Ухвала суду № 56385548, 01.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/1668/15-ц Головуючий в 1 інстанції

Провадження № 22-ц/774/513/К/16 суддя Рибакова В.В.

Категорія № 21 (І) Доповідач Бондар Я.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді: Бондар Я.М.,

суддів: Зубакової В.П., Соколан Н.О.,

за участю: секретаря - Петренко К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, згідно із вимогами ч.2 ст.197 ЦПК України без фіксації судового засідання технічними засобами, за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2015 року по справі за позовом Нікопольського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Нікопольської міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_1, треті особи - Приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Дряблов Олександр Володимирович, Приватне підприємство «Нікопольська приватна пивоварня», про визнання договору дарування недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2015 року Нікопольський міжрайонний прокурор Дніпропетровської області, діючи в інтересах держави в особі Нікопольської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, в якому просив визнати недійсним договір дарування ОСОБА_1 ОСОБА_3 1/2 частки будівлі «Т» за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дрябловим О.В. 24.02.2014 року за № 128, та стягнути з відповідачів судові витрати по справі.

В обґрунтування позову прокурор зазначив, що заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.05.2013 року за ОСОБА_1 визнано право власності на самовільно збудовану будівлю «Т» за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення 08.07.2013 державним реєстратором Державної реєстраційної служби України Дахно А.М. прийнято рішення №3742906 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну будівлю.

Зазначене судове рішення було оскаржено Нікопольським міжрайонним прокурором Дніпропетровської області, та рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31.03.2014 року апеляційну скаргу - задоволено, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.05.2013 року - скасовано, в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Однак, в ході розгляду апеляційної скарги прокурора, приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дрябловим О.В. 24.02.2014 року за №128 посвідчено договір дарування ОСОБА_1 громадянці ОСОБА_3 1/2 частки будівлі «Т» за адресою: АДРЕСА_1. Цього ж дня 24.02.2014 року на підставі договору дарування від 24.02.2014 року приватним нотаріусом Дрябловим О.В. за індексним номером 11144329 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Правовстановлюючі документи, що посвідчують право власності або користування відповідача ОСОБА_1 на земельну ділянку під спірною будівлею відсутні, кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на частину будівлі, в договорі дарування не зазначений. Відсутність у спірному договорі дарування істотних умов, передбачених ст.377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, свідчать про те, що його зміст суперечить Цивільному кодексу України, тому відповідно до ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України він є недійсним.

При цьому, приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дрябловим О.В. договори дарування ОСОБА_1 ОСОБА_3 1/2 частки будівлі «Т» за адресою: АДРЕСА_1 № 125 від 21.02.2014 року та № 128 від 24.02.2014 року посвідчено за відсутності оформлених правоустановлюючих документів на землю та присвоєння їй окремого кадастрового номера, а отже всупереч ч.1 ст.215, ч.1 ст.203, ст. 377 ЦК України, ч.6 ст.120 ЗК України та п. 1 розділу 1 глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2015 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування ОСОБА_1 ОСОБА_3 1/2 частки будівлі „Т" за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дрябловим Олександром Володимировичем 24.02.2014 року за № 128.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 121 грн.80 коп., з кожного.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2015 року залишено без задоволення заяву представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, поставив питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, тому суд розглядаючи спір за відсутності відповідача порушив його права на процесуальний захист, надання доводів і заперечень проти позову. Також, представник відповідача зазначив, що на момент укладення спірного договору, рішення суду, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на самочинне будівництво, мало юридичну силу та не було скасоване. Між тим, на підставі вказаного рішення було здійснено державну реєстрацію права власності, яка до теперішнього часу не скасована. Отже на думку представника відповідача висновок суду щодо відсутності у ОСОБА_1 достатніх повноважень на розпорядження майном на момент укладення договору дарування, є безпідставним. Також на думку представника відповідача, прокурор не наділений повноваженнями щодо звернення з позовом до суду в інтересах Нікопольської міської ради, до того ж в позові не обґрунтовано які саме права чи інтереси міськради порушено спірним договором.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.05.2013 року оппо справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства „Нікопольська приватна пивоварня", третя особа - Виконком Нікопольської міської ради про визнання права власності, позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено, за ОСОБА_1 визнано право власності на будівлю «Т» за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6).

На підставі даного рішення державним реєстратором Державної реєстраційної служби України Дахно А.М. прийнято рішення № 3742906 від 08.07.2013 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на будівлю „Т" за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна № 33468555 від 11.02.2015 року (а.с.11-13).

24.02.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування 1/2 частки будівлі „Т" за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського округу Дніпропетровської області Дрябловим О.В., зареєстровано в реєстрі за № 128 (а.с.9,10).

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна № 36313653 від 15.04.2015 року на підставі договору дарування від 24.02.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського округу Дніпропетровської області Дрябловим О.В., зареєстровано в реєстрі за № 128, 24.02.2014 було проведено державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності ОСОБА_3 на 1/2 частки будівлі „Т" за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.40).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31.03.2014 року вказане заочне рішення скасовано, з постановленням нового рішення, яким ОСОБА_1 у задоволенні позову до Приватного підприємства„Нікопольська приватна пивоварня", третя особа - Виконком Нікопольської міської ради про визнання права власності - відмовлено (а.с.7,8).

Судом першої інстанції також встановлено, що рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 31.03.2014 року - набрало законної сили та не оскаржувалось в подальшому, при цьому даний факт не оспорюється представником відповідача в апеляційній скарзі.

Відповідно до вимог ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішеннями апеляційного суду Дніпропетровської області від 31.03.2014 року встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 було здійснено самочинне будівництво будівлі „Т" , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці що не була відведена йому для цієї мети.

Таким чином, враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 фактично не набувши у власність будівлю „Т" яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відчужив 1/2 частку вказаної будівлі на користь відповідача ОСОБА_3

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Оскільки ОСОБА_1 у момент укладення договору дарування ОСОБА_3 1/2 частки будівлі „Т" яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не набув належних підстав для розпорядження спірною будівлею, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що даний правочин вчинений ним з порушенням чинного законодавства, та є недійсними з моменту його вчинення, оскільки суперечить вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України, а тому позовні вимоги - підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що на момент укладення спірного договору ОСОБА_1 мав достатні правові підстави для його укладення, оскільки рішенням суду, що на той момент набрало законної сили, за ним було визнано право власності на спірну будівлю, колегія суддів не приймає до уваги, у зв'язку із тим, що вказана обставина не має правового значення для вирішення вказаного спору по суті тому, що рішення Нікопольського міськрайонного суду від 17.05.2013 року в подальшому скасоване, тож фактично ОСОБА_1 не може вважатись таким, що набув право власності на спірне самочинно збудоване нерухоме майно.

Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор не наділений повноваженнями щодо звернення з позовом до суду в інтересах Нікопольської міської ради, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на таке.

У відповідності до ст. 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, в тому числі, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У відповідності до ч. 2 ст. 45 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення ОСОБА_1 належним чином про час і місце розгляду справи не приймаються до уваги колегією суду, оскільки дана обставина не призвела до неправильного вирішення справи по суті.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до незгоди з висновками суду по оцінці доказів та є спробою переоцінити докази. Проте відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів особами, які беруть участь у розгляді справи, діючим законодавством не передбачена.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.

Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: