Постанова № 56383893, 04.03.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Петра Болбочана 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 березня 2016 року № 820/4082/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих

платників у м. Харкові МГУ Міндоходів

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

Куренного Олександра Вікторовича

третя особи ПАТ «Брокбізнесбанк»,

Управління Державної служби охорони ГУ МВС в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові МГУ Міндоходів (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Відповідач-1), уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Куренного Олександра Вікторовича (надалі - Відповідач-2), треті особи: ПАТ «Брокбізнесбанк», Управління Державної служби охорони ГУ МВС в Харківській області, в якому просить визнати бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо не включення кредиторських вимог СДПІ до реєстру вимог кредиторів в сумі 646910,62 грн. протиправною та зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розглянути грошові вимоги СДПІ до боржника ПАТ «Брокбізнесбанк» та включити їх до реєстру кредиторських вимог у повному обсязі в сумі 646910,62 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що Відповідачем-2 протиправно відмовлено в прийнятті кредиторських вимог в сумі 646910,62 грн., оскільки Позивач вважає, що саме він є кредитором ПАТ «Брокбізнесбанк».

Представник Відповідача-2 в письмових запереченнях зазначив, що підстав бути кредитором банку у Позивача немає та підстави щодо включення його вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів за грошовою вимогою в сумі 646910,62 грн. є безпідставними. Натомість, Відповідачем-2 зазначено, що оскільки ініціатором переказу коштів є клієнт банку - управління державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, то саме клієнт, а не отримувач коштів (у даному випадку податковий орган) і є кредитором банку ПАТ «Брокбізнесбанк», а отже грошові вимоги державної служби охорони акцептовані на підставі заяви про кредиторські вимоги вх.№5543-юр від 14.07.2014 року в розмірі 1857494,23 грн., в т.ч. в сумі 630000,00 грн. відповідно до платіжного доручення від 26.02.2014 року №1930 будуть задоволені 7 чергу.

Представник третьої особи Державної служби охорони при Головному управлінні МВС України в Харківській області частково підтримує позов, зазначивши, що визнані ліквідатором ПАТ «Брокбізнесбанк» кредиторські вимоги в сумі 1867494,23 грн. підлягають зменшенню на 630000,00 грн. та позовні вимоги Позивача задовольнити частково, а саме, визнати протиправними дії Відповідачів щодо відхилення та не включення до реєстру вимог податкової інспекції та зобов'язати Відповідачів внести кредиторські вимоги Позивача в сумі 630000,00 грн. до реєстру вимог кредиторів ПАТ «Брокбізнесбанк».

Враховуючи, що в судове засідання не прибув представник Відповідача-1, судом було прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини шостої статті 128 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

На обліку в Спеціальній державній податковій інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові МГУ Міндоходів перебуває управління державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області.

Листом державна служба охорони повідомило Позивача, що підприємством до ПАТ «Брокбізнесбанк» було надано на виконання платіжне доручення від 26.02.2014 року №1930 на перерахування податку на додану вартість за січень 2014 року в розмірі 630000,00 грн., банком платіжне доручення було прийнято, грошові кошти з рахунків державної служби охорони були списані, але на рахунки УДКС України у м. Харкові зараховані не були.

Так, Позивач 11.07.2014 року було направлено Відповідачу-2 заяву з вимогами до боржника №6819/28-09-10-12 на суму 646910,62 грн., що виникла внаслідок несплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість державної служби охорони в розмірі 630000,00 грн. На вказану суму боргу була нарахована пеня за порушення строку зарахування податку до бюджетів або державних цільових фондів в розмірі 16910,62 грн., що в сукупності складає загальну суму заявлених кредиторських вимог.

Листом від 19.01.2015 року №265/010-04 Позивача повідомлено, що в даному випадку кредитором ПАТ «Брокбізнесбанк» є управління Державної служби охорони при ГУ МВС України в Харківській області, а тому, немає підстав для включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів грошової вимоги Позивача в сумі 646910,62 грн.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про не обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, відповідальністю суб'єктів переказу, а також загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системи визначено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року №2346-III (далі - Закон №2346).

Так, статтею 8 цього Закону №2346 встановлено, що Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів. Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку. Банки та їх клієнти мають право обумовлювати в договорах інші, ніж встановлені в цьому пункті, строки переказу готівки. За порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом. Міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Внутрішньобанківський переказ виконується в строк, встановлений внутрішніми нормативними актами банку, але не може перевищувати двох операційних днів. Строки проведення переказу за допомогою платіжних інструментів, крім встановлених пунктами 8.1 - 8.4 цієї статті, визначаються правилами платіжної системи та договорами, що укладаються між учасниками та користувачами платіжної системи. Строк виконання міжбанківського переказу, що здійснюється на підставі клірингових вимог, не може перевищувати строк, установлений пунктом 8.4 цієї статті. Учасники платіжної системи мають забезпечити пересилання паперових документів на переказ у межах України у строк до семи робочих днів, а у межах однієї області - до трьох робочих днів.

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року №2121-III (далі - Закон №2121) клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Згідно положень пункту 22.1 статті 22 Закону №2346 ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.

Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу. Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному списанні, отримувач (пункт 22.2). Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Платіжна вимога-доручення подається отримувачем коштів безпосередньо до платника. Доставка платіжної вимоги-доручення до платника може здійснюватися банком, що обслуговує отримувача коштів, через банк, що обслуговує платника, а також за допомогою засобів зв'язку. Стягувач має право подавати розрахункові документи, що ініціюють переказ з рахунка банку-резидента, відкритого в Національному банку України, безпосередньо до Національного банку України (пункт 22.3).

Згідно пункту 22.8 статті 22 Закону №2346 розрахунково-касове обслуговування клієнтів здійснюється банками на договірній основі.

Водночас пунктом 22.4 статті 22 даного Закону встановлено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

У відповідності до абзацу 1 пункту 1.32 статті 1 Закону №2346 платником є особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів, при цьому кошти, які надходять на особовий рахунок визнаються власністю клієнта банку, а не банківської установи зокрема.

Відтак, неперерахування банком грошових коштів згідно доручення клієнта є порушенням прав клієнта цього банку як власника грошових коштів, переказ яких відповідно ним ініційовано, а не їх отримувача. При цьому, як встановлено положеннями пункту 32.1 статті 32 Закону №2346, банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.

Постановою Правління Національного банку України від 28.02.2014 № 107 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до категорії неплатоспроможних".

Правлінням Національного банку України 10.06.2014 року було прийнято Постанову № 339 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк".

На підставі Постанови № 339 Виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення №45 від 11.06.2014 "Про початок ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", яким розпочато ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк" з 11.06.2014 та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку Куреного О.В. на період з 11.06.2014 по 10.06.2015 включно.

На підставі ч.5 ст.44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 21.05.2015 року №103 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» на 1 рік до 10.06.2016 року включно.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків, визначаються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року №4452-VI (далі - Закон №4452).

Згідно частини 1 статті 36 наведеного Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом одного дня після призначення уповноваженої особи Фонду керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу бухгалтерської та іншої документації банку. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до частини 4 статті 36 Закону №4452 початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують операційну діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України.

Під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом (ч. 5 ст. 36 Закону).

Відповідно до частини 6 статті 36 Закону №4452 обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо: 1) виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом; 2) витрат, пов'язаних із забезпеченням його операційної діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті; 3) виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку. Зобов'язання банку, передбачені пунктами 2 і 3 частини шостої цієї статті, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду. З метою забезпечення виконання зобов'язань банку, передбачених пунктом 1 частини шостої цієї статті, Фонд має право надати банку цільову позику.

Частиною 7 статті 36 наведеного Закону встановлено, що дія Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на банки не поширюється.

Згідно частини 5 статті 45 цього Закону протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Відповідно до частини 1 статті 46 Закону №4452 уповноважена особа Фонду від імені Фонду виконує функції з ліквідації банку відповідно до цього Закону та приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття Фондом рішення про призначення уповноваженої особи Фонду.

З дня призначення уповноваженої особи Фонду: 1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється; 2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; 4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку; 5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; 6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону; 7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається (ч. 2 ст. 46 Закону).

Таким чином, суд звертає увагу, що обмеження, встановлені статтею 36 та статтею 46 Закону №4452, виникли поза межами строку, встановленого статтею 8 Закону №2346 та ПАТ «Брокбізнесбанк» був зобов'язаний перерахувати кошти, які надійшли до нього, зокрема, платіжне доручення від 26.02.2014 року №1930.

Разом з тим, статтею 2 Закону №2121 визначено, що кредитором банку може бути юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Враховуючи наведене у сукупності, суд приходить до висновку, що оскільки ініціаторами переказів коштів є клієнт банку, а саме управління державної служби охорони при ГУ МВС України в Харківській області, то останній в даному випадку і є кредиторами ПАТ «Брокбізнесбанк».

У свою чергу, зазначені обставини свідчать про помилковість доводів Позивача щодо наявності у нього підстав бути визнаним кредитором даної банківської установи та включеним до реєстру акцептованих вимог кредиторів з грошовою вимогою в сумі 646910,62 грн.

Крім цього, суд зазначає, що грошові вимоги управління державної служби охорони при ГУ МВС України в Харківській області акцептовані на підставі заяви про кредиторські вимоги вх.№5543-юр від 14.07.2014 року в сумі 1857494,23 грн., в т.ч. в сумі 630000,00 грн. відповідно до платіжного доручення від 26.02.2014 року №1930 та будуть задоволені в сьому чергу, що підтверджується витягом із переліку (реєстру) вимог кредиторів ПАТ «Брокбізнесбанк», акцептованих уповноваженою особою фонду №226/14 від 16.10.2014 року.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук