Ухвала суду № 56392874, 03.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/796/20/2016 Головуючий в суді 1 інстанції - Катющенко В.П.

Доповідач - Ящук Т.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Сірій О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Гаражно-будівельний кооператив «Лівобережний» про визнання права власності на Ѕ частину гаражу,

встановила:

У березні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3, в якому просить:

- визнати гараж НОМЕР_1, що розташований за адресою: АДРЕСА_3, гаражно-будівельний кооператив «Лівобережний», об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,

- внаслідок поділу спільного майна подружжя визнати за позивачем право власності на Ѕ частину гаражу НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3, гаражно-будівельний кооператив «Лівобережний»,

- внаслідок поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину гаражу НОМЕР_1, що розташований за адресою: АДРЕСА_3, гаражно-будівельний кооператив «Лівобережний».

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Зазначала, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено у задоволені клопотання про виклик свідків, не надавши позивачу можливості довести в судовому засіданні свою правову позицію, та визначивши у рішенні, що позивачем суду не надано доказів, що гаражні бокси НОМЕР_2 та НОМЕР_3, що розташовані в ГБК «Лівобережний» перейшли у власність відповідача за час перебування у шлюбі з позивачем, а в подальшому, за твердженням позивача, після будівництва/реконструкції, введення в експлуатацію, змінили свою нумерацію на НОМЕР_1.

Крім того, вважає необґрунтованим висновок суду про те, що відсутність у позивача відомостей щодо будівництва відповідачем гаражних боксів НОМЕР_1 та набуття на них права власності 05 листопада 2013 року, свідчить про те, що останні побудовані відповідачем за особисті кошти, та є особистою приватною власністю ОСОБА_4, оскільки відповідно до копії технічного паспорту на гаражні бокси НОМЕР_1, вони побудовані у 2006 році. Відсутність відомостей про будівництво у позивача не може свідчити про те, що гараж є особистою приватною власністю відповідача.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_6 вважав доводи апеляційної скарги необґрунтованими та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_2 позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі із 11 лютого 1995 року до 18 лютого 2014 року. Фактично шлюбні відносини між сторонами припинені з 10 травня 2012 року.

11 вересня 2013 року Дарницьким районним судом м. Києва було винесено ухвалу про затвердження мирової угоди, відповідно до якої визнано спільним сумісним майном подружжя та поділене рухоме та нерухоме майно позивача та відповідача ОСОБА_4

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернувся із позовом до неї про зменшення аліментів на утримання дітей, та в процесі розгляду справи з'ясувалось, що відповідач ОСОБА_4 має у власності нерухоме майно, що не було включене у розподіл при розгляді справи про поділ спільного сумісного майна подружжя у 2013 році.

Про існування у власності відповідача гаражу НОМЕР_1 вона дізналась під час розгляду судової справи про зменшення розміру аліментів на утримання дітей у січні 2015 року. Доказом наявності у власності відповідача гаражу є Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № НОМЕР_4, з якої вбачається, що гараж НОМЕР_1 за адресою: м. Київ, гаражно-будівельний кооператив «Лівобережний», АДРЕСА_3 зареєстрований за відповідачем 05 листопада 2013 року.

Членом ГБК «Лівобережний» відповідач став у 2008 році, коли фактично придбав у попереднього власника зазначені гаражні бокси, які мали нумерацію № НОМЕР_2-НОМЕР_3. На вказаний час сторони перебували в зареєстрованому шлюбі та джерелом придбання гаражу були спільні сумісні кошти подружжя. Доказом того, що відповідач став членом кооперативу у 2008 році, а також придбав гараж саме у цьому році є протокол засідання правління ГБК «Лівобережний» від 19 серпня 2008 року, а також розписка продавця гаражних боксів ОСОБА_7 від 19 серпня 2008 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на спірний гаражний бокс НОМЕР_1 по АДРЕСА_3 у м. Києві у відповідача виникло 05 листопада 2013 року. При цьому судом встановлено, що фактичні шлюбні відносини між подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були припинені з 10 травня 2012 року, і з цього часу сторони не проживають разом.

Суд дійшов висновку, що доказів тих обставин, що гаражні бокси № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 за адресою АДРЕСА_3, перейшли у власність відповідача за час перебування у шлюбі з позивачем, а в подальшому, за твердженням позивача, після реконструкції/будівництва, введення в експлуатацію, змінили свою нумерацію на НОМЕР_1, позивачем суду не надано. Наявна у матеріалах справи декларація про готовність об'єкта до експлуатації, затверджена 05 квітня 2013 року, свідчить про капітальне будівництво гаражних боксів, а не їх реконструкцію.

