Постанова № 56384104, 09.03.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

09 березня 2016 р. № 820/11592/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

при секретарі судового засідання - Самігулліній К.В.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Соляник І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_3 до Управління МВС України на Південній залізниці, Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про поновлення на посаді,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: визнати незаконним наказ від 13.10.2015 року №208 о/с, поновити її на роботі на посаді слідчого ГУ МВС України в Харківській області; стягнути з ГУ МВС України в Харківській області на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн.; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення її на роботі і стягнення заробітної плати, але не більше чим за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що проходила службу на посаді слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Основа Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці. В період з 09.04.2014 року по 06.12.2016 року наказом від 11.04.2014 року №53 о/с позивачу надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3 - річного віку. Наказом від 13.10.2015 року №208 о/с відповідно до п.64 "Г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів. Позивач стверджує, що знаходячись у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, вона була незаконно та необґрунтовано звільнена у зв'язку із скороченням штату. За таких підстав, позивач вважає, що Управлінням МВС України на Південній залізниці порушені її трудові права та свободи.

Представник позивача, ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав вимоги та доводи заявленого позову, просив позов задовольнити.

Відповідач - Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці, у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином, в порядку, визначеному ст. ст. 33-35 Кодексу адміністративного судочинства України.

Представник відповідача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області Соляник І.В., проти позову заперечувала. У письмових запереченнях на позов (а.с. 58-60) вказала, що позивач дійсно проходила службу на посаді слідчого слідчого відділення лінійного відділу на станції Основа УМВС України на Південній залізниці. Даний підрозділ існував у структурі Управління Міністерства внутрішніх справ на Південній залізниці. У підрозділах Головного управління МВС України в Харківській області позивач службу не проходила, тому не може бути поновлена на посаді у ГУМВС України в Харківській області та ГУМВС не повинно виплачувати їй середній заробіток за час вимушеного прогулу. Позивач звільнена наказом УМВС України на Південній залізниці від 13.10.2015 року №208 о/с. Головне управління МВС України в Харківській області не являється правонаступником управляння МВС України на Південній залізниці та ніякого відношення до звільнення позивача не має. Таким чином питання, порушені в позовній заяві щодо поновлення на посаді слідчого в ГУМВС України в Харківській області та стягнення з ГУМВС України в Харківській області заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими. Крім того пояснила, що 07.11.2015 року набув чинності Закон України "Про Національну поліцію", прикінцевими та перехідними положеннями якого передбачено припинення діяльності органів внутрішніх справ з їх подальшою ліквідацією, а на території України створена Національна поліція України, добір до якої здійснюється на конкурсній основі та не передбачає автоматичне зарахування колишніх працівників міліції. Зазначений правоохоронний орган державної влади за своїм юридичними статусом не є правонаступником органів внутрішніх справ, а внаслідок цього не може перебирати на себе їх права та обов'язки. Крім того, вимушеним прогулом відповідно до трудового законодавства вважається час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором. З 09.04.2014 року по 06.12.2016 року позивач знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, що підтверджено наказом УМВС України на Південній залізниці від 11.04.2014 № 53 о/с. Відповідно до трудового законодавства відпустка по догляду за дитиною надається без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку. Отже, з 09.04.2014 року по теперішній час позивач у будь якому разі не могла виконувати свої посадові обов'язки та отримувати грошове забезпечення, що обумовлено її перебуванням у відпустці по догляду за дитиною, і невиконання обов'язків не пов'язане з діями роботодавця. Тому, в даному випадку поняття "вимушений прогул" відсутнє, отже відсутні і підстави для виплати ОСОБА_3 середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. За таких підстав, представник відповідача Соляник І.В. стверджувала, що дії відповідача по виданню спірного наказу є цілком правомірними та обґрунтованими, і тому просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, вислухавши представника позивача та представника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, які врегульовують спірні відносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Стаття 8 Конституції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закон та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Правовий порядок в Україні, за визначенням ст. 19 Конституції України, ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно - технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних програм. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України). Кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь - якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Правову основу служби в органах внутрішніх справ становлять Конституція України, закони та інші нормативно - правові акти, у тому числі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, акти органів місцевого самоврядування, прийняті у межах їх повноважень, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Звільнення зі служби працівників ОВС повинно здійснюватись лише на підставах, передбачених законом, під якими вбачаються такі життєві обставини, що законодавчо визначаються як юридичні факти для припинення служби. Звільнення може здійснюватись виключно з дотриманням певних процедурних вимог, що мають різний зміст за кожною підставою звільнення. Недотримання цих вимог розцінюється як незаконне звільнення з відновленням особи на службі в ОВС на колишній посаді.

Судовим розглядом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що позивач - ОСОБА_3, реалізувала своє право на працю не шляхом укладання трудового договору про роботу на підприємстві, установі, організації або з фізичною особою, а вільно обрала саме проходження служби в органах внутрішніх справ, яка має свої особливості.

З трудової книжки ОСОБА_3, судом встановлено, що остання прийнята на роботу до УМВС України на Південній залізниці (а.с. 10-11).

Наказом МВС України від 08 червня 2015 року № 662 "Про ліквідацію Управління МВС України на Південній залізниці" прийнято рішення про ліквідацію Управління.

