Ухвала суду № 56391577, 09.03.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 742/3823/15-ц Провадження № 22-ц/795/147/2016 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Ільченко О. І. Доповідач - Позігун М. І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіПозігуна М.І.суддів:Висоцької Н.В., Губар В.С. при секретарі:Халимон Т.Ю.за участю:представника позивача - Рожка С.М., представника відповідача - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 листопада 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ПАТ КБ „ПриватБанк" просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 листопада 2015 року, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог банку, і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Незаконність рішення суду позивач обгрунтовує невідповідністю висновків суду про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_7 заборгованості за кредитним договором фактичним обставинам справи. ПАТ КБ „ПриватБанк" посилається, що договір, укладений сторонами, автоматично пролонговано, а тому і на даний час він діє, оскільки жодна із сторін не заявила про свій намір його розірвати. За доводами банку, перебіг строку позовної давності звернення з вимогами до відповідача за даним позовом почне відраховуватися з наступного дня після закінчення строку дії договору, в зв'язку з чим на даний момент він не може бути пропущеним. Позивач не погоджується з висновком суду про обгрунтованість заяви відповідача щодо застосування позовної давності за всіма вимогами банку, оскільки, за його доводами, такий висновок грунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Банк вважає, що підлягали задоволенню його вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту і процентів, нарахованих в межах останніх трьох років, які передували зверненню банку до суду з цим позовом, а також вимоги про стягнення штрафів, нарахованих в межах останнього року, що передував зверненню до суду.

Заслухавши доповідача, учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до слідуючого висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 жовтня 2006 року між ЗАТ КБ „ПриватБанк" (згодом перейменовано на ПАТ КБ „ПриватБанк") та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір б/н, за яким відповідач отримала кредит у розмірі 4 000 грн. зі встановленням кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 4 відсотків на місяць із розрахунку 360 днів на рік. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки, порядок погашення заборгованості - щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості (а.с.11-17).

Відповідач ОСОБА_7 підтвердила свою згоду, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Пунктом 9.12 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же строк (а.с.16).

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ „ПриватБанк" просило стягнути з ОСОБА_7 заборгованість за вказаним кредитним договором, посилаючись, що у зв'язку з порушенням зобов'язань за договором відповідач станом на 17.06.2015 року має заборгованість 30 236,14 грн., яка складається з: 3996,4 грн - заборгованість за кредитом; 26 239,74 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом. Від вказаної суми позивачем віднято суму у розмірі 15 305,33 грн., яка, за доводами позивача, була стягнута рішенням Прилуцького міськрайонного суду, різниця становить 14 930,81 грн., а також штрафи відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 746,54 грн. - штраф (процентна складова). Отже, загальна заборгованість, яку просив стягнути позивач з відповідача, визначена ним у розмірі 16 177,35 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що строк дії кредитного договору закінчився 13.10.2008 року, а відповідач на протязі трьох років не виконав взятих на себе зобов'язань щодо погашення боргу до 13.10.2011 року, і оскільки банк звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права лише 29 вересня 2015 року, тобто з пропуском установленого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, то суд з врахуванням заяви відповідача про застосування позовної давності та відсутності доказів поважності причин пропуску строку позивачем прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за пропуском позовної давності.

Такі висновки суду грунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до вимог ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відповідно до п.п. 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).

При цьому апеляційний суд погоджується з доводами позивача, що строк дії картки не припиняє строку дії договору, що узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України, висловленими, зокрема у справі № 6-14цс14 від 19 березня 2014 року, згідно якої відповідно до Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 267 ЦК України) щодо щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

У справах №6-95цс14 від 17 вересня 2014 року, №6-127цс14 від 22 жовтня 2014 року Верховний Суд України зазначив, що за договором про надання банківських послуг при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, яким встановлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 ЦК України).

Як вбачається з мотивувальної частини зазначених постанов Верховного Суду України, автоматичне неодноразове продовження дії картки не змінює терміну виконання кредитного зобов'язання, отже продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає. Подальше продовження дії картки є способом виконання зобов'язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки.

Згідно ксерокопії картки (а.с.87) строк її дії закінчився в липні 2008 року, а позивачем не надано доказів щодо продовження дії зазначеної картки на новий строк після закінчення її дії.

Відповідно до п. 9.12 Умов і правил надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною договору, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання.

