Рішення № 56395133, 01.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2016Справа № 910/25428/14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Шепетівська реалбаза хлібопродуктів»

до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»

третя особа Міністерство аграрної політики та продовольства України

про стягнення 30534047,56 грн.

Суддя Маринченко Я.В.

Представники сторін:

від позивача: Вознюк Р.П., Кондратюк А.В. (представники за довіреністю);

від відповідача: Половкін О.В., Гречана Т.А. (представники за довіреністю);

від третьої особи: Недашківська О.В. (представник за довіреністю);

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року ПАТ «Шепетівська реалбаза хлібопродуктів» звернулось до суду з позовом до ПАТ «Державнапродовольчо-зернова корпорація України» (ПАТ «ДПЗКУ») про стягнення заборгованості за поставлений товар зерно кукурудзи 3-го класу врожаю 2013 року згідно договору поставки від 06.12.2013 № K011HML-S (договір поставки).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачем, у відповідності до умов договору поставки від 06.12.2013 № K011HML-S у період з 09.12.2013 по 08.01.2014 поставлено відповідачу товар у кількості 21114,900 тон на загальну суму 27051548,67 грн. згідно підписаних сторонами специфікацій №№1-26.

Проте відповідач всупереч умов укладеного договору не здійснив оплату поставленої продукції, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 27051548,67 грн., яку позивач просить стягнути.

Крім того, на вказану заборгованість позивачем,з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, у відповідності до положень ст.625 ЦК України нараховано 7850362,22 грн. інфляційних втрат та 950995,53 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду м. Києва від 10.02.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 позов задоволено повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2015 рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 29.12.2015 справу прийнято до провадження.

В ході розгляду справи, на виконання вказівок, Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 21.12.2015, судом залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача Міністерство аграрної політики та продовольства України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, вказавши. Що позивачем було у відповідності до умов договору поставлено зерно кукурудзи на загальну суму 27051548,67 грн. Вказану продукцію відповідач прийняв проте не оплатив, внаслідок чого утворилась заборгованість. Також вказав, що відповідачем надсилалась заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій відповідач зарахував в рахунок погашення заборгованості за спірним договором заборгованість позивача перед відповідачем з курсової різниці та договірних санкцій відповідно до умов договорів поставки №S002HML-S від 13.08.2013 та № S003HML-S від 16.08.2013. Проте позивач вказує, що зарахування не відбулося, оскільки заява не відповідає вимогам статті 601 ЦК України, зокрема вимоги відповідача до позивача не є однорідними та безспірними, по суті є штрафними санкціями, нарахованими позивачу за невиконання умов договорів поставки, відтак не можуть бути зараховані як зустрічні вимоги. Крім того вказав, що ухвалою господарського суду Хмельницької області від 25.11.2015 у справі № 924/644/15 про визнання банкрутом ПАТ «Шепетівська реалбаза хлібопродуктів» затверджено реєстр вимог кредиторів та визнано відповідача кредитором позивача на загальну суму 169856558,28 грн., з яких 169782260,28 грн. штрафних санкцій (шоста черга). До вказаної суми входять також штрафні санкції, за договорами поставки №S002HML-S від 13.08.2013 та № S003HML-S від 16.08.2013, які відповідач у заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог зарахував в рахунок погашення заборгованості за спірним договором поставки. Вказане свідчить, що станом на час прийняття судом ухвали, вказана заборгованість не є погашеною та обліковується як кредиторська заборгованість позивача перед відповідачем.

В ході розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги, донарахувавши інфляційні втрати та 3% річних за період, протягом якого справа розглядалась у суді та просив стягнути окрім основної суми боргу за договором поставки також 22947832,94 грн інфляційних втрат та 1716673,45 грн. 3% річних. Також, зазначив що постановою господарського суду Хмельницької області від 14.12.2015 у справі № 924/644/15 позивача визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. У зв'язку з визнанням його банкрутом, та відсутністю коштів на рахунках, позивач просив звільнити його від сплати судового збору за подачу заяви про збільшення позовних вимог.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що між сторонами дійсно було укладено договір поставки, відповідно до умов якого позивачем поставлено відповідачу зерно кукурудзи на загальну суму 27051548,67 грн. Вказаний товар відповідачем прийнято без зауважень та заперечень. Разом з тим відповідачем, листом від 24.09.2014 № 130-2-12/3392 надіслано позивачу заяву про припинення зобов'язання зарахуванням, згідно якої припинено зобов'язання відповідача перед позивачем за договором від 06.12.2013 № K011HML-S на суму 27051548,67 грн. внаслідок зарахування зобов'язань відповідача перед позивачем на ту ж суму згідно договорів поставки №S002HML-S від 13.08.2013 та № S003HML-S від 16.08.2013. при цьому вказав, що зобов'язання позивача перед відповідачем за договорами поставки №S002HML-S від 13.08.2013 та № S003HML-S від 16.08.2013 є основним зобов'язанням, оскільки до вказаних договорів поставки сторонами було укладено додаткові договори, умовами яких замінено первісне зобов'язання щодо поставки товару новими зобов'язаннями (новація) щодо закриття акредитиву та сплати курсової різниці, процентів у розмірі 12% річних та договірної санкції. Норми чинного законодавства не містять заборони зарахування вказаних зобов'язань в якості зустрічних однорідних, заява відповідає вимогам ст..601 ЦК України, відповідно зобов'язання відповідача по сплаті вартості поставленої продукції за договором від 06.12.2013 № K011HML-S є припиненими з 24.09.2014.

Додатково вказав, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином, вчиненим відповідачем. Вказаний правочин є чинним, відповідає вимогам закону та не визнавався недійсним у судовому порядку. Крім того, у випадку визнання судом вказаного правочину таким, що відбувся та відмови у задоволенні вимог позивача, відповідач звернеться до господарського суду Хмельницької області із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали суду від 25.11.2015 з метою виключення з кредиторських вимог відповідача вимог про сплату курсової різниці та договірної санкції за договорами поставки №S002HML-S від 13.08.2013 та № S003HML-S від 16.08.2013.

Також вказав, що оскільки основне зобов'язання є відсутнім внаслідок припинення його зарахуванням зустрічних однорідних вимог, відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи проти позову заперечував, вказавши, що оскільки специфікації на поставку не містять строку, протягом якого необхідно сплатити вартість поставленого товару, строк виконання зобов'язання не настав, відповідно відсутні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних на суму заборгованості у зв'язку з відсутністю прострочення заборгованості. Крім того вказав, що основну заборгованість за договором погашено на підставі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, направленої відповідачем 24.09.2014.

Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 6 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих ГК України, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Судом встановлено, що 06.12.2013 року між ПАТ «Шепетівська реалбаза хлібопродуктів» (постачальник) та ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (покупець) укладено договір поставки №K011HML-S, згідно з п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупця зерно кукурудзи 3-ого класу врожаю 2013 року (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного договору.

Пунктом 3.3. даного договору передбачено, що товар поставляється партіями протягом періоду вказаного в специфікаціях до цього Договору, проте в будь-якому випадку не пізніше 15 січня 2014 року (включно). Кількість (об'єм), строк, місце поставки та загальна вартість кожної партії товару, що поставляється згідно цього договору, визначаються в специфікаціях до цього Договору, які підписуються Сторонами щодо кожної партії Товару та є невід'ємними частинами цього Договору (п. З.6. Договору).

Розрахунки за даним Договором здійснюються в національній валюті Україні шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом строку зазначеного в специфікаціях до цього Договору. Датою оплати Товару вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку Покупця (п.5.1., 5.2. Договору).

З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що у період з 09.12.2013 по 08.01.2014 позивачем поставлено відповідачеві товар в кількості 21114,900 (двадцять одна тисяча сто чотирнадцять т., 900 кг.) тон на загальну вартість 27051548,67 грн., що підтверджується підписаними між сторонами специфікаціями №№ 1-26 до договору поставки №K011HML-S від 06.12.2013 (специфікації), відповідними рахунками, видатковими накладними на товар та довіреностями на отримання товару.

Враховуючи, що вказані специфікації містять всі істотні умови необхідні для здійснення оплати за поставлений товар, зазначено кількість поставленого товару в заліковій вазі, його якісні показники, ціна та загальна вартість товару, підписані між сторонами специфікації є підставою погодження всіх істотних умов договору та здійснення оплати за поставлений товар.

Крім того, як встановлено в судовому засіданні, сторонами не заперечується поставка та отримання вказаного товару, відповідно до даних, що містяться в специфікаціях, спору щодо кількості чи якості поставленого товару між сторонами не існує.

Судом встановлено, що листом №130-2-12/3392 від 24.09.2014 відповідачем було надіслано позивачу заяву про припинення зобов'язання зарахуванням, якою відповідач повідомив позивача про припинення зобов'язання ПАТ «ДПЗКУ» по договору поставки № K011HML-S від 06.12.2013 в сумі 27051548,67 грн. перед позивачем внаслідок зарахування зобов'язання ПАТ «Шепетівська реалбаза хлібопродуктів» перед ПАТ «ДПЗКУ» на суму 27051548,67 грн., яка складається з: 1) компенсаціії курсової різниці у розмірі 4505785,92 грн. передбаченої пунктом 1.1. Додаткової угоди № 3 від 19.12.2013 року до Договору поставки № S002HML-S від 13.08.2013;2) штрафних санкцій у розмірі 6524867,58 грн. передбачених пунктом 1.3. Додаткової угоди № 3 від 19.12.2013 року до Договору поставки № S002HML-S від 13.08.2013; 3) компенсації курсової різниці у розмірі 6951783,99 грн. передбаченої пунктом 1.1. Додаткової угоди № 3 від 19.12.2013 року до Договору поставки № S003HML-S від 16.08.2013; 4) часткової заборгованості штрафних санкцій у розмірі 9069111,18 грн. передбачених пунктом 1.3. Додаткової угоди № 3 від 19.12.2013 року до Договору поставки № S003HML-S від 16.08.2013.

Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати певним умовам, зокрема бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними, тобто зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду (гроші, однорідні речі); строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; ясними (відсутність спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання).

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, здійснюється в силу положень статті 601 ЦК України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною.

Згідно з п. 1.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», вимоги про сплату пені та передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, й відтак ці вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку статті 601 ЦК України.

Як встановлено судом, відповідачем у заяві про припинення зобов'язання зарахуванням заявлено про зарахування вимог ПАТ «ДПЗКУ» до ПАТ «Шепетівська реалбаза хлібопродуктів», які складаються з передбачених положеннями Додаткових угод №3 від 19.12.2013 до Договорів поставки №S002HML-S від 13.08.2013 та № S003HML-S від 16.08.2013, договірних санкцій (пункт 1.3 додаткових угод) та курсової різниці (пункти 1.1 додаткових угод №3).

При цьому вказані договірні санкції не є основним зобов'язанням за додатковою угодою, погодженим сторонами, а є засобом відповідальності позивача за порушення умов договорів поставки №S002HML-S від 13.08.2013 та № S003HML-S від 16.08.2013, хоча вказана санкція і має фіксований розмір. Щодо курсової різниці, то у відповідності до положень пунктів 1.1 додаткових угод №3, у випадку невчасного повернення виконуючим банком безвідкличного покритого документарного акредитиву на поточний рахунок покупця в банку-емітенту, в не залежності від вини постачальника, постачальник сплачує покупцю компенсацію курсової різниці за період неповернення виконуючим банком коштів. Тобто вказана курсова різниця є засобом відповідальності за невчасне повернення акредитиву і розраховується у порядку, визначеному сторонами лише при простроченні повернення акредитиву та не носить безспірного характеру.

Отже, враховуючи те, що договірна санкція та курсова різниця за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, вказані вимоги не можуть бути зараховані як зустрічні в порядку ст. 601 ЦК України.

Крім того відсутність припинення вказаних зобов'язань підтверджується також ухвалою господарського суду Хмельницької області від 25.11.2015 у справі № 924/644/15, якою затверджено реєстр вимог кредиторів позивача та, зокрема затверджено вимоги відповідача до позивача на суму 169856558,28 грн., з яких 169782260,28 грн. штрафні санкції(шоста черга), до складу яких входять також договірні санкції та курсові різниці, передбачені додатковими угодами №3 до договорів поставки №S002HML-S від 13.08.2013 та № S003HML-S від 16.08.2013. Затвердження вказаних вимог судом свідчить про їх непогашення, станом на час винесення ухвали про затвердження вимог кредиторів. При цьому суд також відзначає, що вказані вимоги господарським судом Хмельницької області розглядались та визнані обґрунтованими після направлення відповідачем заяви про припинення зобов'язання зарахуванням, та віднесені судом до штрафних санкцій (шоста черга).

Разом з тим, як вбачається зі змісту касаційної скарги, за результатами розгляду якої Вищим господарським судом прийнято постанову від 21.12.2015 про направлення справи на новий розгляд, скаржник посилався на відсутність заборгованості внаслідок припинення зобов'язання зарахуванням та відсутність у зв'язку з цим підстав для стягнення заборгованості за договором поставки. Проте, за результатами розгляду касаційної скарги, Вищим господарським судом України у своїй постанові не вказано на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності припинення спірних зобов'язань внаслідок зарахування зустрічних вимог.

Доводи відповідача про те, що заява про зарахування зустрічних вимог, як односторонній правочин у судовому порядку недійсною не визнавалась, судом оцінюються критично з огляду на те, що судом встановлено невідповідність вказаної заяви вимогам закону, а факт звернення позивача до суду з вказаним позовом, свідчить про незгоду позивача з проведеним зарахуванням та фактичне оспорення такого правочину.

Отже, оскільки заява відповідача про припинення зобов'язання зарахуванням не відповідає вимогам ст.601 ЦК України, відсутні підстави вважати зобов'язання відповідача за договором поставки № K011HML-S від 06.12.2013 на сумі 27051548,67 грн. перед позивачем припиненими.

Згідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 526 ЦК України визначено, що, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №K011HML-S від 06.12.2013 в частині оплати поставленої продукції, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 27051548,67 грн.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 22947832,94 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 1716673,45 грн., нарахованих у відповідності до положень ст..625 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних суд приходить до висновку про його обґрунтованість, арифметичну правильність та відповідність вимогам закону.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 22947832,94 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 1716673,45 грн., розрахованих за період з дати отримання відповідачем кожної окремої партії продукції відповідно до наявних в матеріалах справи специфікацій по 02.02.2016.

Доводи представника третьої особи щодо не зазначення в специфікаціях строку оплати продукції, внаслідок чого строк виконання зобов'язання не настав та відсутнє прострочення оплати судом відхиляються з огляду на таке.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки сторони не встановили у специфікаціях строк оплати товару, строк оплати поставленого товару настав, згідно положень п.5.1 договору поставки та ст. 692 ЦК України з моменту отримання відповідачем документів на вказаний товар.

Згідно зі статтею 33 ГПК України, обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Щодо розподілу судового збору слід зазначити таке.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, за подання до суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

З урахуванням викладених положень позивачем сплачено 73080,00 грн. судового збору.

В той же час, 01.06.2015 набрала чинності нова редакція зазначеного закону, згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 якої за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Частиною 1 зазначеної статті визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1378 грн.

У лютому 2016 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, згідно з якою загальна сума позовних вимог складає 51716055,06 грн.

При цьому позивач подав до суду клопотання про звільнення його від сплати судового збору у зв'язку з визнанням його банкрутом постановою Господарського суду Хмельницької області від 14.12.2015 по справі № 924/644/15 та відсутністю коштів на рахунках.

Частиною 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.

На підставі викладених положень, за звернення до суду із цим позовом, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та суми сплаченого судового збору, позивач зобов'язаний був доплатити 133620 грн.

Таким чином, з урахуванням положень ст. 49 ГПК України, витрати зі сплати судового збору в сумі 206700 грн. покладаються на відповідача у повному обсязі, 73080 грн. з яких підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, а 133620 грн. - стягненню в дохід Державного бюджету України.

На підставі положень ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1; ідентифікаційний код 37243279) на користь Публічного акціонерного товариства «Шепетівська реалбаза хлібопродуктів» (30400, Хмельницька обл., м. Шепетівка, пров. Подільський, 20; ідентифікаційний код 00956715) 27051548 (двадцять сім мільйонiв п'ятдесят одну тисячу п'ятсот сорок вісім) грн. 67 коп. заборгованості, 22947832 (двадцять два мільйона дев'ятсот сорок сім тисяч вісімсот тридцять два) грн. 94 коп. інфляційних втрат, 1716673 (один мільйон сімсот шістнадцять тисяч шістсот сімдесят три) грн. 45 коп. 3% річних та витрати на сплату судового збору в сумі 73080 (сімдесят три тисячi вісімдесят) грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1; ідентифікаційний код 37243279) в дохід Державного бюджету України витрати на сплату судового збору в сумі 133620 (сто тридцять три тисячi шістсот двадцять) грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписаний 09.03.2016

Суддя Я.В. Маринченко