Наказом голови комісії з ліквідації - начальником полковником міліції В.А. Сухини від 13 жовтня 2015 року №208 о/с відповідно до п.64 "Г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ капітана міліції ОСОБА_3 капітану міліції слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Основа звільнено з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів (а.с.8).

Разом з цим, старшому лейтенанту міліції ОСОБА_3 слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Основа наказом від 11.04.2014 року №53 о/с, з 09.04.2014 року по 06.12.2016 року була в установленому законом порядку надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3 - річного віку (а.с. 9).

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про міліцію", порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114.

Отже, правовідносини з приводу проходження позивачем служби унормовані спеціальним актом законодавства - Положенням, а тому норми всіх інших актів законодавства до цих правовідносин можуть бути застосовані лише в разі відсутності відповідних норм права в Положенні та за умови, що приписи цих актів не суперечать характеру та змісту правовідносин з проходження служби в міліції, тобто в субсидіарному порядку.

Підпунктом "є" п. 49 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, визначено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням відпустки. Крім того, п. 61 Положення № 114 встановлено, що додаткові і соціальні відпустки особам рядового начальницького складу надаються відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 17 Положення №114, вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Згідно до ст. 1 Кодексу законів про працю України № 322-VIII від 10.12.1971 року, останній регулює трудові відносини всіх працівників.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.

На момент видання спірного наказу - 13.10.2015 року, позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею три річного віку.

Підпунктом "г" п. 64 Положення № 114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Судом встановлено, що відповідно до відомостей з ЄДРПОУ Управління МВС України на Південній залізниці, перебуває у стані припинення з 14.07.2015 року та на момент розгляду ще не ліквідоване.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного Кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Частиною 2 статті 104 Цивільного Кодексу України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно ч. 3 ст. 105 Цивільного Кодексу України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Суд вказує, що Управління МВС України на Південній залізниці є органом міністерства внутрішніх справ України на транспорті, територією обслуговування якого є Харківська, Полтавська і Сумська області.

Дані функції після ліквідації Управління будуть виконувати інші підрозділи Міністерства внутрішніх справ України.

А тому, відповідно до вимог чинного законодавства України після скорочення посад, обов'язкове працевлаштування повинно відбуватися шляхом призначення на посади відповідного фаху, а оскільки позивач проходить службу в органах внутрішніх справ, то його обов'язкове працевлаштування повинно відбуватися шляхом переводу для подальшого проходження служби в інші органи внутрішніх справ України, якими в даному випадку є Головне управління МВС України в Полтавській та Харківській областях, Управління МВС України в Сумській області, і саме Міністерство внутрішніх справ.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивача звільнено незаконно, з порушенням встановленого законодавством порядку, а тому є достатні підстави скасування наказу та для поновлення позивача на посаді.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Вирішуючи спір, суд також бере до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте, відповідачем не надано суду доказів правомірності свого рішення.

Враховуючи, що наказ від 13 жовтня 2015 року №208 о/с в частині звільнення ОСОБА_3 не відповідає вимогам трудового законодавства, позовні вимоги в частині скасування наказу Управління МВС України на Південній залізниці від 13 жовтня 2015 року №208 о/с про звільнення та зобов'язання Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці поновити на посаді ОСОБА_3 на посаді слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Основа або на рівноцінній посаді в органах Міністерства внутрішніх справ України, підлягають задоволенню.

Також, згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Щодо позовної вимоги про стягнення з ГУ МВС України в Харківській області на користь ОСОБА_3 заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд зазначає, що дана вимога задоволенню не підлягає, оскільки вимушеним прогулом відповідно до трудового законодавства вважається час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

З 09.04.2014 року по 06.12.2016 року позивач знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, що підтверджено наказом УМВС України на Південній залізниці від 11.04.2014 № 53 о/с та не заперечуються позивачем.

Відповідно до трудового законодавства відпустка по догляду за дитиною надається без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку.

Отже, з 09.04.2014 року по теперішній час позивач перебуває у декретній відпустці, не здійснює своїх функціональних обов'язків, що не залежить від волі роботодавця, відтак не має змоги отримувати заробітну плату. А відтак, відсутні підстави для виплати ОСОБА_3 середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивачем під час розгляду справи не доведено суду наявність моральної шкоди, її розмір та причинний зв'язок між діями відповідачів та моральною шкодою.

Отже, позовні вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн. не підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд доходить висновку про правомірність позову в частині скасування наказу Управління Міністерства внутрішніх справ на Південній залізниці №208о/с від 13.10.2015 року в частині звільнення ОСОБА_3 (М-143884) та необхідності зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці поновити ОСОБА_3 на посаді слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Основа або на рівноцінній посаді в органах Міністерства внутрішніх справ України.

Решта позовних вимог задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст.ст. 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці, Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про поновлення на посаді - задовольнити частково.

Скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ на Південній залізниці №208о/с від 13.10.2015 року в частині звільнення ОСОБА_3 (М-143884).

Зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці поновити ОСОБА_3 на посаді слідчого слідчого відділення лінійного відділу на ст. Основа або на рівноцінній посаді в органах Міністерства внутрішніх справ України.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

В частині поновлення на посаді постанова підлягає негайному виконанню.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений в п'ятиденний строк з дня закінчення розгляду справи.