) М.І. Костенко