Рішення № 56383300, 25.02.2016, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 605/539/15-ц Головуючий у 1-й інстанції Ігнатова Г.В. Провадження № 22-ц/789/244/16 Доповідач - Фащевська Н.Є.Категорія - 27

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2016 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Фащевської Н.Є.

суддів - Ходоровський М. В., Гурзель І. В.,

з участю секретаря - Панькевич Т.І. представника ПАТ КБ "Приватбанк" Кивелюк Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Підгаєцького районного суду від 14 грудня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

29 вересня 2015 року ПАТ КБ " Приватбанк" звернулось до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_2 заборгованість по кредитному договору станом на 4 вересня 2015 року в сумі 147 366, 69 грн., з яких заборгованість по тілу - 8252,82 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 45830,96 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом-2925,00 грн.; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором- 90357,91грн.

На обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 30.06.2007 року між сторонами укладено кредитний договір, за яким банк надав, а відповідачка отримала 15000 грн. зі строком їх повернення до 04 червня 2010 року та сплатою 24 % річних за користування коштами.

Оскільки відповідачка не виконувала належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості по кредиту та штрафних санкцій за неналежне виконання договору. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13.11.2013 року з відповідачки в користь банку стягнуто 83 280,25 грн. боргу, який утворився станом на 16.08.2013 року, і складався із 8252,82 грн. заборгованості по тілу кредиту; 33047,16 грн.- по процентам за користування кредитом; 2925,00 грн. по комісії за користування кредитом та 39055,27 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором.

На даний час відповідачка продовжує користуватися грошовими коштами і не виконує рішення суду про стягнення боргу та своїх зобов'язань за кредитним договором. Посилаючись на те, що кредитний договір продовжує діяти, позивач просив задовольнити їх позов і стягнути з відповідачки заборгованість в сумі 147 366, 69 грн. станом на 4 вересня 2015 року, з яких заборгованість по тілу - 8252,82 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 45830,96 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом-2925,00 грн.; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором- 90357,91грн.

Рішенням Підгаєцького районного суду від 14.12.2015 року, позов ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитом у розмірі 12783, 80 грн., та на повернення судового збору в частині задоволених вимог 200 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено за пропуском строку спеціальної позовної давності.

В апеляційній скарзі представник апелянта просить скасувати рішення Підгаєцького районного суду від 14 грудня 2015 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" в повному обсязі.

Представник вказує, що судом при ухваленні рішення було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідачка у судове засідання повторно не з'явилась. Враховуючи наявність у справі даних про належне оповіщення відповідачки про день слухання справи, колегія вважає за можливе слухати справу у її відсутність.

У судовому засіданні представник позивача уточнив свої вимоги і просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні пені і ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути в їх користь з ОСОБА_2 пеню за період з 16.08.2013 року по 04.09.2015 року в сумі 51302,54 грн.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що 30 червня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір № ТЕY0SE00000059, за яким боржнику ОСОБА_2 надано кредит на суму 15 000 грн. зі сплатою 24% річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Остаточна дата повернення боргової суми - 04 червня 2010 року.

Позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання в повному обсязі у строки, які передбачені цими договором, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 13 листопада 2013 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приват банк» заборгованість по кредитному договору № ТЕY0SE00000059 від 30.06.2007 року станом на 16 серпня 2013 року в сумі 83280,25 грн. яка складалась із 8252,82 грн. заборгованості за кредитом; 33047,16 грн.- по процентам за користування кредитом; 2925,00 грн. по комісії за користування кредитом та 39055,27 грн. пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором.

З часу ухвалення вказаного рішення суду ОСОБА_2 продовжувала не виконувати свої зобов'язання за кредитними договорами.

Згідно розрахунку, поданого банком внаслідок порушенням відповідачем графіка погашення платежів виникла заборгованість, яка становить станом на 04 вересня 2015 року 147366,69 грн. 69 коп., з яких: заборгованість за кредитом 8252,82 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом- 45830,96 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом-2925,00 грн.; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором- 90357,91грн.

Відмовляючи у стягненні тіла кредиту в сумі 8252,82 грн. та комісії в сумі 2925,0 грн., суд виходив з того, що заборгованість по тілу кредиту та комісію в таких розмірах стягнено з відповідачки згідно рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 13 листопада 2013 року, яке згідно вимог ст.14 ЦПК України є обов'язковим до виконання.

