Ухвала суду № 56388184, 09.03.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/1321/16 Головуючий 1-ї ін-ї. - Задорожний М.І.

Справа № 638/6081/15-ц Доповідач - Сащенко І.С.

Категорія - трудові

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Сащенко І.С.

суддів: - Бездітко В.М., Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря - Бойко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Харківської державної академії культури на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 25 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Харківської державної академії культури про незаконність звільнення з роботи,-

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Харківської державної академії культури про незаконність звільнення з роботи в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати його звільнення з роботи незаконним та зобов'язати відповідача поновити його на роботі, виплатити компенсацію за час вимушеного прогулу з 01.07.2014 року по день винесення рішення по справі та 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову посилався на те, що працював на посаді доцента кафедри культурології та медіа-комунікацій Харківської державної академії культури. 30.08.2014 року відповідно до указу Президента України від 21.07.2014 року № 607/2014 його мобілізували до Збройних сил України. У цей же день він прибув до місця призначення. Військовий комісар надав йому кілька годин, щоб звернутися до керівництва академії з проханням оформити передбачені чинним законодавством України документи. В академії йому в усній формі повідомили, що його звільнено з роботи. У цей же день він прибув до місця призначення.

Документи, передбачені чинним законодавством України, а саме трудову книжку, копію наказу, довідку про зарплату і кваліфікацію під час звільнення йому не видали. Завчасно не повідомили про звільнення, у день звільнення не надали належних документів, чим порушили низку законодавчих приписів.

За таких обставин вважає своє звільнення незаконним.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 25 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Постановлено визнати звільнення з роботи ОСОБА_4 незаконним; зобов`язано Харківську державну академію культури поновити ОСОБА_4 на посаді доцента кафедри культурології та медіа-комунікацій Харківської державної академії культури; стягнуто з Харківської державної академії культури на користь ОСОБА_4 компенсацію за час вимушеного прогулу з 01.07.2014 року по 25.11.2015 року в розмірі 28654,33 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

В апеляційній скарзі Харківська державна академія культури просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі.

При цьому посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. права. Зазначає, що звільнення ОСОБА_4 проведено відповідно до вимог чинного трудового законодавства.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 213 ЦПК України - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що його звільнення з роботи за п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України було проведено роботодавцем - Харківською державною академією культури з порушенням вимог чинного трудового законодавства.

Судова колегія з таким висновком погоджується, оскільки він відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Встановлено, що наказом ректора Харківської державної академії культури №157-к від 03.09.2007 року ОСОБА_4 був прийнятий на посаду викладача кафедри культурології за строковим трудовим договором як такий, що обраний за конкурсом на 0,5 робочого дня з 03.09.2007 року по 30.06.2008 року ( а.с. 49 -56 ).

На протязі 2008 - 2013 років позивач був переведений на посади старшого викладача кафедри культурології та провідного наукового співробітника ( а.с. 34 - 47 ).

Наказом ректора Харківської державної академії культури №142-к від 31.10.2013 року провідний науковий співробітник ОСОБА_4 був переведений на посаду доцента кафедри культурології та медіа-комунікацій за строковим трудовим договором як такий, що обраний за конкурсом на 0,5 робочого дня з 01.11.2013 року по 30.06.2014 року ( а.с. 60 - 63 ).

Тобто, між ОСОБА_4 та Харківською державною академією культури починаючи з 2007 року укладалися строкові договори, що не протирічить вимогам ст. 23 КЗпП України. При цьому строк дії договорів закінчувався 30 червня кожного року в зв'язку з закінченням навчального процесу в навчальному закладі та в подальшому укладався на новий навчальний рік.

Конституція України гарантує право кожного громадянина на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі роду трудової діяльності та захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це індивідуальна угода між працівником і роботодавцем. Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін.

Статтею 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно із ст. 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Після закінчення строку, на який був укладений спірний трудовий договір, ОСОБА_4 очікував на укладення нового договору на наступний рік, оскільки це відповідало усталеній практиці навчального закладу щодо прийняття на роботу наукових співробітників та повторювалося, починаючи з 2007 року.

Наказом ректора Харківської державної академії культури №64-к від 12.06.2014 року ОСОБА_4 був звільнений з роботи з 30.06.2014 року в зв'язку з закінченням строку договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України ( а.с. 65 - 66 ).

Згідно указу Президента України № 607/2014 від 21.07.2014 року ОСОБА_4 був призваний за мобілізацією 30.08.2014 року ( а.с. 32 ).

Про наявність наказу про звільнення працівник дізнався тільки 29.08.2014 року, коли приніс до учбового закладу повідомлення про мобілізацію.

Статтею 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Відповідно до статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Отже, чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу, за жодних обставин.

Згідно роз'яснень державної служби України з питань праці від 26 листопада 2015 року № 4979/0/4.1-06/6/ДП-15, припинення трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору з працівниками, призваними на військову службу, можливо тільки після закінчення проходження військової служби.

Зважаючи на викладене, підстав для звільнення працівника з роботи на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у роботодавця не було.

Рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування судова колегія не вбачає.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться лише до переоцінки доказів, повно та всебічно досліджених судом першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суду відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 301, 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Харківської державної академії культури - відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 25 листопада 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді