Ухвала суду № 56381555, 11.03.2016, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про повернення обвинувального акта

11 березня 2016 року м. Мукачево Справа №303/650/16-к

№1-кп/303/126/16

номер рядка с.з. - 24

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі: головуючого судді Кость В.В.

при секретарі Прокоп Г.М.

За участю:

прокурора Горвата А.А.;

обвинуваченого ОСОБА_1;

захисника обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015070000000220 по обвинуваченню ОСОБА_1 у скоєнні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених частиною першою статті 199 та частиною першою статті 204 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

03.02.2016 до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт по вищевказаному кримінальному провадженні.

У підготовчому судовому засіданні прокурор просив призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту, складеного у відповідності з вимогами чинного процесуального законодавства.

В свою чергу, захисник обвинуваченого, з позицією якого погодився його підзахисний, в поданому в судовому засіданні 29.02.2016 року письмовому клопотанні та в судовому засіданні по справі 09.03.2016 просив повернути обвинувальний акт прокурору, у звязку з його невідповідністю положенням ст. 291 Кримінального процесуального кодексу України, так як в ньому відсутнє формулювання обвинувачення.

В свою чергу, прокурор не погодився з твердженнями захисника обвинуваченого щодо відсутності в обвинувальному акту формулювання обвинувачення, зазначивши, що в затвердженому ним процесуальному документі є всі, передбачені законодавством складові елементи обвинувального акту, в тому числі і формулювання обвинувачення, а також викладено правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) Кримінального кодексу України.

Вислухавши думку учасників судового процесу щодо можливості призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, поставивши при цьому на обговорення питання щодо його повернення прокурору, а також дослідивши матеріали кримінального провадження, суд констатує наступне.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України).

Одними із загальних засад кримінального провадження є верховенство права та його законність (п.п. 1 та 2 частини першої ст. 7 Кримінального процесуального кодексу України), поняття яких законодавцем визначено у ст.ст. 8 та 9 названого Кодексу.

Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із зазначеними положеннями Основного Закону у повній мірі кореспондуються також і приписи частини першої ст. 9 Кримінального процесуального кодексу України, якими передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобовязані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Пунктом 3 частини третьої ст. 314 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Згідно з дефінітивним визначенням, яке міститься в п. 13 частини першої ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до вимог частини четвертої ст. 110 Кримінального процесуального кодексу України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

Вичерпні вимоги до обвинувального акта викладені в ст. 291 Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно з вимогами п. 5 частини другої ст. 291 Кримінального процесуального кодексу України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин які свідчать про наявність доказаних даних про подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету вчинення кримінального правопорушення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та інші.

Правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити в себе не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону а і точне формулювання, у тому числі і обєктивної сторони кримінального правопорушення, а також кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення.

Отже, в обвинувальному акті повинен мати місце як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, так і формулювання обвинувачення.

Слід зазначити, що обвинувальний акт - це важливий процесуальний документ досудового розслідування, який оформляє його результати. В ньому підводяться підсумки досудового слідства, обґрунтовуються доказами висновки слідчого, прокурора щодо винуватості підозрюваного і юридичної кваліфікації його діянь та формулюється в остаточному вигляді саме обвинувачення.

Згідно зі статтею 91 Кримінального кодексу України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат, а також обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі повязаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення.

Отже, під час перевірки можливості призначення кримінального провадження до судового розгляду, що є одним із завдань підготовчого судового засідання, суд повинен перевірити обвинувальний акт на його відповідність вимогам ст. 291 КПК України, в тому числі шляхом надання правової оцінки відповідності, викладених в обвинувальному акті встановлених обставин вчинення злочину та формулювання обвинувачення ознакам статей (частин статей) КК України, кримінальна відповідальність за якими, на думку прокурора, повинна настати відносно обвинуваченого кримінальна відповідальність.

Відповідно до частини першої ст. 337 Кримінального процесуального кодексу України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Під час підготовчого судового засідання судом встановлено, що обвинувальний акт складений з порушенням вищевказаних норм КПК.

Так, із змісту обвинувального акту (а.с. 6-10) судом встановлено, що висунуте прокурором обвинувачення ОСОБА_1 та правова кваліфікація його дій є неконкретними та допускають двояке розуміння їх змісту.

Обєктивна сторона злочину, передбаченого частиною першою ст. 204 Кримінального кодексу України, може полягати в придбанні, зберіганні, транспортуванні для збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів, а також в самому їх збуті.

Так, у правовій кваліфікації дій обвинуваченого за частиною першою ст. 204 Кримінального кодексу зазначено, що: «ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч.1 ст. 204 КК України, тобто незаконне зберігання з метою збуту, а також збут чи транспортування з метою збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв».

Тобто залишається незрозумілим, що саме, за доводами прокурора, вчинив ОСОБА_1, а саме збут і транспортування з метою збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв, чи щось із цього окремо.