Колегія погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає вимогам закону та встановленим обставинам по справі.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення процентів за невиконання кредитних зобов'язання, суд виходив з того, що наявність судового рішення не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не позбавляє права кредитора на отримання сум передбачених ч.2 ст.625 ЦК України. Одночасно суд вказав, що проценти слід стягнути за період після ухвалення рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 13 листопада 2013 року по час подання позову, а саме за період з 13.11.2013 року по 04.09.2015 року, що становитиме 12783, 80 грн.

Колегія погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає вимогам закону та встановленим обставинам по справі. Крім того, позивач не оскаржує рішення суду в цій частині.

Разом з тим, відмовляючи у стягненні пені, суд виходив з того, що питання відповідальності відповідача за прострочення виконання кредитних зобов'язань вже вирішено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому відсутні підстави для нарахування та стягнення пені за спірним договором. Крім того, суд всупереч попередньому висновку, одночасно зазначає, що вимогу про стягнення пені заявлено за межами строку спеціальної позовної давності, а тому у її задоволенні слід відмовити.

Колегія вважає, що такий висновок суду є суперечливим та таким, що не в повній мірі відповідає вимогам закону та встановленим обставинам по справі.

Згідно ч.ч. 3,4 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Отже, рішення суду в частині відмови у стягненні пені за кредитним договором від 30.06.2007 року слід скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно абзаців 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст.599-601,604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимогст. ст.526,599 ЦК України.

Згідно п 5.1 Договору № ТЕY0SE00000059 від 30.06.2007 р. при порушенні позичальниками будь-якого зобов'язання Договору,Банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити Банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочи.

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 23 вересня 2015 за №6-1206 цс15, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Враховуючи вищезазначені вимоги закону, фактичні обставини справи, а саме невиконання відповідачкою своїх кредитних зобов'язань, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_2 на користь банку підлягають стягненню штрафні санкції, передбачені договором за неналежне виконання його умов, а тому нарахування процентів за користування кредитом та пені після закінчення строку дії договору та з моменту ухвалення судового рішення, є правомірним.

Згідно розрахунку, поданого позивачем у судовому засіданні розмір пені за період з 16.08.2013 р. по 04.09.2015 р. становить 90 357,91 грн.

Однак, представник позивача уточнив розмір пені і просив стягнути з відповідача пеню за період з 16.08.2013 року по 04.09.2015 рік в сумі 51 302,54 грн. ( 90 357,91 - 39 055,27 грн. = 51302,54 грн).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Вимоги ч.2 ст.258 ЦК України про строк позовної давності є обов'язковими для суду, нарахування пені не може перевищувати одного року, незалежно від того, чи заявлено стороною про застосування строку позовної давності.

Стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-116цс13 від 6 листопада 2013 року, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Враховуючи дату звернення позивача до суду з цим позовом 29 вересня 2015 року, строк спеціальної позовної давності для зазначених позовних вимог в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язаний за договором , колегія вважає, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідачки за несвоєчасне виконання зобов'язань становить 28071,51 грн. за період з 29.09.2014 року по 29.09.2015 рік.

Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За положеннями указаної норми суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), що підлягає стягненню, враховуючи при цьому, зокрема занадто високий її розмір порівняно зі збитками споживача, ступінь виконання зобов'язання, майновий стан сторін, їх майнові та інші інтереси, що заслуговують на увагу, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через не співмірність із розміром основного зобов'язання. При цьому зменшення розміру неустойки - це право суду.

Зменшення розміру неустойки за рішенням суду можливе за наявності кількох умов: якщо розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов'язання збитків; за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

При цьому питання зменшення розміру неустойки вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків.

Як видно із заяви ОСОБА_2, остання зазначила, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, що надає право суду її зменшити.

Враховуючи вищезазначені вимоги закону, заяву ОСОБА_2, обставини справи, зокрема те, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, колегія вважає за можливе зменшити розмір неустойки до 5000 грн., оскільки ці обставини мають істотне значення для зменшення розміру неустойки.

Колегія не приймає до уваги посилання відповідачки на те, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду про стягнення заборгованості, оскільки відповідно до ч.ч. 2,3 ст.264 ЦПК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Керуючись ст.ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.

Рішення Підгаєцького районного суду від 14 грудня 2015 року в частині відмови у стягненні неустойки скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення неустойки за невиконання умов договору задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ПАТ КБ "Приватбанк" по кредитному договору № ТЕY0SE00000059 від 30.06.2007 року 5 000 (п'ять тисяч) грн. неустойки за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором.

В решті рішення залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Н.Є. Фащевська

Судді : І.В. Гурзель

М.В. Ходоровський