Ухвала суду № 56381514, 10.03.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/194/2016(м)

265/6528/15-ц

Головуючий у 1-й інстанції Ковтуненко О.В. Категорія 27

Суддя-доповідач Сорока Г.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді - Сороки Г.П.,

суддів - Гаврилової Г.Л., Лопатіної М.Ю.,

секретар - Гаркуша О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 січня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

28 вересня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та просила стягнути з відповідачів борг у розмірі 65970грн., а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 05.09.2011року вона передала у борг відповідачам 3000 доларів США для придбання квартири. Грошові кошти були передані відповідачці в інтересах її сім'ї на придбання її чоловіком ОСОБА_4 квартири. Борг у добровільному порядку їй не повернули. Так як у розписці строк повернення боргу не вказаний, вона 01.08.2015 року вручила відповідачці претензію з вимогою повернути кошти, на що та в усній формі відповіла відмовою. Сума боргу у розмірі 3000 доларів США за офіційним курсом НБУ, із розрахунку 1 долар США рівняється 21,93грн., становить 65970грн. і цю суму просила стягнути з обох відповідачів.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 січня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми боргу відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_5, які доводи апеляційної скарги підтримали, просили скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, заперечення відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно розписки від 05.09.2011року ОСОБА_3 взяла у ОСОБА_6 3000 доларів США для купівлі квартири, але дана розписка не містить умови отримання коштів у борг із зобов'язанням про повернення. Тому суд дійшов до висновку про необґрунтованість вимог позивачки і в задоволенні позову відмовив.

З такими висновками суду першої інстанції колегія судів не може не погодитись, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про неправильне застосування чи порушення норм матеріального і процесуального права.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 свої вимоги обґрунтовувала тим, що між нею та ОСОБА_3 05.09.2011 року був укладений договір позики, відповідно до якого вона передала відповідачці 3000 доларів США, тому, з урахуванням того, що кошти брались в інтересах сім'ї, але на її вимогу не повернуті, відповідачі зобов'язані сплатити їй суму боргу.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з вимогами ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду такої самої якості, що були передані йому) у строк та в порядку, що встановлюється договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

З аналізу наведених норм права вбачається, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг коштів із зобов'язанням їх повернути та дати отримання коштів.

У справі, яка переглядається, з розписки, складеної 05.09.2011 року, вбачається, що 05.09.2011 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_2 кошти в сумі 3000 доларів США на купівлю квартири (а.с.5).

При цьому в розписці не зазначено на придбання якої квартири передані кошти а також не міститься умови, що кошти отримано в борг і зобов'язання про їх повернення.

Відповідачі позов не визнали, заперечували, що вони мають боргові зобов'язання перед позивачкою.

З огляду на наведене суд першої інстанції вірно дійшов до висновку, що дана розписка про отримання коштів не є доказом про укладення між сторонами договору позики, оскільки в розписці відсутні зобов'язання по поверненню коштів, що є істотною умовою такого виду договору як договір позики.

Такий висновок суду узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України, наведеними в постанові від 11.12.2013 року у справі № 6-121цс13 та в постанові від 11.11.2015 року у справі №6-1967цс15, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1,2 частини першої статті 355 цього Кодексу, з аналогічних спорів щодо стягнення боргу за договором позики.

З урахуванням наведеного доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильне застосування чи порушення норм матеріального права є безпідставними.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та є безумовними для скасування або зміни рішення суду, у справі не встановлено.

Посилання в апеляційній скарзі на неповноту розгляду справи, на те, що суд першої інстанції неправильно відмовив у допиті в якості свідка ОСОБА_7 та у призначені почеркознавчої експертизи, є безпідставними.

Відповідно до частин 1,2 ст.131 ЦПК України сторони зобов'язані подати докази суду до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.

Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Згідно з положеннями ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншим и засобами доказування.

Як вбачається зі справи, попереднє судове засідання у справі не проводилось. Розгляд справи по суті розпочато в судовому засіданні 25.12.2015 року, що підтверджується журналом судового засідання (а.с.32).

При пред'явлення позову до суду та до початку розгляду справи по суті позивачка не заявляла клопотань про допит свідків та про призначення почеркознавчої експертизи.

Клопотання про допит свідків позивачка заявила після оголошеної перерви в судовому засіданні 18.01.2016 року на стадії закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами (а.с.41). При цьому поважних причин не заявлення такого клопотання у встановленому законом порядку не навела, що вбачається з технічного запису судового засідання, тому суд у відповідності з вимогами процесуального закону правильно відмовив у допиті свідків.

З урахуванням наведеного, виходячи з положень ч.2 ст.303 ЦПК України, у апеляційного суду відсутні підстави для допиту свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Крім того, факт виникнення зобов'язань по поверненню грошових коштів за договором позики не може підтверджуватись показаннями свідків, оскільки такий договір позики відповідно до ч.1 ст.1047 ЦК України має укладатись у письмовій формі, а відповідачі факт укладання договору позики не визнали.

Суду першої інстанції та апеляційному суду позивачка і її представник не надали жодних належних письмових доказів на підтвердження факту укладання 05.09.2011 року між сторонами договору позики.

Долучені позивачкою до апеляційної скарги свідоцтво про право власності на житло від 13.10.2006 року, довідка про дарування ОСОБА_7 11.10.2011 року 1/5 частини квартири ОСОБА_9 і ОСОБА_10, укладений ОСОБА_2 23.08.2011 року попередній договір про укладання договору купівлі-продажу квартири та кредитний договір від 01.09.2011 року про надання ОСОБА_2 кредитних коштів на споживчі потреби (а.с.55-65) не є належними доказами на підтвердження факту укладання між позивачкою та відповідачкою договору позики, оскільки вони не містять інформації щодо передання позивачкою відповідачці ОСОБА_3 за спірною розпискою грошових коштів у борг і зобов'язання їх повернення. Тому дані документи не впливають на правильність рішення суду.

Зі справи також вбачається, що в суді першої інстанції позивач не заявляла клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи для з'ясування питання чи складена розписка від 05.09.2011 року про отримання коштів та підпис ОСОБА_3 або іншою особою.

З технічного запису судового засідання, а також зі змісту рішення суду вбачається, що відповідачка ОСОБА_3 не заперечувала, що розписка та підпис від її імені виконанні нею, пояснюючи, що вона факт написання розписки не пам'ятає, позов не визнала, посилаючись на відсутність боргових зобов'язань перед позивачкою. В апеляційному суді відповідачка ці пояснення не спростовувала і не оспорювала свій підпис в даній розписці.

З огляду на наведене, враховуючи те, що відповідачі з рішенням погодились, а позивачка та її представник не навели поважних причин, які зумовили не заявлення в суді першої інстанції клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, підстав для призначення такої експертизи в апеляційному суді не вбачається.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не мають значення для вирішення справи та не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог та в межах доводів апеляційного оскарження на підставі доказів, наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 січня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Сорока Г.П.

Судді : Гаврилова Г.Л.

Лопатіна М.Ю.