Враховуючи, що набуття відповідачем права власності на гаражний бокс НОМЕР_1 по АДРЕСА_3, у м. Києві відбулося після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами з травня 2012 року, сторони вказану обставину не заперечували, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що гаражний бокс НОМЕР_1 по АДРЕСА_3 є спільною сумісною власністю сторін, відповідно відсутні підстави для здійснення поділу цього майна.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Доводи апеляційної скарги позивача є аналогічними обґрунтуванню позовної заяви, вони були предметом розгляду суду першої інстанції, отримали належну правову оцінку.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується довідкою № 255/256 від 29 жовтня 2013 року, виданою ГБК «Лівобережний», капітальний гаражний бокс НОМЕР_1 введено в експлуатацію відповідно до Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстровано ІДАБК в м. Києві від 05 квітня 2013 року за НОМЕР_5.

Згідно з довідкою від 29.10.2013 року, виданою ГБК «Лівобережний», ОСОБА_3 є власником гаражного боксу НОМЕР_1 загальною площею 149,7 кв.м. з другим поверхом, по АДРЕСА_3. Гаражний бокс НОМЕР_1 побудований господарчим способом та введений в експлуатацію згідно декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованою ІДАБК в м. Києві 05 квітня 2013 року.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09 грудня 2013 року, гараж НОМЕР_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (а.с.66).

Відповідно до ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2013 році позивач ОСОБА_2 зверталася з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Одночасно з позовною заявою позивач подала клопотання про вжиття заходів забезпечення позову : накладення арешту на велосипеди, запасні частини для велосипедів, мотоциклів, моторних човнів, що належать фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 та фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 та знаходяться в приміщенні магазину по АДРЕСА_4 та гаражних боксах № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 ГБК «Лівобережний», по АДРЕСА_3 у м. Києві.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 18 липня 2013 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову було задоволено ( а.с. 97-99).

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 11 вересня 2013 року у вказаній справі про поділ майна подружжя було затверджено укладену між сторонами мирову угоду, в якій сторони підтвердили та визнали, що фактичні шлюбні відносини між ними були припинені 10 травня 2012 року.

У затвердженій судом мировій угоді сторони визнали, що за спільні кошти подружжя було придбано наступне майно: двокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 50,9 кв.м., по АДРЕСА_1; чотирьохкімнатна квартира АДРЕСА_2, загальною площею 80 кв.м., по АДРЕСА_2; 16 транспортних засобів (легковий автомобіль Mitsubishi Pajero SP, 2008 року випуску; легковий автомобіль ВАЗ-21043, 2006 року випуску; 2 напівпричепи бортові тентовані, 7 вантажних сідлових тягачів, 4 напівпричепи-рефрижератори, напівпричіп-платформа); велосипеди, запасні частини для велосипедів, мотоциклів, моторних човнів, на загальну суму 500 000 грн.

Відповідно до вказаної ухвали, в порядку поділу майна подружжя за позивачем ОСОБА_2 визнано право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1; чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2; 7 транспортних засобів ( вантажні сідлові тягачі, напівпричепи-рефрижератори та напівпричіп бортовий тентовий). Також до моменту затвердження мирової угоди відповідач ОСОБА_3 сплачує позивачу 50 000 доларів США.

За відповідачем ОСОБА_3 визнано право власності на наступне майно: 9 транспортних засобів (автомобіль Mitsubishi Pajero SP, 2008 року випуску; легковий автомобіль ВАЗ-21043, 2006 року випуску; напівпричіп бортовий тентовий, вантажні сідлові тягачі, напівпричіп-платформа, напівпричіп-рефрижератор) та велосипеди, запасні частини для велосипедів, мотоциклів, моторних човнів на загальну суму 500 000 грн.

У пункті 6 затвердженої судом мирової угоди сторони зазначили, що з моменту затвердження даної мирової угоди в судовому порядку сторони не мають один до одного матеріальних та моральних претензій щодо поділу майна подружжя ( а.с. 110).

Також цією ухвалою суду були скасовані заходи забезпечення позову, що були вжиті за заявою ОСОБА_2 шляхом накладення арешту на рухоме майно, що знаходиться в гаражних боксах № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 ГБК «Лівобережний» по АДРЕСА_3 у м. Києві. ( а.с. 113).

