Рішення № 56392898, 10.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,

суддів: Левенця Б.Б., Мазурик О.Ф.

при секретарі: Синявському Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», поданою через представника ОСОБА_1, на заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» про визнання правочину недійсним,

в с т а н о в и л а :

у серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Банк «Таврика», в якому просила визнати недійсною заяву - згоду на передачу в іпотеку її чоловіком ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 та визнати недійсним договір іпотеки від 01.02.2008 року, укладений між ОСОБА_3 та відповідачем.

В обгрунтування позову зазначала, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_3. У 2004 року чоловік тяжко захворів та його лікування вимагало значних фінансових витрат. З метою отримання більшого прибутку ТОВ «Полібудсервіс плюс», директором якого був її чоловік з тим, щоб за отримані кошти мати змогу проводити лікування останнім було отримано кредит на придбання будівельного обладнання. Проте, працівники банку під час перемов щодо отримання кредиту вимагали в забезпечення кредиту передати в іпотеку квартиру. Враховуючи тяжкий стан чоловіка тривалий догляд за ним та те, що чоловік розцінював її відмову у наданні згоди на передачу квартири в іпотеку, як небажання його одужання, вона поза своєю волею, перебуваючи в пригніченому стані 01.02.2008 року підписала згоду на передачу в іпотеку квартири, яка є спільною власністю подружжя. ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік помер.

Справа № 754/12141/15-ц Апеляційне провадження: № 22-ц-796/2548/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Шевчук О.П.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23.11.2015 року позов задоволено. Заяву ОСОБА_2 від 01.02.2008 року про надання згоди на укладення ОСОБА_3 договору іпотеки визнано недійсною. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 11.12.2015 року відмовлено ПАТ «Банк «Таврика» у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.

Додатковим рішенням від 10.02.2016 року доповнено резолютивну частину заочного рішення суду від 23.11.2015 року наступними абзацами: «Позов ОСОБА_2 задоволено частково. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання недійсним договору іпотеки від 01.02.2008 року укладеного між АБ «Таврика» та ОСОБА_3 відмовлено.».

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ПАТ «Банк «Таврика» через представника подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, відповідач був позбавлений можливості надати суду свої пояснення по справі, оскільки рішення було ухвалено без його участі. ПАТ «Банк «Таврика» не є належним відповідачем у справі, оскільки відбулася заміна іпотекодержателя на ОСОБА_6, Так, 26.02.2015 року між ПАТ «Банк «Таврика» та ТОВ «Кредекс Фінанс» було укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором, а 18.03.2015 року між цими ж особами укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки. В подальшому між ТОВ «Кредекс Фінанс» та ОСОБА_6 було укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки. Позивач знала про ці обставини, проте свідомо їх приховала. Крім того, заява-згода позивачки на укладення її чоловіком договору іпотеки не є правочином, а тому у суду були відсутні підстави для визнання її недійсною. Суд також не звернув уваги на відсутність причинного зв'язку між хворобою чоловіка позивачки і кредитним договором, оскільки позичальником є ТОВ «Полібудсервіс» та не врахував, що позивач звернулася до суду після спливу позовної давності.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Позивач та її представник ОСОБА_7 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.02.2008 року між АБ «Таврика» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, за умовами якого останнім передано в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 з метою забезпечення повного та своєчасного виконання позичальником боргових зобов'язань за договором про надання відновлюваної відкличної кредитної лінії № 11-08-КЛ від 01.02.2008 року.

На час укладення договору іпотеки позивач перебувала з ОСОБА_3 у шлюбі та 01.02.2008 року надала нотаріально посвідчену заяву, у якій висловила свою згоду на передачу в іпотеку банку квартири АДРЕСА_1, придбаної у період шлюбу.

ОСОБА_3 з 2004 року по 2010 рік хворів на онкологічне захворювання - меланома шкіри та ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Згідно з висновком № 2-20/08 експертного дослідження фахівця - психолога від 20.07.2015 року на період правочину (лютий 2008 року) ОСОБА_2 виявляла негативний психологічний стан, обумовлений фактом тривалого онкологічного захворювання чоловіка, з надією на його одужання, страхом щодо його можливої смерті, що супроводжувався баченням його щоденних страждань, безпосередньою участю в його лікуванні, проявлялося у поведінці як емоційна пригніченість, байдуже ставлення до віддалених перспектив другорядної діяльності, обумовлювало імпульсивність у прийнятті рішень, які відповідали основній мотивації-врятувати чоловікові життя. У ситуації, дослідженої за матеріалами (підписання дружиною заяви на згоду передачі чоловіком квартири в іпотеку банку), містяться психологічні ознаки проблемного (невільного та вимушеного) волевиявлення ОСОБА_2, пов'язаного з важкими життєвими обставинами у вигляді тривалого та психологічно виснаженого періоду лікування онкохворого чоловіка».

Відмовляючи в частині позовних вимог щодо визнання договору іпотеки недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що ні позов, ні пояснення позивача не містять обґрунтування такої вимоги.

Рішення в частині відмови у задоволенні позову про визнання договору іпотеки недійсним не оскаржується, а відтак в апеляційному порядку не перевіряється.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання заяви про надання згоди на укладення ОСОБА_3 договору іпотеки недійсною, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довела, що за відсутності тяжкої обставини вона б не надала згоди на передачу квартири в іпотеку.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Пославшись на вищезазначену норму суд першої інстанції не звернув уваги на те, що для кваліфікації правочину за ст. 233 ЦК необхідна обов'язкова наявність двох умов: вчинення правочину під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

Зазначивши про те, що за відсутності тяжкої форми захворювання чоловіка позивач би не надала згоду на передачу в іпотеку банку квартири суд першої інстанції не вказав у чому полягає вкрай несприятливе матеріальне ставище позивачки та які вкрай невигідні умови містить заява про надання згоди на передачу в іпотеку квартири.

Докази наявності обох умов, передбачених ст. 233 ЦК України у матеріалах справи відсутні. Сам по собі висновок експертного дослідження фахівця - психолога від 20.07.2015 року щодо психологічного стану позивачки на час написання заяви про надання згоди на передачу квартири в іпотеку не свідчить ні про тяжкий матеріальний стан, ні про вкрай невигідні умови правочину.

Суд також не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 виступив майновим поручителем за кредитними зобов'язаннями ТОВ «Полібудсервіс», директором якого він був та саме він від імені підприємства підписав кредитний договір та не перевірив наявності причинного зв`язку між укладенням кредитного договору, майновим станом ОСОБА_3 та психологічним станом позивачки.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що висновки суду в частині задоволення позову з підстав, заявлених позивачкою є помилковими, відтак рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» задовольнити.

Заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 листопада 2015 року в частині задоволення позову про визнання заяви про надання згоди на передачу квартири в іпотеку та стягнення судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий

Судді