Отже, у випадку призначення обвинувального акту до судового розгляду, фактично на суд, покладається функція самостійного вибору із вищеперерахованих кваліфікуючих ознак чогось одного, чи всіх разом, в той час, коли саме прокурор в однозначному та безальтернативному вигляді має навести твердження про вчинення певною особою конкретного діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Також і правова кваліфікація дій ОСОБА_1 за частиною першою ст. 199 Кримінального кодексу України також є неоднозначною, оскільки залишається незрозумілим, які саме незаконно виготовлені марки акцизного податку збув обвинувачений, - одержані від когось іншого, чи ним самостійно підроблені.

Така кваліфікація дій обвинуваченого суперечить визначенню обвинувачення, яке міститься в п. 13 частини першої ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України.

Не містить обвинувальний акт також і даних щодо конкретного періоду часу вчинення ОСОБА_1 інкримінованих йому у вину суспільно небезпечних діянь.

Крім того, в обвинувальному акту не вказані дані щодо виду і розміру шкоди, завданої кримінальними правопорушеннями, оскільки мова йде про вчинення ОСОБА_1 злочинів, безпосереднім обєктом яких є суспільні відносини у сфері державного регулювання оподаткування і формування прибуткової частини державного бюджету.

Тобто, у випадку вчинення ОСОБА_1 інкримінованих йому у вину суспільно небезпечних діянь, мала буди завдана шкода державним інтересам у вигляді недоотриманих податкових на інших обовязкових платежів.

Всі вищевказані обставини підлягають доказуванню у кримінальному провадженні відповідно до вимог п.п. 1, 2, 3 частини першої ст. 91 Кримінального процесуального кодексу України.

Таким чином, правова кваліфікація кримінального правопорушення у контексті з фактичними обставинами, які прокурор вважає встановленими є неконкретними та суперечливими у своєму змісті.

Встановленні судом обставини свідчать про неповноту проведеного досудового розслідування, а також про те, що обвинувальний акт не містить обовязкових складових, передбачених кримінальним процесуальним законом, та є не конкретним.

З урахуванням того, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, то суд призначивши справу до судового розгляду за наявності таких недоліків обвинувального акту, буде фактично позбавлений можливості розяснити суть обвинувачення ОСОБА_1 та провести судовий розгляд кримінального провадження по суті.

Аргументи та доводи прокурора щодо можливості призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту незважаючи на вищевказані обставини судом відхиляються, оскільки кримінальним процесуальним законодавством чітко передбачено категоричний перелік відомостей, які має містити обвинувальний акт.

Також слід наголосити на тому, що досудове розслідування злочину, передбаченого ст. 204 Кримінального кодексу України здійснюється слідчими органами, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства (частини перша та третя ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України), зокрема, слідчими ДФС, а не слідчими органів внутрішніх справ, в даному випадку СУ ГУНП в Закарпатській області.

Вищевказані недоліки обвинувального акту унеможливлюють якісно і в повній мірі здійснювати захист від предявленого обвинувачення, і, безперечно, порушують право обвинуваченого на захист, яке гарантується кожній особі приписами п. «с» частини третьої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положення якої імплементовано уст. 20 Кримінального процесуального кодексу України.

Таким чином, розгляд кримінального провадження, за відсутності належним чином сформульованого обвинувачення, порушує гарантовані законом процесуальні права обвинуваченого, в тому числі і право на захист та позбавляє суд можливості прийняти законне рішення.

Вказане, зокрема, істотно порушує вимоги п. а). та b). ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якими передбачено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: a). бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.

Практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність приділяти особливу увагу розясненню обвинувачення особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо предявлення особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду, а право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинувачених мати можливість підготуватися до захисту (рішення у справі «Абрамян проти Росії», «Камасінскі проти Австрії», «Матточіа проти Італії», «Даллос проти Угорщини»).

Так, Європейський суд з прав людини у своєму у рішенні від 26.06.2008 року у справі «Ващенко проти України» зазначив, що поняття «обвинувачення» для цілей пункту 1 статті 6 може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51);

у рішенні від 25.07.2000, у справі «Маттоціа проти Італії» зазначив, що ... обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. «b» ч. 3 ст. 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення;

у рішенні від 09.10.2008 року у справі «Абрамян проти Росії» зазначає, що

Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави предявленого йому обвинувачення ... .

В цьому ж рішенні Суд нагадав, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо предявленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 7, 8, 9, 91, 110, 291, 293, 314, 369, 370, 372, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 ОСОБА_2 задоволити.

2. Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 23.06.2015 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015070000000220 відносно ОСОБА_1 у скоєнні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених частиною першою статті 199 та частиною першою статті 204 Кримінального кодексу України - повернути прокурору.

3. Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Закарпатської області через суд першої інстанції протягом семи днів з дня її оголошення.

Головуючий В.В. Кость