Відповідно до п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Згідно з п. 30 вказаної Постанови, якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною власністю до настання таких обставин.

Таким чином, зі змісту ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 11 вересня 2013 року вбачається, що сторони визначили весь обсяг спільного майна, яке було придбано за спільні кошти подружжя, та здійснили його розподіл.

При цьому за змісту вищевказаних ухвал суду від 18 липня 2013 року про забезпечення позову та від 11 вересня 2013 року про затвердження мирової угоди вбачається, що обставина щодо користування відповідачем ОСОБА_3 гаражними боксами № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 в ГБК «Лівобережний» була достовірно відома позивачу, проте вимог щодо розподілу паєнакопичення в гаражно-будівельному кооперативі чи іншого варіанту поділу вказаних гаражних боксів позивач ОСОБА_2 не заявляла, вказавши натомість в мировій угоді, що інших майнових претензій сторони один до одного не мають.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про недоведеність обставин, на які посилається позивач: що гаражні бокси № НОМЕР_2 та НОМЕР_3 були придбані відповідачем за спільні кошти подружжя у 2008 році, а в подальшому нумерація зазначених гаражних боксів була змінена на НОМЕР_1.

Доводи апеляційної скарги позивача про невідповідність висновків суду обставинам справи з огляду на те, що відповідно до розписки ОСОБА_7 відповідач у серпні 2008 року придбав гаражні бокси № НОМЕР_2 та НОМЕР_3 у громадянина ОСОБА_7 за 77 500 доларів США, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували право власності вказаної особи або відповідача станом на 2008 рік на зазначені об'єкти нерухомого майна.

При цьому слід зазначити, що земельна ділянка, на якій розташований спірний гараж, була передана у власність ГБК «Лівобережний» на підставі рішення Київської міської ради від 14 липня 2011 року, державний акт на землю видано 13 лютого 2012 року (а.с. 206-208). Декларація про початок виконання будівельних робіт щодо будівництва гаражів ГБК «Лівобережний» зареєстрована в ІДАБК у м. Києві 30.11.2012 року ( а.с. 202).

Посилання позивача на ту обставину, що право на даний позов у неї виникло тільки після того, як відповідачем було оформлено право власності, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки таке оформлення відбулось не внаслідок укладення правочину щодо придбання майна, а як на новостворене нерухоме майно. Тоді як позивач заявляє вимоги щодо поділу гаражних боксів як придбаних за спільні кошти подружжя.

Також в апеляційній скарзі позивач посилається на ті обставини, що суд порушив норми процесуального права, не допитавши свідків ОСОБА_7 з приводу продажу ним зазначених гаражних боксів відповідачу, свідка ОСОБА_8 - голову ГБК «Лівобережний» з приводу користування відповідачем одним і тим самим гаражем з 2008 року та його перенумерацію на НОМЕР_1.

Проте зазначені доводи висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про порушення ним норм процесуального права, оскільки відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Покази свідків не можуть бути належними доказами факту придбання нерухомого майна за певні кошти.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на ту обставину, що відповідно до даних технічного паспорту на гаражний бокс НОМЕР_1 рік збудування об'єкта зазначено «2006» не дають підстав вважати, що джерелом набуття гаража у власність є спільні сумісні кошти подружжя, оскільки відповідно до наявних у матеріалах справи доказів гаражний бокс НОМЕР_1 є новим капітальним будівництвом та введено в експлуатацію відповідно до Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої ІДАБК в м. Києві від 05 квітня 2013 року.

Крім того, в копії розписки ОСОБА_7 про отримання від ОСОБА_3 77 500 доларів США за передачу права власності на гаражні бокси, протоколі засідання правління ГБК «Лівобережний» про закріплення гаражних боксів за ОСОБА_3, на які посилається позивач, йдеться про два окремі об'єкти : «гаражні бокси № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3», тоді як відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого ОСОБА_3 09 грудня 2013 року, та технічному паспорті на вказане майно, відповідачу належить на праві власності один об'єкт - гараж НОМЕР_1, загальною площею 149,7 кв.м. ( а.с. 225). Згідно з довідкою ГБК «Лівобережний» від 29.10.2013 року та оціночного акту, вартість гаражу становить 362 316 грн.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки вони висновків суду не спростовують, а спрямовані на переоцінку доказів, яким суд дав належну правову оцінку.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-308, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: