Ухвала суду № 56375486, 09.03.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 676/4379/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Лисюк А.І.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

09 березня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білоуса О.В.

суддів: Совгири Д. І. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Кам'янець-Подільському та Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області з адміністративним позовом щодо визнання дій Управління Пенсійного фонду України в м. Кам'янець-Подільському та Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області неправомірними та зобов'язання відповідача вчинити дії.

Постановою Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 23.12.2015 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом при ухваленні рішення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони у справі повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, давши правову оцінку обставинам у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення , а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Спірні відносини склались внаслідок відмови Управління Пенсійного фонду України в м.Кам'янці- Подільському та Кам'янець-Подільському районі в призначенні пенсії позивачу за вислугу років як працівнику освіти.

29.12.2014 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Кам'янці-Подільському та Кам'янець-Подільському районі з заявою про призначення йому пенсії за вислугою років, як працівникові освіти відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Листом № 816/05 від 20.01.2015р. Управління Пенсійного фонду України в м.Кам'янці- Подільському та Кам'янець-Подільському районі відмовило позивачу в призначенні пенсії за вислугою років, як працівнику освіти, посилаючись на те, що його загальний стаж складає 35 років 04 місяці 12 днів. До стажу ж, що дає право на пенсію за вислугу років зараховано лише 24 роки 06 місяців 19 днів, за період з 16.05.1989 року по 06.06.1989 року, з 01.09.1989 року по 18.06.1990 року, стаж набутий у періоди з 17.08.1990 року по 25.04.2014 року, не дає права позивачу на призначення пенсії за вислугу років.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 21.06.1990 року закінчив Кам'янець-Подільський державний педагогічний інститут і отримав фах вчителя російської мови і літератури.

27.03.1995 року позивач закінчив Кам'янець-Подільський державний педагогічний інститут і отримав фах вчителя української мови і літератури.

Під час своєї трудової діяльності позивач працював на педагогічних посадах, а саме:

з 01.04.1989 року по 06.06.1989 року - працював за сумісництвом на посаді вчителя російської мови та літератури Вихватнівецької неповної середньої школи (основне місце роботи заступник директора по АГЧ Кам'янець-Подільської середньої школи № 8);

з 01.09.1989 року по 18.06.1990 року - працював на посаді вчителя російської мови та літератури Оринінської середньої школи-інтернату;

з 17.08.1990 року по 26.02.2001 року - працював на посаді вчителя російської мови та літератури Супрунковецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів;

з 27.02.2001 року по 25.04.2014 року - працював на посадах вчителя української мови та літератури, зарубіжної літератури, директора, вчителя світової літератури Боришковецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів;

з 28.04.2014 року по 29.10.2014 року - працював за сумісництвом на посаді вчителя світової літератури Боришковецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів (основне місце роботи голова Кам'янець-Подільської районної державної адміністрації Хмельницької області).

Загальний стаж роботи на вищевказаних посадах становить 25 років 01 місяць 20 днів (з 01.04.1989 року по 06.06.1989 року на посаді вчителя російської мови та літератури Вихватнівецької неповної середньої школи і з 28.04.2014 року по 29.10.2014 року на посаді вчителя світової літератури Боришковецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, що зазначено в трудовій книжці НОМЕР_1, яка була виписана 28.12.1976р).

Відмовляючи в задоволенні вказаного адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що в оскаржувані періоди позивач займав посади, які на разі не передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції та зважає на таке.

Запровадження такого виду соціального забезпечення, як пенсії за вислугу років головним чином пояснюється специфікою відповідної роботи, професії чи посади, які пов'язані з підвищеними фізичними і емоційними навантаженнями і тривале перебування на яких призводить до інтенсивного зношування людського організму, внаслідок чого працівник втрачає свою професійну працездатність до настання віку, необхідного для призначення пенсії за віком.

Відповідно ст.51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положеннями ст. 52 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, відповідно до пункту "е" статті 55 даного Закону.

Згідно п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 затверджений Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Згідно п. 2 примітки Постанови КМ України від 04 листопада 1993 року № 909, «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» - робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої залежності закладів і установ.

Згідно вказаного Переліку у вищих навчальних закладах I - II рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах до таких посад відносяться: директори, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що основною умовою визначення пільгового стажу роботи окрім іншого є те, що зайнятість на зазначених у переліку посадах має бути за основним місцем роботи, робота за сумісництвом не дає права на пенсію за вислугу років. Крім того, згідно з п.1 роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України №21 від 31.08.1992 р., п. «є» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» особам, які працювали за сумісництвом на роботах, передбачених Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909, періоди роботи не за основним місцем роботи до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, не зараховується.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відмова відповідача, з якою також погодився суд першої інстанції, зарахувати до спеціального стажу роботи період з 28.04.2014 року по 29.10.2014 року - період перебування (основне місце роботи) на посаді голови Кам'янець-Подільської районної державної адміністрації Хмельницької області, та період з 01.04.1989 року по 06.06.1989 року - період перебування на посаді заступника директора АГЧ Кам'янець-Подільської середньої школи №8, є правомірною, оскільки вона не суперечить п. 2 примітки Постанови KM України № 909 від 04 листопада 1993 року «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», де зазначено, що тільки період роботи за спеціальністю дає право на пенсію за вислугу років.

Вказані вище обставини стверджується взаємним зв'язком наявних у справі доказів, досліджених судом першої інстанції на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Постанови KM України № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04 листопада 1993 року.

Відповідно до статей 11, 71 та 86 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків судді суду першої інстанції і є безпідставними.

Згідно ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 12 березня 2016 року.

Головуючий Білоус О.В. Судді Совгира Д. І. Курко О. П.