Ухвала суду № 56395477, 09.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2016 року м. Київ К/800/37252/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Зайцева М.П., Костенка М.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2015 року

у справі № 826/1627/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Брейн Сорс Інтернешнл» (далі - позивач, ТОВ «Брейн Сорс Інтернешнл»)

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Брейн Сорс Інтернешнл» звернулось у лютому 2015 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.11.2014 року № 0015802201 та № 0015812201.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2015 року постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 17.06.2015 року. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу позивача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні господарських відносин із платником податків ТОВ «СИСТЕМИ РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ» за період з 01.09.2013 року по 28.02.2014 року, результати якої оформлено актом від 31.10.2014 року №1592/26-59-22-01, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.8, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість на загальну суму 570 066,00 гривень; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого товариством занижено податок на прибуток на загальну суму 311 618,00 гривень.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.11.2014 року: № 0015802201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 570 066,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 142 517,00 гривень; № 0015812201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 311 618,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 77 905,00 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що господарські операції позивача з ТОВ «СИСТЕМИ РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ» є безтоварними, з підстав відсутності доказів транспортування олії соєвої від вказаного контрагента на адресу позивача, зокрема, товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання товару тощо, у зв'язку з чим, складені по таким взаємовідносинам первинні документи не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, що підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат, а тому погодився з висновками відповідача про відсутність факту реального здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «СИСТЕМИ РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ», оскільки фінансово-господарська діяльність позивача по взаємовідносинах з даним контрагентом здійснювалась поза межами правового поля, зокрема, без наміру створення правових наслідків, обумовлених правочинами.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного.

За змістом п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За приписами п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Аналізуючи наведені правові норми суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що платник податку має право формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положеннями ст. 9 Закону № 996-ХІV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абз.2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Тобто, для формування податкового кредиту необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у перевіряємий період позивач (покупець) мав господарські правовідносини з ТОВ «СИСТЕМИ РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ» (постачальник) за договором постачання від 24.07.2013 року № 2407/1, за умовами якого покупець купує, а постачальник зобов'язується передати у власність покупця олію соєву (товар) у кількості та асортименті згідно підписаних сторонами специфікацій, які є невід'ємною частиною договору. Загальна вартість цього договору визначається відповідно до вартості товару поставленого згідно з підписаними сторонами специфікаціями. Базисна умова постачання товару за цим договором визначається згідно правил Інкотермс 2010 та підписаних специфікацій на кожну партію товару.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що частину олії, яку ТОВ «СИСТЕМИ РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ» придбавало у виробників олії соєвої, позивач купував безпосередньо у вказаного контрагента відразу, а частину - лише після переробки та доведення до показників вищого сорту, що здійснювалось третіми особами, що підтверджується наявним в матеріалах справи договором № 8813/083-18, укладеним між ТОВ «СИСТЕМИ РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ» та ПАТ «Київ-Антлантік Україна», за умовами якого останнім взято на себе зобов'язання здійснити доведення наданої замовником давальницької сировини - олії соєвої до якісних показників згідно ДСТУ 4534:2006, виконання умов якого підтверджується долученими до матеріалів справи в ході апеляційного розгляду копіями актів приймання-передачі, після їх отримання позивачем від ТОВ «СИСТЕМИ РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ», у зв'язку із чим останні не були досліджені судом першої інстанції.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених спірним правочином, позивачем долучено до матеріалів справи копії специфікацій, замовлень покупця, видаткових накладних, податкових накладних, рахунків на оплату, платіжних доручень та банківських виписок, при дослідженні яких судом апеляційної інстанції встановлено, що будь-яких порушень щодо їх оформлення не встановлено, такі є первинними документами у розумінні Закону № 996-XIV, податкові накладні відповідають вимогам ПК України, а тому у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами умов зазначених договорів, реальне здійснення спірних господарських операцій обумовлених ними та використання придбаних товарів, робіт/послуг за такими в межах власної господарської діяльності.

Відповідно до Правил використання внутрішніх та міжнародних торгових термінів Інкотермс 2010 термін «франко-перевізник» (FСА (FRЕЕ САRRІЕR (.. named рlасе) ФРАНКО-ПЕРЕВІЗНИК (.. назва місця) означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, згідно наявних у матеріалах справи специфікацій № 1-27 базисною умовою постачання є FСА Миронівка, Київська область, Україна (Інкотермс 2010), що є адресою місцезнаходження ПрАТ «Київ-Антлантік Україна», яке на замовлення ТОВ «СИСТЕМИ РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ» проводило доведення олії соєвої до стандартів якості, а відповідно до специфікацій № 28-59 базисною умовою постачання є FСА Знам'янка, Кіровоградська область, Україна (Інкотермс 2010), що є безпосередньою адресою виробництва ТОВ «СИСТЕМИ РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ».

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що отриману від ТОВ «СИСТЕМИ РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ» соєву олію позивач експортував іноземним фірмам: NFK Polska Nort St. z o.o за контрактом № 25-10/NPN від 25.10.2013 року (гідратовану соєву олію для харчової промисловості, без ГМО українського виробництва, виробник ПрАТ «Київ-Атлантик Україна»); AB Linas Argo за контрактом № 22-10/LА від 22.10.2013 року (олію соєву нерафіновану 1-го сорту, українського виробництва, виробник ПрАТ «Київ-Атлантик Україна»), NOBLEYSON MANAGEMENT LIMITED за контрактами № 0307 від 03.07.2013 року та № 25-02/NBL від 25.02.2014 року (нерафіновану соєву олію українського виробництва), що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями контрактів, митних декларацій, міжнародних транспортних накладних.

Відповідно до специфікацій, укладених на виконання контракту № 0307 від 03.07.2013 року, умовами поставки є FСА Знам'янка, Кіровоградська область, Україна та м. Миронівка, Київська область, Україна (Інкотермс 2010).

Таким чином, колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції, стверджуючи про відсутність доказів на підтвердження факту переходу права власності на товар, не врахував положення, що регулюють порядок використання міжнародних торгових термінів Інкотермс 2010, а також п. 2.2. договору постачання № 2407/1, відповідно до якого право власності на товар переходить до покупця в момент передачі йому товару згідно належним чином оформлених видаткових накладних.

При цьому, матеріали справи містять акти на завантаження оформлені ТОВ «СИСТЕМИ РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ», а також комісією в складі представників ПрАТ «Київ-Антлантік Україна», при дослідженні яких судом апеляційної встановлено, що відповідно до актів на завантаження від 28.11.2013 року, 03.02.2014 року, 10.02.2014 року, 19.02.2014 року, 28.02.2014 року завантаження олії соєвої проводилось комісією, у складі представників ТОВ «СИСТЕМИ РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ», ТОВ «Брейн Сорс Інтернешнл» та водія автоцистерни (представника покупця - нерезидента, із яким у позивача укладено відповідні договори поставки), а згідно актів на завантаження від 01.11.2013 року, 04.11.2013 року, 13.11.2013 року, 15.11.2013 року, 27.11.2013 року завантаження олії соєвої проводилось за участі представників ПрАТ «Київ-Антлантік Україна» та водія автоцистерни (представника покупця - нерезидента, із яким у позивача укладено відповідні договори поставки).

Так, судом апеляційної інстанції вірно зауважено, що судом першої інстанції не враховано положення договору постачання № 2407/1 від 24.07.2013 року щодо умов транспортування товару, а також положення договорів, укладених позивачем з іноземними юридичними особами, відповідно до яких базисна умова постачання товару визначається згідно правил Інкотермс 2010 (FСА), оскільки, і в першому, і в другому випадку завантаження проводилось безпосередньо у транспорт іноземних юридичних осіб, із якими позивачем укладено відповідні договори поставки, а тому, останній в даному конкретному випадку не є учасником транспортних відносин та з урахуванням особливостей, передбачених договором, наявність у нього транспортних документів не є обов'язковою.

Також, вірною є позиція суду апеляційної інстанції, що за даних умов поставки з боку позивача достатнім є оформлення поставки накладною, актом, іншим подібним документом про прийняття товару на складі, а тому наявні у матеріалах справи копії актів приймання-передачі та видаткових накладних є достатніми первинними документами, які підтверджують факт поставки товару позивачу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції у повній мірі спростовано висновки суду першої інстанції щодо необхідності надання суду товарно-транспортних накладних, а також документів, що підтверджують право власності позивача на використані автоцистерни, відсутність яких слугувала підставою для висновків про безтоварність спірних господарських операцій.

Наявність господарської потреби в послугах та товарах, замовлених у названого контрагента прямо витікає з видів діяльності (КВЕД) позивача, які є надзвичайно різноманітними та охоплюють різні галузі та сфери промисловості і виробництва, яким повністю відповідає необхідність в отриманих послугах, виконаних роботах та отриманих товарах згідно спірного правочину.

Судом апеляційної інстанції вірно зауважено, що вказані операції з боку контрагента по суті носили характер перепродажу продукції, що не заборонено законодавством та не потребує значних трудових і організаційних ресурсів для організації виконання такої операції, чого не спростовано відповідачем.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент укладання правочинів та складання податкових накладних зазначені контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні за вказаними операціями.

Колегія суддів вважає вірною позицію суду апеляційної інстанції що безпідставності посилань відповідача та суду першої інстанції на довідки інших податкових інспекцій про результати зустрічних звірок контрагента позивача, які слугували однією з підстав для висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, у зв'язку з тим, що порушення контрагентом податкового законодавства не може впливати на правомірність формування ТОВ «Брейн Сорс Інтернешнл» податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

Також, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись із посиланнями відповідача, підтриманих судом першої інстанції, на недійсність укладеного позивачем правочину, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочинів, податковий орган виходить за межі своєї компетенції. При цьому, як вірно зауважено судом апеляційної інстанції відповідачем не надано суду жодного вироку суду ані по відношенню до позивача, ані до його контрагентів, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених товариством господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність спірних господарських операцій, а тому обґрунтовано визнано правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.

Отже, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та не правильного вирішення справи, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції правомірно та обґрунтовано скасовано постанову суду першої інстанції та задоволено позовні вимоги ТОВ «Брейн Сорс Інтернешнл».

Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві - відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2015 року у справі № 826/1627/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.П. ЗайцевПомічник судді підпис (підпис) М.І. Костенко