Ухвала суду № 56375398, 29.02.2016, Луганський окружний адміністративний суд

12.3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без розгляду

29 лютого 2016 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1654/15

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шембелян В.С.,

при секретарі судового засідання Олійник О.А.,

за участі позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Крючкова О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву позивача про поновлення процесуального строку для звернення до суду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту Старобільської райдержадміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

04.12.2015 позивач звернувся з вказаним позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління соціального захисту населення Старобільської РДА від 09.07.2015 №21-к про його звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України - за прогул;

- поновити позивача на посаді начальника відділу з праці Управління соціального захисту населення Старобільської РДА;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.07.2015 до дня поновлення на роботі;

- стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди за час вимушеного прогулу з 09.07.2015 року до дня поновлення на роботі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що він знаходився у відпусці, коли 01.08.2015 отримав листа від 16.07.2015, в якому повідомлялося про звільнення позивача за прогул та необхідність звернутися до відповідача за трудовою книжкою. Неодноразово звертався до відповідача, однак, лише 20.08.2015 його було під особистий підпис ознайомлено з наказом, та не було видано а ні копії наказу, а ні трудової книжки. Протягом відпустки позивач проходив лікування у спеціалістів народної медицини. Погіршення стану здоров'я підтверджено матеріалами його амбулаторної картки.

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про поновлення процесуального строку для звернення до суду. Позивач вважає, що оскільки він не отримав а ні копії наказу, а ні трудової книжки від відповідача, строк звернення до суду він пропустив з поважних підстав. Крім того, з тотожними позовними вимогами позивач звертався до районного суду, яку залишено без розгляду. На підставі викладеного, позивач вважає поважними причини пропуску строку звернення до суду і просить суд поновити цей строк.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду та просив їх задовольнити. Крім того, позивач пояснив, що 06.07.2015 на робочому місці йому була вручена повістка з викликом до військового комісаріату на 07.07.2015. Після чого він звернувся до начальника управління з заявою про надання відпустки на період АТО з 07.07.2015 року по 31.07.2015. Він сподівався на задоволення керівництвом його заяви на відпустку, і, хоча про прийняте рішення за його заявою позивачу не було повідомлено, він у зв'язку з погіршенням стану здоров'я наступного дня виїхав на лікування до спеціалістів народної медицини. Доказів на підтвердження факту проходження лікування в такий спосіб він не має. Отже, 07.07.2015 він не з'явився до військового комісаріату та 08.07.2015 не вийшов на службу, вважаючи, що перебуває у відпустці, про місце свого знаходження та підстави відсутності нікого не повідомив. Однак, вважає, що оскільки в табелі обліку робочого часу в нього зазначено не прогул, а нез'ясована причина, то підстав для його звільнення у відповідача не було. Факт того, що з установи відповідача на час прийняття оскарженого рішення дзвонили його батьку, і той не зміг пояснити їм причини відсутності на роботі сина, позивач не заперечує. Після повернення 20.08.2015 він звернувся до відповідача для ознайомлення з витягом з наказу про його звільнення, ознайомився під підпис. Доказів неодноразового свого звернення до установи відповідача з вимогами видати копію наказу про звільнення та трудову книжку позивач також не має. Копію наказу йому не було вручено, а трудову книжку 20.08.2015 він відмовився забирати, оскільки збирався оскаржити рішення відповідача.

Строк звернення до суду вважає не пропущеним, оскільки йому не було видано трудову книжку та не було вручено копію наказу про звільнення. Крім того, за захистом своїх справ він в жовтні 2015 року звертався до Старобільського районного суду. Ухвалою від 16 листопада 2015 року позовну заяву ОСОБА_1 за його заявою залишено без розгляду. Він не юрист за фахом, тому вважав, що має строк на оскарження наказу про звільнення - 3 місяці. Підтримав доводи свого клопотання про поновлення строку на звернення до суду. Інших обставин, з яких суд може визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними, на пропозицію суду не зазначив, відповідних доказів не надав.

Представник відповідача подав письмові заперечення проти позову та заперечення з приводу заяви про поновлення строку звернення до суду. Також він пояснив, що позивачу було відмовлено в наданні відпустки за його заявою, про необхідність вийти на роботу 08.07.2015 повідомлено в присутності співробітників 06.07.2015, що підтвердили свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Однак, позивач без поважних причин не перебував на роботі 3 дні: з 7 по 9 липня 2015 року включно, причини відсутності не повідомляв, на телефонні дзвінки не відповідав, що і було підставою для його звільнення. Лист від 16.07.2015 № 01-10/191, у якому позивача повідомлено про звільнення отримано 20 липня 2015 року. На роботу позивач з'явився лише 20 серпня 2015 року, коли і ознайомився з наказом про звільнення. Отримувати трудову книжку відмовився, що підтвердила свідок ОСОБА_5 Тому, відповідно до вимог ст. 233 КЗпП строк звернення до суду для позивача розпочав свій перебіг з 21.08.2015 і мав місячний термін. Очевидним є порушення позивачем цього строку, навіть за умов виключення часу перебування в районному суді його позову. Оскільки позивач займав посаду начальника відділу праці, має ступінь магістра за спеціальністю «Державна служба», він має розумітися на вимогах трудового законодавства, тому свідомо не став забирати трудову книжку. І тому посилання позивача на той факт, що він не юрист та не знав, який строк звернення до суду передбачено трудовим законодавством, не відповідає дійсності.

Інших поважних причин, пропуску строку позовної давності на пропозицію суду позивач не повідомив, доказів наявності цих причин не надав, тому в задоволенні клопотання щодо поновлення строку звернення до суду представник відповідача просив відмовити, позовну заяву залишити без розгляду з цих підстав.

Суд керується такими вимогами чинного законодавства при вирішенні питання щодо обґрунтованості заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч.3 ст.99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частина 1 статті 233 КЗпП України передбачає, що в справах про звільнення працівник може звернутися до суду із заявою в місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В пункті 13 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" адміністративним судам надані роз'яснення щодо застосування положень частини другої статті 99 КАС України. Зокрема, при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Таким чином, законодавець та судова практика чітко визначили, що перебіг строку звернення до суду позивача з цим позовом пов'язано з датою вручення копії наказу про звільнення або датою видачі трудової книжки.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази у справі, заслухавши показання свідків: ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, встановив такі обставини, що мають значення для вирішення питання щодо наявності чи відсутності поважних причин для поновлення строку звернення до суду.

Як встановлено судом позивач з 11 листопада 2013 року працював на посаді начальника відділу праці відповідно до наказу № 49-к (а.с.7).

Відповідно до ч.3 ст.72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Сторони не оспорюють тих обставин, що 06.07.2015 на робочому місці йому була вручена повістка з викликом до військового комісаріату на 07.07.2015. Після чого він звернувся до начальника управління з заявою про надання відпустки на період АТО з 07.07.2015 року по 31.07.2015 (а.с.39).

Свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в своїх показаннях підтвердили ту обставину, що наприкінці робочого дня 06.07.2015 позивачу на робочому місці було повідомлено про те, що рішення про надання йому відпустки у зв'язку з проведенням АТО начальником управління не прийняте, у зв'язку з чим після явки 07.07.2015 до військового комісаріату позивач 08.07.2015 має вийти на роботу.

Позивач також не заперечує тієї обставини, що, не ознайомившись з рішенням керівника щодо поданої ним заяви про відпустку, він не з'явився за викликом до військового комісаріату 07.07.2015 і саме з 07.07.2015 був відсутній на робочому місті, причин відсутності співробітникам відповідача не повідомляв.

За наказом Управління соціального захисту населення Старобільської РДА від 09.07.2015 №21-к позивача звільнено на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України - за прогул (а.с.43).

З позовної заяви вбачається, що позивач з 01.08.2015 року дізнався про своє звільнення з листа від 16.07.2015 (а.с.9), в якому повідомлялося також про необхідність звернутися до відповідача за трудовою книжкою.

На підтвердження неодноразових звернень позивача до відповідача з вимогами вручити копію наказу про звільнення чи видати трудову книжку, на що він посилається в позовній заяві, доказів суду надано не було.

Позивача було ознайомлено з наказом про звільнення 20.08.2015, що підтверджується особистим підписом на наказі (а.с.43), чого не заперечує позивач.

Суд звертає увагу на те, що трудову книжку позивачу пропонувалось отримати у день ознайомлення з наказом про звільнення, однак, від її отримання він добровільно відмовився, чого не заперечує сам позивач. Цей факт також підтвердила свідок ОСОБА_5, яка працює головним спеціалістом з кадрової роботи в установі відповідача та безпосередньо вручала позивачу для ознайомлення наказ про звільнення та пропонувала забрати трудову книжку.

Як пояснив сам позивач, він відмовився отримати трудову книжку під час ознайомлення з наказом про звільнення, оскільки вважав наказ про звільнення незаконним та мав намір оскаржувати його в суді. Крім того, зазначив, що він не юрист за фахом, тому помилково вважав, що строк звернення до суду три місяці.

Суд критично ставиться до таких пояснень позивача, оскільки з наказу про призначення його на посаду начальника відділу праці від 11.11.2013 №49-к вбачається, що позивач станом на 11.11.2013 року має стаж державної служби 12 років 2 місяці 22 дні, закінчив Східноукраїнський національний університет імені В. Даля, пройшов підготовку за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістр за спеціальністю «Державна служба».

Тобто, за своїм кваліфікаційним рівнем, отриманою освітою, займаною посадою та тривалим стажем роботи позивач мав знати на достатньому рівні трудове законодавство та спеціальне законодавство щодо порядку проходження, підстав та порядку прийняття та звільнення з державної служби, а також строків та підстав оскарження рішень про звільнення.

За встановлених судом обставин, враховуючи зловживання позивачем своїми правами шляхом відмови в отриманні трудової книжки, суд вважає, що відповідач добросовісно виконав свої обов'язки, передбачені ст.233 КЗпП України, вручивши позивачу копію наказу про звільнення для ознайомлення, та запропонувавши йому отримати трудову книжку - 20.08.2015.

Враховуючи вимоги ст. ст. 99, 103 КАС України, ст.233 КЗпП України, строк звернення до суду щодо оскарження вказаного наказу про звільнення розпочався - 21.08.2015, тривав місяць та сплинув 21.09.2015.

Як пояснив позивач ОСОБА_1, в жовтні він звернувся до Старобільського районного суду з вимогою про поновлення на роботі. Ухвалою від 29 жовтня 2015 року відкрито провадження за зазначеним позовом (а.с.80). Ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 16 листопада 2015 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв'язку з її відкликанням (а.с.81).

До Луганського окружного адміністративного суду позивач з вимогою про оскарження наказу про звільнення звернувся 04.12.2015, пропустивши місячний строк, встановлений чинним законодавством.

Суд не вважає поважною причиною пропуску позивачем строку звернення до окружного адміністративного суду його попереднє звернення до Старобільського районного суду з такими вимогами, оскільки це його попереднє звернення сталося вже після спливу строку звернення до суду.

Позивач на пропозицію суду, що була висловлена в ухвалі про залишення позову без руху від 08.12.2015 та в ході судового засідання головуючим у справі, не повідомив суд про наявність інших поважних причин пропуску строку звернення до суду, доказів наявності цих обставин суду не надав.

Статтею 100 КАС України передбачені наслідки пропущення строків звернення до суду, а саме: адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Відповідно до п.9 ч.1 ст. 155 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

За встановлених обставин справи, суд прийшов до висновку, що строк звернення до суду з цим позовом позивачем було пропущено без наявності поважних підстав, тому його позовну заяву слід залишити без розгляду.

Керуючись ч.3 ст. 99, ст.100, п.9 ч.1 ст. 155, ст. 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви позивача про поновлення процесуального строку для звернення до суду - відмовити.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління соціального захисту Старобільської райдержадміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - залишити без розгляду у зв'язку з закінченням строків звернення до адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Ухвала суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 04 березня 2016 року.

Суддя В.С. Шембелян