Згідно матеріалів справи ОСОБА_7 здійснила останній платіж на погашення зобов'язань за кредитним договором 4 січня 2007 року, після чого у позивача в силу положень ч.2 ст. 1050 ЦК України виникло право вимагати дострокового повернення кредиту згідно з умовами договору.

Як встановлено судом, позивач раніше звертався до суду з позовами про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором від 6 жовтня 2006 року.

Так, рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 грудня 2008 року, яке набрало законної сили 26 січня 2009 року (а.с.106 зворот), на задоволення позовних вимог кредитора було стягнуто з боржника ОСОБА_7 8 846 грн. 01 коп. заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитними коштами станом на 3 листопада 2008 року, з яких 3 996 грн. 40 коп. заборгованості по кредиту, 4 849 грн. 57 коп. становила заборгованість по відсотках.

Апеляційним судом встановлено, що зазначене рішення суду не було звернуто до примусового виконання в трирічний строк, встановлений Законом України „Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який закінчився відповідно 26 січня 2012 року.

Таким чином, оскільки пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання є правом стягувача, а стадія виконання рішення суду є невід'ємною частиною судового розгляду справи, то не пред'явивши виконавчий лист до примусового виконання, позивач скористався гарантованим частиною 2 статті 11 ЦПК України правом на власний розсуд розпорядитися своїми правами.

В силу положень ст. 264 ЦК України зверненням до суду з позовом за захистом порушеного права позовна давність переривається. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Після спливу трирічного строку (на пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання) кредитор у травні 2013 року повторно звернувся з позовом до боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором від 6 жовтня 2006 року в сумі 24 051 грн. 30 коп., яка утворилась станом на 19 лютого 2013 року, з яких 3 996 грн. 40 коп. заборгованості за тілом кредиту, але з врахуванням уточнених позовних вимог просив суд стягнути із ОСОБА_7 на його користь заборгованість за мінусом суми, стягнутої рішенням суду від 25 грудня 2008 року, а всього 15 305 грн. 33 коп.

Проте, в задоволенні зазначених позовних вимог рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 26 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 20 серпня 2013 року, було відмовлено за пропуском строку позовної давності, оскільки, за висновком суду, банк звернувся до суду за захистом порушеного права з позовом 29.05.13р., тоді як трирічний строк позовної давності сплинув ще в жовтні 2011 року і позивач не заявляв клопотання про поновлення чи продовження строків.

Таким чином, ще у 2013 році судом було встановлено факт пропуску банком строку позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_7 заборгованості за кредитним договором №б/н від 06 жовтня 2006 року.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому доводи апеляційної скарги щодо чинності кредитного договору від 6 жовтня 2006 року є безпідставними, оскільки хоча п. 9.12 Договору і передбачено його автоматичне лонгування після 12 місяців з дня підписання, якщо жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення договору, проте згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України під час розгляду справи № 6-103цс14, судам необхідно звертати увагу, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також перевіряти чи видавав банк боржнику грошові кошти після закінчення строку дії договору і нову платіжну картку та чи виконав боржник свої зобов'язання за первинним договором.

За наявності порушень умов Договору, зокрема порушення умов договору боржником щодо сплати періодичних щомісячних платежів за кредитним договором, укладеного на певний строк, виникають підстави не для його пролонгації на тих самих умовах, на яких він був укладений, а підстави для його розірвання або зміни, оскільки при цьому між сторонами повинно бути врегульовано питання погашення наявної заборгованості за кредитним договором (реструктуризація), що випливає зі змісту положень статей 651-654 ЦК України.

Положенням про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженим постановою Національного банку України 25.01.2012 року, дано визначення реструктуризації - зміна істотних умов за первісним договором (за визначенням банку) та необхідність створення сприятливих умов для виконання ним зобов'язань за активом, серед яких, зокрема, є і зміна графіка погашення боргу (строків і сум погашення основного боргу, сплати процентів/комісій), але така зміна умов договору проводиться шляхом укладання додаткової угоди з боржником.

Позивачем не надано доказів дотримання ним вимог зазначеного нормативно-правового акту, а саме, що після закінчення чергового річного строку кредитного договору та наявної заборгованості за періодичними щомісячними платежами укладалися додаткові угоди з боржником про зміну графіка погашення боргу (строків і сум погашення основного боргу, сплати процентів/комісій).

За викладених обставин, враховуючи, що матеріалами справи підтверджено, що боржником не дотримувалися умови договору щодо погашення щомісячних чергових платежів в розмірі 7 відсотків заборгованості, оскільки останній платіж боржником здійснено в січні 2007 року, що й стало підставою для звернення кредитора з позовом до боржника ще в 2008 році, то посилання ПАТ КБ „ПриватБанк" на автоматичну пролонгацію договору є безпідставними.

Таким чином, звернувшись з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі, банк ще в 2008 році фактично змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором.

Посилання позивача на те, що задоволенню підлягали його позовні вимоги про стягнення відсотків за користування кредитними коштами на залишок заборгованості за тілом кредиту, а також неустойки в межах відповідно загального та спеціального строків позовної давності перед зверненням до суду з позовом, оскільки зобов'язання не є виконаним, також не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги і стягнення коштів в межах відповідно трирічного і річного строку до дня звернення до суду з позовом з наступних підстав.

Дійсно, відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В силу положень ст. 1050 ЦК України незалежно від сплати процентів, належних кредиторові відповідно до положень ст. 1048 ЦК, у випадку своєчасного неповернення речей, визначених родовими ознаками, позичальник зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 ЦК, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві.

Пунктом 5.4 Розділу II Умов і правил надання банківських послуг визначено строк погашення процентів за кредитом щомісячними платежами за попередній місяць.

Таким чином, оскільки договором не визначено кінцеву дату сплати процентів, в силу статті 1048 ЦК України вони повинні виплачуватися до дня повернення позики, а нарахування відсотків за користування кредитними коштами проводиться на залишок заборгованості за тілом кредиту.

Проте, апеляційний суд враховує, що оскільки нарахування відсотків за користування кредитними коштами проводиться на залишок заборгованості за тілом кредиту, а неустойка є способом забезпечення виконання зобов'язання, то норми матеріального права щодо обов'язку сплати позичальником процентів за користування кредитними коштами та неустойки до дня повернення кредитних коштів підлягають застосуванню з врахуванням положень ст. 266 ЦК України, згідно якої зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Саме таку правову позицію висловлено і Верховним Судом України у справі № 6-249цс15, згідно якої „За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно".

Крім того, у зазначеній справі Верховний Суд України зробив правовий висновок, що оскільки в силу ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання припиняється згідно ст. 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином, то у випадку неповернення коштів за кредитним договором в належному розмірі проценти за кредитом та пеня за процентами підлягають стягненню з відповідача у межах строку позовної давності.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, згідно роз'яснень, викладених в п.17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" також не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК. Зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, положеннями частини 1 статті 598 ЦК України встановлено можливість припинення зобов'язання частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Одним із таких видів припинення зобов'язання є неможливість його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ст.607 ЦК України).

Такою юридичною обставиною апеляційний суд і вважає втрату позивачем права на звернення до примусового виконання рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 грудня 2008 року про дострокове стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором від 6 жовтня 2007 року, що також підтверджується постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції про відмову у відкритті виконавчого провадження від 27.01.2014 року (а.с. 116).

Неможливість виконання основного зобов'язання також підтверджено рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 26 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 20 серпня 2013 року, яким було відмовлено ПАТ „ПриватБанк" в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вищезазначених норм матеріального права, роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та правової позиції Верхового Суду України України у справі № 6-249цс15, оскільки загальні положення про позовну давність, підстави припинення зобов'язання та наслідки їх припинення поширюються на всі правовідносини, врегульовані цивільним законодавством, за виключенням обмежень, встановлених спеціальними нормами, то з врахуванням обставин справи нарахування процентів за кредитом та неустойки до дня повернення позики в межах строку позовної давності перед зверненням до суду можливе лише за договорами, зобов'язання за якими не припинено, за умови, що не спливла позовна давність за основною вимогою.

За таких обставин, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора про дострокове стягнення коштів за кредитним договором, яке не було звернуто до примусового виконання і право на яке стягувачем втрачено, не може бути підставою для задоволення додаткових вимог кредитора та стягнення з боржника процентів за користування кредитними коштами, неустойки.

В матеріалах справи відсутні докази про вчинення відповідачем дій щодо сплати боргу в межах строку позовної давності, які б давали підстави для його переривання.

За викладених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для її задоволення і скасування рішення суду, постановленого з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк" відхилити.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 09 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: