Рішення № 56373964, 29.02.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" лютого 2016 р.Справа № 916/4429/15

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.В. Фатєєвій

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1,

від відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України до Публічного акціонерного товариства „Одесагаз про стягнення 1135833,21 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданні суду 15.02.2016 р. оголошувалась перерва до 29.02.2016 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства „Одесагаз про стягнення 1135833,21 грн., посилаючись на наступне.

03.05.2012 р. між ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України та ПАТ „Одесагаз було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 01-2012-Б, згідно умов якого позивач зобовязується передати у власність відповідачу у 2012 році природний газ, а відповідач зобовязується прийняти та оплатити природний газ.

Згідно п. 5.1 договору ціна (граничний рівень цін) на газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ.

Як зазначає позивач, на момент закінчення строку дії договору ним його зобовязання були виконані в повному обсязі та поставлено природного газу на загальну суму 56471531,47 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. Так, за ствердженнями позивача, основна заборгованість відповідача відсутня, але протягом періоду поставки відповідачем несвоєчасно проводились розрахунки за поставлений природний газ, чим останнім були порушені п. 6.1 договору.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу (п. 6.2 договору).

Згідно з п. 7.2 договору у разі невиконання відповідачем пунктів 6.1, 6.2 договору, він зобовязується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми прострочення платежу.

Отже, позивач вказує, що через невиконання належним чином відповідачем грошового зобовязання з оплати природного газу, поставленого в квітні - грудні 2012 року, ним відповідно до п. 7.2 договору було нараховано 374586,41 грн. пені, 7% штрафу у розмірі 685809,08 грн., що заявлені до стягнення.

Також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем нараховано 3% річних у розмірі 74917,28 грн. та 520,44 грн. інфляційних втрат, які заявлені до стягнення.

Наразі позивач звертає увагу на те, що відповідно до п. 9.2 договору, строк в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свої прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної суми заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.11.2015 р. (суддя Гуляк Г.І.) позовну заяву ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтобаз України прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/4429/15, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду на 25.11.2015 р.

З огляду на перебування судді Гуляк Г.І. на лікарняному з 27.11.2015 р. згідно розпорядження керівника апарату суду № 1863 від 30.11.2015 р. було проведено повторний автоматичний розподіл справи № 916/4429/15, за результатами якого вказану справу передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Петрову В.С.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.01.2016 р. справу № 916/4429/15 прийнято до провадження судді господарського суду Петрова В.С. та розгляд справи призначено в засіданні суду.

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнає з підстав, зазначених у відзиві на позов (а.с. 52-56) та доповненнях до відзиву (а.с. 91-93, 119-120). Зокрема, відповідач зазначає, що висунуті з боку ПАТ „НАК „Нафтогаз України позовні вимоги про стягнення 1135833,21 грн. не є цілком законні та обґрунтовані, не розраховані відповідно до норм закону, а також не враховують дійсних правовідносин, що склалися між сторонами. Так, відповідач зауважив, що вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, проте позивач жодним чином не вказав у позові, які права або законні інтереси його порушені. Розраховуючи суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляції та нараховуючи 3% річних, позивач допускає значну юридичну та математичну помилку і через це просить стягнути з ПАТ „Одесагаз суми, які відповідно закону не підлягають стягненню, адже фактично на дату подання позову боргу не існувало. Посилаючись на ст. 509 ЦК України, відповідач зазначив, що зобовязаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку, зобовязання має ґрунтуватися на засада добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобовязанні є боржник і кредитор. Відповідач зауважив, що ПАТ „Одесагаз не є боржником ПАТ „НАК „Нафтобаз України, тому що своє зобовязання щодо оплати поставленого газу для потреб організації, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів виконало ще у 1-му кварталі 2013 р. Також відповідач зазначив, що п 6.5 договору встановлена черговість зарахування грошових коштів незалежно від призначення платежу, яка робить вимоги щодо стягнення неустойки безпідставними з того приводу, що у другу чергу сплачуються проценти і неустойка, а у третю чергу сплачується основна сума боргу. Тобто боргу зі сплати пені та штрафу бути не може, бо вони сплачуються раніш ніж сума основного боргу, а основного боргу немає, що не заперечується сторонами справи та наданим розрахунком і таким чином зобов'язання між сторонами є припиненим. Поряд з цим відповідач зауважив, що відповідно до п. 6.1 та 6.2 договору оплата газу здійснювалась 100% поточною оплатою протягом місяця поставки, кожного дня згідно з алгоритмом встановленим НКРЕ, з поточного рахунку із спеціальним режимом використання ПАТ „Одесагаз на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ПАТ „НАК „Нафтогаз України. Наразі відповідач зазначив, що договором встановлено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20 числа наступного за місяцем поставки газу. Тобто розрахунок повинен бути здійснений до 20 січня 2013 року на підставі даних про фактично поставлений газ та його фактичну оплату, з того приводу, що оплата поза розподільчого рахунка та всупереч встановленого алгоритму розподілу коштів законодавчо неможлива. Як вказує відповідач, ПАТ „Одесагаз остаточний розрахунок за цим договором здійснило 31.01.2013 р., затримавши його лише на 10 діб. Також відповідач зауважив, що у листі Верховного суду України від 01.07.2014 р. „Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України зазначено, що відшкодування інфляційних збитків за весь час прострочення, а також сплата 3% річних від простроченої суми, передбачених ст. 625 ЦК України, є правомірним (за умов, що такі вимоги заявлені кредитором). Таким чином, відповідач зазначив, що не виконуючи вимоги передбачені п.6.5 договору щодо порядку проведення розрахунків, позивач допустив прострочку кредитору та не висовуючи вимоги, передбачені п.2 ст. 625 ЦК України. Враховуючи диспозитивний характер застосування прав встановлених цією статтею, позивач не має права на її застосування після припинення зобовязання. За таких обставин, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити. До того ж відповідач просив у разі стягнення зменшити розмір неустойки до 1% від розрахованого позивачем та застосувати до спірного правовідношення загальні та спеціальні строки позовної давності.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

03 травня 2012 р. між Національною акціонерною компанією „Нафтогаз України (продавець) та ПАТ „Одесагаз (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 01-2012-Б, згідно п. 1.1 якого продавець (позивач) зобовязується передати у власність покупцю (відповідачу) у 2012 році природний газ, а покупець (відповідач) зобовязується прийняти та оплатити природний газ на умовах цього договору.

В п. 2.1 договору визначено, що продавець передає покупцеві з 01 квітня 2012 р. по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 17875,000 тис. куб.м, у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб.м):

місяцьобсягмісяцьобсягмісяцьобсягмісяцьобсяг січень - квітень 3050,000 липень 195,000 жовтень 2450,000 лютий - травень 400,000 серпень 155,000 листопад 4065,000 березень - червень 250,000 вересень 210,000 грудень 7100,000 І кв. - ІІ кв. 3700,000 ІІІ кв. 560,000 ІVкв. 13615,000

Згідно п.п. 2.1.1 договору обсяги газу, що планується передати за цим договором (планований обсяг) можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку. Допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +/- 5% від узгодженого сторонами згідно п. 2.1 договору планового обсягу продажу газу без коригування планового обсягу (п. 2.1.2 договору).

За умовами п. 3.1 договору продавець передає покупцю імпортований газ (за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України) у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях (ГВС), які знаходяться на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, повязану з правом власності на газ.

Відповідно до п. 3.5 договору приймання-передача газу протягом місяця здійснюється рівномірно з припустимим відхиленням добових обсягів від середньодобового не більше як +/- 5 відсотків. При цьому приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.6 договору).

За умовами п. 3.7 договору не пізніше 5-го числа, наступного за місцем продажу газу, покупець зобовязується надати підписані та скріплені печаткою покупця продавцеві два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу зобовязується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати у письмові формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 5.1. договору ціна (граничний рівень ціни) на природний газ установлюється НКРЕ.

У відповідності до п. 5.2 договору ціна за 1000 куб.м природного газу на дату укладення договору становить 3509,00 грн. без урахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом. До сплати ціна за 1000 куб.м газу 3509,00 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ 4210,80 грн.

Згідно з п. 5.3 договору у разі зміни НКРЕ ціни на природний газ, вона є обовязковою для сторін за цим договором з моменту введення її в дію.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що ціна договору (сума договору) складається із сум вартості місячних поставок газу за цим договором та на дату його укладання становить 62723375,00 грн., крім того ПДВ 20%, усього з ПДВ 75268050,00 грн.

Згідно п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2. договору.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця відповідно до вимог Закону України „Про засади функціонування ринку природного газу кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з алгоритмом розподілу коштів, установленим відповідною постановою НКРЕ, та зараховується як оплата за газ в тому ж місяці, у якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу.

За умовами п. 6.5 договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати неустойки, сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від покупця, погашається вимоги продавця у такій черговості, незалежно від призначення платежу визначеного покупцем:

- у першу чергу відшкодовуються витрати продавця, повязані з одержанням виконання;

- у другу чергу погашається неустойка;

- у третю чергу погашається основна сума боргу.

У випадку відсутності простроченої заборгованості та заборгованості зі сплати неустойки за договором, сума, яка була сплачена покупцем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, повинна зараховуватись продавцем як авансовий платіж на наступний розрахунковий місяць.

Пунктом 6.6 договору передбачено, що звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості спожитого газу покупцем та акта приймання-передачі газу протягом 10-ти днів з моменту вимоги однієї із сторін.

В п. 9.2 договору передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюються тривалістю у 5 років.

Згідно п. 11.1 договору останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, але не раніше ніж через 14 днів (пять робочих днів у разі застосування процедури закупівлі з підстав, визначених п. 3 ч. 2 ст. 39 Закону України „Про здійснення державних закупівель) з дня опублікування у державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель повідомлення про акцепт пропозиції за результатами застосування процедури закупівлі в одного учасника та поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.04.2012 р., і діє у частині поставки газу до 31.12.2012 р. включно, а у частині розрахунків до їх повного здійснення.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, вищевказаний договір купівлі-продажу газу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вищенаведених умов договору ПАТ „НАК „Нафтогаз України протягом квітня-грудня 2012 р. було поставлено, а ПАТ „Одесагаз прийнято природного газу на загальну суму 56471531,47 грн. згідно з актами приймання-передачі природного газу від 30.04.2012 р., 31.05.2012 р., 30.06.2012 р., 31.07.2012 р., від 31.08.2012 р., 30.09.2012 р., від 31.10.2012 р., від 30.11.2012 р., від 31.12.2012 р., які підписані сторонами та скріплені їх печатками (а.с. 23-31).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем природного газу від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити спожиту теплову енергію відповідно до чинного законодавства та умов договору до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.5 договору).

Проте, за ствердженнями позивача, відповідач протягом періоду поставки несвоєчасно проводились розрахунки за поставлений природний газ, що не спростовано останнім в ході розгляду справи. У звязку з невиконанням належним чином відповідачем грошового зобовязання з оплати природного газу, поставленого в квітні - грудні 2012 року, позивачем відповідно до п. 7.2 договору було нараховано 374586,41 грн. пені, 7% штрафу у розмірі 685809,08 грн.

Разом з тим невиконання зобовязання або виконання зобовязання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем природного газу) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

При цьому боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Так, судом зясовано, що ПАТ „Одесагаз свої зобовязання за договором щодо оплати за одержаний газ виконало у повному обсязі та оплатило позивачу вартість поставленого в квітні-грудні 2012 року природного газу за актами приймання-передачі в сумі 56471531,47 грн., проте з порушенням строків щомісячних оплат.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов п. п. 6.1.,6.2 договору він у безспірному порядку зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до положень ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором; платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як роз'яснено в п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобовязання за договором № 01-2012-Б від 03.05.2012 р. щодо здійснення оплати за природний газ, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу на підставі п. 7.2. договору пеню в сумі 374586,41 грн. за період з 20.05.2012 р. по 18.01.2013 р. та штраф в сумі 685809,08 грн. відповідно до наданого розрахунку. При цьому слід зазначити, що відповідачем не оспорено здійснений позивачем розрахунок вказаних штрафних санкцій.

При цьому судом не приймається до уваги заява відповідача про застосування строків загальної та спеціальної позовної давності у звязку з тим, що в п. 9.2. договору чітко встановлений строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основного боргу, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, тривалістю у 5 років.

Разом з тим, враховуючи заявлене відповідачем клопотання щодо зменшення розміру неустойки до 1% від розрахованого позивачем, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. У випадку коли порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами, відповідачем зобовязання щодо оплати за наданий природний газ згідно спірного договору купівлі-продажу № 01-2012-Б від 03.05.2012 р. виконані у повному обсязі.

Відтак, суд зважає на те, що основний борг за вказаним спірним договором сплачений відповідачем у повному обсязі, також приймає до уваги те, що ПАТ "Одесагаз" здійснює реалізацію природного газу на підставі ліцензії за регульованим тарифом виключно населенню, підприємствам комунальної теплоенергетики та бюджетним установам і організаціям Одеської області, діяльність ПАТ "Одесагаз" по забезпеченню та реалізації природного газу не є підприємницькою, Відповідач не має інших джерел погашення заборгованості, ніж ліцензована діяльність, що є винятковою обставиною в розумінні ст. 203 ГК України, яка надає підстави для зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Вищого господарського суду України від 21.10.2013р. по справі №5017/2633/2012.

Підпунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції розяснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ст.83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка доказам, якими заявник обґрунтовує клопотання про зменшення неустойки.

Так, судом при розгляді клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій враховується, що:

- заборгованість за поставлений позивачем природний газ, який використовувався виключно для подальшої реалізації теплової енергії населенню, релігійним організаціям (споживачам) та національним творчим спілкам і їх регіональним осередкам, виникла у зв'язку з тим, що останні несвоєчасно розраховуються за надані послуги;

- ступінь виконання відповідачем основного зобов'язання за договором (станом на час розгляду справи заборгованість за поставлений природний газ сплачена на 100%);

- позивач належить до державного сектору економіки;

- за договором постачався імпортований природній газ, який Компанія отримує за зовнішньоекономічними контрактами.

Наразі суд вважає, що відсутність достатніх коштів на погашення заборгованості за поставлений природний газ, а також низькі тарифи на теплову енергію, несплата населенням за спожиту теплову енергію не є підставою для часткового звільнення відповідача від передбаченої договором господарсько-правової відповідальності, при цьому судом береться до уваги і матеріальний стан іншої сторони зобов'язання, яким є позивач у справі, та ступінь виконання відповідачем зобов'язань за договором станом на час розгляду справи.

Однак, судом враховується, що позивачем, крім заявлених штрафних санкцій, застосовано до відповідача такий вид відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства, також позивачем не доведено, що збитки Компанії спричинені заборгованістю несвоєчасними розрахунками відповідача.

Враховуючи вказане, суд доходить до висновку щодо необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій, які підлягають до стягнення з відповідача на 50% від заявлених позивачем сум штрафних санкцій та частковим задоволенням клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, що є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Аналогічної позиції дотримується й Вищий господарський суд України в постановах від 06.04.2015 р. по справі № 916/3895/14 та від 15.02.2016 р. по справі № 916/2680/15. Отже, з відповідача підлягають стягненню пеня в розмірі 187293,21 грн. (50% від 374586,41 грн.) та штраф 7% в розмірі 342904,54 грн. (50% від 685809,08 грн.).

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих йому позивачем послуг з перевантаження експортних вантажів не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі № 01-2012-Б від 03.05.2012 р. не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобовязання щодо оплати природного газу за договором № 01-2012-Б від 03.05.2012 р., суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на відповідну суму боргу за вказаним договором у відповідний період, коли мала місце несвоєчасна оплата природного газу на протязі квітня-грудня 2012 року, що складають за розрахунком позивача 74917,28 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в сумі 520,44 грн. та встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з обранням вірного індексу інфляції у обраному періоді прострочення на існуючу суму боргу, а тому є цілком обґрунтованим.

Доводи відповідача про те, що на теперішній час у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем, у звязку з чим інфляційні втрати та 3% річних не нараховуються, суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідачем не спростовано факт того, що при виконанні укладеного з позивачем договору поставки природного газу з боку відповідача мало місце прострочення виконання зобовязань з оплати поставленого газу, що в свою чергу є порушенням зобовязання. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту предявлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобовязання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, але підлягають частковому задоволенню з огляду на зменшення судом розміру пені та штрафу.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача, виходячи із заявленої позивачем до стягнення суми боргу без урахування зменшеної судом суми нарахованих санкцій. Як зазначено в п. 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України, у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України до Публічного акціонерного товариства „Одесагаз про стягнення 1135833,21 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Публічного акціонерного товариства „Одесагаз (65003, м. Одеса, вул. Одарія, буд. 1, код ЄДРПОУ 03351208) на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз Україна (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) штраф в сумі 342904/триста сорок дві тисячі девятсот чотири/грн. 54 коп., пеню в сумі 187293/сто вісімдесят сім тисяч двісті девяносто три/ грн. 21 коп., 3% річних в сумі 74917/сімдесят чотири тисячі девятсот сімнадцять/грн. 28 коп., інфляційні втрати в сумі 520/пятсот двадцять/грн. 44 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 17037/сімнадцять тисяч тридцять сім/грн. 50 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України до Публічного акціонерного товариства „Одесагаз відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 09 березня 2016 р.

Суддя В.С. Петров