Рішення № 56387015, 01.03.2016, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/11807/15-ц

н/п 2/640/139/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2016 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Губської Я.В.,

за участю секретаря - Приблуда І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя

ВСТАНОВИВ:

06.07.2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить розірвати шлюб, зареєстрований з відповідачем 26 квітня 1980 року в Орджонікідзевському Палаці одружень м. Харкова, актовий запис № 518, посилаючись на те, що останнім часом шлюбні відносини значно погіршились, шлюб існує лише у формальному вигляді, відсутнє взаєморозуміння, повага та нормальне спілкування. Від шлюбу мають дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на теперішній час вже доросла, має свою родину, проживає за кордоном. Позивач вважає, що подальше спільне проживання та збереження шлюбу неможливі, а спроби знайти шлях примирення між ними в минулому не принесло жодних результатів.

Уточнивши та доповнивши позовні вимоги (а.с. 79-81, 161-164) позивач ОСОБА_1, крім позовних вимог про розірвання шлюбу просить також в порядку розподілу майна подружжя: - визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль TOYOTA LAND CRUISER, 2005 року випуску, державний реєстраційний номер № НОМЕР_1, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6; - визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1; - визнати за відповідачем ОСОБА_2 право власності на побутову техніку та меблі, що знаходяться в квартирі АДРЕСА_2,а саме: телевізор (10000грн.), телевізор (3500грн.), два шафи-купе (20000грн.), шафа-купе (4500грн.), ноутбук (5000грн.), диван та крісло «Версаль» (18000грн.), холодильник (8000грн.), пральна машина (5500грн.), меблі на кухні (20000грн.), газова плита (2500грн.), диван(4500 грн.), комп'ютерний стіл (2500 грн.), 2 книжкові шафи (7000грн.).

Відповідач ОСОБА_2, не погодившись з позовними вимогами ОСОБА_1, звернулась до суду з зустрічною позовною заявою, яку уточнивши 24.11.2015 року (а.с. 158-160), просить: - здійснити поділ майна подружжя та виділити їй у власність ? частину квартири АДРЕСА_3 та автомобіль TOYOTA LAND CRUISER 4.2, державний реєстраційний номер № НОМЕР_2. У власність ОСОБА_1 просить виділити в порядку розподілу майна подружжя ? частину квартири АДРЕСА_4 та автомобілі НОМЕР_3 вартістю 36500 грн. та Мазда-323 державний номерний знак НОМЕР_4 вартістю 866100 грн. Крім того, просить відшкодувати судові витрати з відповідача.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити. Проти задоволення зустрічного позову заперечувала, надавши письмові заперечення.

Представники ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання шлюбу підтримали, заявлені позовні вимоги ОСОБА_2 просили задовольнити в повному обсязі, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо поділу майна подружжя просили відмовити, надали письмові заперечення.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст.ст. 110-112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного із них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до вимог статті 22 КЗпШС України (в ред. 1969 року) майно, набуте подружжя в період шлюбу, є їх спільної сумісною власністю, і кожен із подружжя має право володіти, користуватися та розпоряджатися ним.

Вимогами статей 28-29 КЗпШС України (в ред. 1969 року) визначено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст. 60 СК України ( 2004р.) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Також, суд враховує, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 Сімейного кодексу України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є:1) час набуття такого майна,2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя. Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається правильно застосованою. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 року №6-38цс15.

Вимогами ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі з 26 квітня 1980 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_7 від 26.04.1980 року (а.с. 4). Згідно пояснень сторін донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 є повнолітньою та проживає окремо. Сторонами в судовому засіданні не заперечується, що шлюбні відносини між ними припинені навесні 2015 року, мешкають вони окремо на теперішній час. Відповідач за основним позовом ОСОБА_2 з позовними вимогами про розірвання шлюбу погодилась, як свідчать пояснення представників в судовому засіданні.

Таким чином, судом встановлено, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить інтересам подружжя, яке має вагоме значення. Їх сім'я розпалась остаточно і поновлена бути не може. На підставі викладеного та з врахуванням визнання позову в цій частині, суд задовольняє позовні вимоги про розірвання шлюбу.

Також судом встановлено та не заперечується сторонами, що в період шлюбу станом на теперішній час у подружжя ОСОБА_2 є спільне майно: - автомобіль Toyota Land Cruiser, 2005 р.в., реєстр. номер НОМЕР_5; - автомобіль Mazda 323, 1997 р.в., реєстр. номер НОМЕР_4.

Згідно відповіді УДАІ ГУМВС України в Харківській області від 19.11.2015 року (а.с. 165) станом на теперішній час за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на автомобілі Toyota Land Cruiser, 2005 р.в., реєстр. номер НОМЕР_5 (реєстрація 18.11.2011 року) та Mazda 323, 1997 р.в., реєстр. номер НОМЕР_4 (реєстрація 21.06.2006 року), тобто суд приходить до висновку, що предметом поділу майна подружжя є тільки ці автомобілі, дані про реєстрацію яких містяться у даних УДАІ та надані до суду. Доказів на підтвердження реєстрації за ОСОБА_1 або ОСОБА_2 автомобіля НОМЕР_3 або інших автомобілів суду не надано, а тому автомобіль НОМЕР_3 не може бути визнаний предметом поділу майна подружжя в даному провадженні.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про автомобільний транспорт» транспортні засоби, в тому числі легкові автомобілі» підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, встановлено єдину на території України процедуру державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, оформлення та видачу реєстраційних документів і номерних знаків.

Пунктом 6 Правил державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1388 передбачено, що транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції.

У силу п. п.7, 8 зазначених Правил власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи або їх представники зобов'язані зареєструвати їх протягом 10 діб після придбання або митного оформлення, чи тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника, поданої особисто, і документів, що посвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, оцінку його вартості; правомірність придбання транспортних засобів, вузлів і агрегатів, які мають ідентифікаційні номери, підтверджується документами, скріпленими підписом відповідної посадової особи і печаткою, виданими суб'єктами підприємницької діяльності, які реалізують транспортні засоби та видають довідки-рахунки, митними органами, судами, нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами - виробниками транспортних засобів та підрозділами ДАІ, а також угодами, укладеними на товарний біржах.

Перед відчуженням, передачею такий транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ. Відчуження, передача власником придбаних транспортних засобів, не зареєстрованих у підрозділах ДАІ, не проводиться. Реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків, а також внесення в установленому порядку платежів за огляд транспортних засобів, реєстрацію, перереєстрацію та зняття їх з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків.

Згідно з р.40 цих Правил зняття з обліку транспортних засобів проводиться після їх огляду в підрозділах Державтоінспекції на підставі заяви власника, документа, що засвідчує особу, виконавчого напису нотаріуса, постанови державного виконавця або рішення суду.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що автомобіль Mazda 323, 1997 р.в., реєстр. номер НОМЕР_4 було знято з обліку в органах ДАІ, а тому і посилання на те, що цей автомобіль Mazda 323, 1997 р.в., реєстр. номер НОМЕР_4 був проданий за довіреністю іншій особі, а тому не може бути предметом поділу, суд вважає необґрунтованим та безпідставним, а тому даний автомобіль суд вважає спільною власністю подружжя та він підлягає розподілу.

Як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2, пред'являючи позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя, просять визнати за кожним з них право власності на автомобіль Toyota Land Cruiser, 2005 р.в., реєстр. номер НОМЕР_5.

Відповідно до вимог ст.ст. 70-71 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно до п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11 «вирішуючи спори між подружжям про майно, яка діє на даний час, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто».

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

В судовому засіданні не встановлено домовленості між сторонами щодо поділу спільного сумісного майна подружжя та погодження суми компенсації, в тому числі і щодо поділу цих спірних автомобілів.

З огляду на викладене та те, що автомобілі Toyota Land Cruiser, 2005 р.в., реєстр. номер НОМЕР_5 та Mazda 323, 1997 р.в., реєстр. номер НОМЕР_4 придбані під час шлюбу, сторонами не оспорюються дані про те, що це спільне майно подружжя, домовленості між сторонами щодо їх поділу та розміру компенсації не досягнуто, враховуючи рівність часток у праві спільної сумісної власності, суд вважає обґрунтованими вимоги про визнання даного майна об'єктами спільної сумісної власності подружжя та визнає за кожним із них право власності на ідеальні частки у даному майні в порядку поділу майна. Доводи ОСОБА_1 про те, що автомобіль Toyota Land Cruiser, 2005 р.в., реєстр. номер НОМЕР_5 є річчю для його професійних занять, а тому повинен бути присуджений йому на підставі ч.3 ст. 71 СК України, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину квартири АДРЕСА_5 в порядку розподілу майна подружжя, суд зазначає наступне.

Вимогами ст. 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно вимог ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Частиною 6-7 даної статті також передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин та якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Згідно матеріалів справи вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_5 оформлено за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19.01.2015 року (а.с. 41-42).

Заперечуючи проти вимог ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, ОСОБА_1 вказує, що в п.7 договору зазначено, що придбання квартири вчиняється за особисті кошти покупця, про що подана заява його дружини ОСОБА_2

Судом досліджена надана до суду заява ОСОБА_2 від 19.01.2015 року (а.с. 128), в якій вказано, що ОСОБА_2 відомо про те, що її чоловік ОСОБА_1 купує квартиру АДРЕСА_5, та цією заявою підтверджує, що квартиру чоловік купує за власні кошти, зміст ст. 60 СК України їй роз*яснений, право власності на цю кватиру вона не має та звертатись до суду про визнання права власності не буде.

В судовому засіданні представники ОСОБА_2 вказували про те, що вона помилялась щодо природи даної заяви, а тому вважає вищезазначену квартиру спільною власністю подружжя та просить її поділити в порядку розподілу майна подружжя.

При вирішенні даного питання, дослідивши всі надані сторонами докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд приходить до висновку, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_5 є особистою приватною власністю ОСОБА_1 суду не надано.

Так, під час розгляду справи суду не представлені дані про придбання цієї нерухомості в період окремого проживання сторін у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин та дані на підтвердження того, що кошти, за які була придбана ця квартира є особистою приватною власністю чоловіка ОСОБА_1, або дані на підтвердження іншої мети, ніж для проживання сім*єю з дружиною.

А тому суд, враховуючи тривалість подружніх стосунків з 1980 року, відсутність даних про роздільне проживання та припинення фактичних сімейних відносин у період придбання квартири 19.01.2015 року (за поясненнями учасників судового розгляду шлюбні відносини між сторонами припинені навесні 2015 року), відсутність даних про отримання грошових коштів для придбання квартири ОСОБА_1 з інших джерел особистих коштів, які не є спільним майном подружжя, приходить до висновку, що дана квартира АДРЕСА_6 є спільною власністю подружжя, а тому підлягає розподілу в рівних частинах на підставі вимог ст. 70 СК України.

Надану заяву ОСОБА_2 суд дослідив в судовому засіданні, надавши їй відповідну оцінку, однак приходить до висновку, що подання заяви дружини зазначеного змісту не спростовує висновків суду про визнання цього майна спільним майном подружжя.

Також, суд звертає увагу на те, що нотаріусом було роз*яснено дружині ОСОБА_2 лише вимоги ст. 60 СК України, без роз*яснення статті 57 СК України щодо набуття права особистої приватної власності чоловіка.

Стосовно вимог ОСОБА_1 про визнання права власності за ним на ? частину квартири АДРЕСА_7, суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині, оскільки за представленими суду даними, квартира АДРЕСА_7 оформлена у власність ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 17.09.2004 року (а.с.121-123), а тому, відповідно до вимог ст. 57 СК України не може бути предметом спільного майна подружжя, а є приватною власністю дружини та не підлягає поділу, в зв*язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Також, суд відмовляє в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання за дружиною ОСОБА_2 в порядку розподілу майна подружжя права власності на побутову техніку та меблі в квартирі АДРЕСА_8, оскільки предметом поділу майна може бути лише майно, яке є в наявності станом на теперішній час.

Доказів на підтвердження того, що перелічене ОСОБА_1 майно - телевізор (10000грн.), телевізор(3500грн.), два шафи-купе (20000грн.), шафа-купе (4500грн.), ноутбук (5000грн.), диван та крісло «Версаль» (18000грн.), холодильник (8000грн.), пральна машина (5500грн.), меблі на кухні (20000грн.), газова плита (2500грн.), диван(4500 грн.), комп'ютерний стіл (2500 грн.), 2 книжкові шафи (7000грн.) з зазначеною вартістю та датою його придбання існує, та може бути предметом поділу, суду не надано, не надані дані і на підтвердження вартості цього майна, а тому і підстав для поділу цього майна в порядку розподілу майна подружжя у суду немає, виходячи з належності та допустимості доказів.

При цьому суд зазначає, що відповідно до роз'яснень, що містяться у п. п. 22, 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи із дійсної вартості на час розгляду справи.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 1 Закону «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, згідно з частиною першою статті 143 ЦПК України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що доказом у справі при наявності питань, які потребують спеціальних знань, є висновок судової експертизи, оскільки особа набуває прав та несе обов'язки судового експерта тільки після одержання нею ухвали про призначення експертизи та попередження про кримінальну відповідальність.

Таким чином, при розгляді даної справи суд може враховує тільки висновок судової експертизи та не приймає як доказ висновки спеціалістів.

Також, при вирішення питання про поділ майна подружжя, суд зазначає, що сторони не погодились щодо варіантів поділу майна між собою та розміром компенсації.

Згідно висновків, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Відповідно до ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 ЦК України.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, про задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу, про поділ спільного майна подружжя шляхом визнання за кожним право власності на ? частину спільного майна та відмову в задоволенні інших позовних вимог за недоведеністю та необґрунтованістю.

Питання щодо розподілу судових витрат суд визначає відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 10,11,60,88, 169,174, 209, 212-215,218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрований 26 квітня 1980 року в Палаці одруження «Орджонікідзевський» міста Харкова, актовий запис № 518.

Після розірвання шлюбу відповідачу залишити прізвище - «ОСОБА_2».

Визнати за ОСОБА_1 в порядку розподілу майна подружжя право власності на ? частину автомобіля Toyota Land Cruiser, 2005 р.в., реєстр. номер НОМЕР_5 та на ? частину автомобіля Mazda 323, 1997 р.в., реєстр. номер НОМЕР_4.

Визнати за ОСОБА_2 в порядку розподілу майна подружжя право власності на ? частину автомобіля Toyota Land Cruiser, 2005 р.в., реєстр. номер НОМЕР_5 та на ? частину автомобіля Mazda 323, 1997 р.в., реєстр. номер НОМЕР_4.

Визнати за ОСОБА_2 в порядку розподілу майна подружжя право власності на ? частину квартири АДРЕСА_5.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку розподілу майна подружжя право власності на ? частину квартири АДРЕСА_5.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності в порядку розподілу майна подружжя на ? частину квартири АДРЕСА_7 - відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_2 права власності на побутову техніку та меблі в квартирі АДРЕСА_8 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: