Рішення № 56373783, 09.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2016Справа №910/15260/14

За позовомПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз»доПублічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»провнесення змін до договору оренди газопроводів та споруд на них

СуддяСташків Р.Б.

Представники: від позивача - не з'явився;від відповідача - Демчук О.В. (представник за довіреністю).

СУТЬ СПОРУ:

У липні 2014 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» (далі - позивач або ПАТ «Рівнегаз») звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - відповідач або НАК «Нафтогаз України») про внесення змін до договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1291/04 від 01.10.2004 (далі - Договір), шляхом викладення його в редакції додаткової угоди № 2 до Договору (нова редакція Договору - «Договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільчими підприємствами)»).

Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку із змінами до законодавства України (до Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» та прийняттям постанови НКРЕ від 07.03.2013 № 228, якою затверджено типовий договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами) виникла необхідність у внесенні змін до Договору шляхом викладення його у новій редакції. Оскільки відповідач відмовився вносити відповідні зміни, то, на думку позивача, на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) такі зміни повинні бути внесені до Договору у судовому порядку.

Відповідач позов не визнав. Свої заперечення мотивував тим, що внесені до законодавства України зміни, на які посилається позивач, не є підставою для застосування частини 2 статті 651 ЦК України, оскільки в розумінні цієї норма не є істотною зміною обставин. Договір без внесення відповідних змін не суперечить діючому законодавству України. Укладання між власником складових Єдиної газотранспортної системи України (відповідачем) та газотранспортним/газорозподільчим підприємством (позивачем) виключно типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (затвердженого постановою НКРЕ від 07.03.2013 № 228) діючим законодавством не передбачено, а тому спростовує посилання позивача про те, що прийняття НКРЕ зазначеної постанови є істотною зміною обставин, і про те, що Договір у діючій редакції не відповідає вимогам діючого законодавства України.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.09.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015, вищевказаний позов було задоволено повністю, внесено зміни до Договору у редакції додаткової угоди №2 від 06.06.2014.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2016 зазначені рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди передчасно задовольнили позовні вимоги про внесення змін до договору шляхом укладення нового, дійшли помилкового висновку, що зміни у законодавстві є підставою для застосування частини 2 статті 651 ЦК України. Зокрема, невірно застосували при вирішенні спору приписи частини 2 статті 651 ЦК України разом зі статтею 652 ЦК України, не зазначили наявності одночасно чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України.

Позивач у судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення представнику позивача 22.02.2016 поштового відправлення з ухвалою суду про призначення зазначеного судового засідання. Даний факт свідчить про те, що у позивача було достатньо часу для направлення в судове засідання свого представника, подання додаткових пояснень чи доказів.

Про поважні причини неявки в судове засідання представника позивача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від позивача не надходило.

Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні судом не було встановлено.

За таких обставин, суд не вбачає за необхідне відкладати розгляд справи та відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані сторонами докази та оцінивши їх у сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2004 між ПАТ «Рівнегаз» (орендар) та НАК «Нафтогаз України» (орендодавець) було укладено Договір, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, перелік якого наведений у додатку, вартість якого визначена згідно з актом про оцінку вартості основних засобів і становить 3973122 грн. Майно передано в оренду з метою забезпечення безперебійного та безаварійного постачання природного газу споживачам Рівненської області та отримання на цій основі прибутку.

Цього ж дня між сторонами підписано акт приймання-передачі майна, яке передається в оренду ПАТ «Рівнегаз» балансовою залишковою вартістю 3323538,67 грн. (загальна довжина об'єктів - 29597,2 м).

Договір укладено строком на 360 днів, з 07.10.2004 до 25.09.2005 включно, із можливістю подальшої пролонгації на той самий строк і на тих самих умовах (пункти 10.1, 10.5 Договору).

Відповідно до пункту 10.3 Договору зміни і доповнення вносяться до цього Договору за взаємною письмовою згодою сторін, зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

25.11.2013 позивач надіслав відповідачу додаткову угоду про розірвання Договору та проект договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України.

У відповідь на зазначений лист відповідач повідомив, що не підтримує пропозицію позивача щодо припинення дії договору оренди газопроводів та споруд на них, оскільки припинення дії вказаного договору призведе до припинення ліцензійної діяльності ПАТ «Рівнегаз» на означених газопроводах, так як наявність у ліцензіата розподільних мереж на законних підставах (у т.ч. в оренді) є однією з головних умов можливості провадження ліцензіатом господарської діяльності з розподілу газу.

Листом від 06.06.2014 № 10/1636 позивач направив відповідачеві додаткову угоду №2 до Договору, обґрунтовуючи необхідність її підписання статтею 7-1 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» та постановою НКРЕ від 07.03.2013 № 228, якою затверджено типовий договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами). Проте останній додаткову угоду не підписав.

Зважаючи на не підписання НАК «Нафтогаз України» додаткової угоди № 2 до Договору ПАТ «Рівнегаз» на підставі частини 2 статті 651 та частини 2 статті 652 ЦК України звернулося до господарського суду з указаним позовом про внесення змін до Договору, шляхом викладення його в редакції додаткової угоди № 2 від 06.06.2014, а саме: викласти умови Договору в новій редакції, яка відповідає Типовому договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами), затвердженому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 07.03.2013 № 228 (далі - Постанова НКРЕ № 228).

Згідно з частиною 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Подібне положення також закріплено й у частині 1 статті 188 ГК України.

Частиною 2 статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Порядок зміни господарського договору врегульований статтею 188 ГК України. Зокрема, відповідно до частини 4 цієї статті у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений двадцятиденний строк після одержання пропозиції про зміну (розірвання) договору, з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 652 ЦК України врегульовано зміну або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставиною. За приписами даної норми зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до частини 1 статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, договір може бути на підставі та з дотриманням умов частин 2, 4 статті 652 ЦК України змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.

Виходячи з вимог положень частин 2, 4 статті 652 ЦК України, зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках. При цьому, така зміна договору можлива за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Крім названих вище чотирьох умов для зміни договору додатково необхідна ще одна з таких умов:

1) розірвання договору суперечить суспільним інтересам;

2) розірвання договору потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Відтак, за істотної зміни обставин, у разі встановлення винятковості випадку, для зміни договору за рішенням суду, заінтересованій стороні (позивачу) необхідно довести наявність одночасно п'яти умов (чотирьох передбачених частиною 2 статті 652 ЦК України і однієї з двох, передбачених частиною 4 цієї статті).

Як на істотну зміну обставин, позивач посилається на статтю 7-1 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» та Постанову НКРЕ № 228, якою затверджено Типовий договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами).

Законом України № 5021-VI від 22.06.2012, який вступив в дію з 01.01.2013, було внесено зміни до Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», зокрема, доповнено його статтею 7-1, відповідно до частин четвертої та п'ятої якої власники складових Єдиної газотранспортної системи України зобов'язані забезпечити надійну та безпечну експлуатацію Єдиної газотранспортної системи України згідно з вимогами законодавства та правилами технічної експлуатації. У разі невиконання зазначених вимог власники складових Єдиної газотранспортної системи України зобов'язані передати належні їм складові Єдиної газотранспортної системи України у власність, господарське відання чи користування газотранспортному або газорозподільному підприємству чи укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію таких складових. Експлуатація Єдиної газотранспортної системи України здійснюється виключно газотранспортними або газорозподільними підприємствами.

Згідно з приписами частини 3 статті 653 ЦК України якщо договір змінюється у судовому порядку, зобов'язання змінюється з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили.

Судом встановлено, що Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу» втратив чинність з 01.10.2015 (згідно із Законом України від 9 квітня 2015 року № 329-VIII), а постанова НКРЕ № 228 втратила чинність 27.11.2015 (згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2494).

Таким чином, станом на момент розгляду справи, обставини, на які посилається позивач, перестали існувати.

Крім того, суд зазначає, що діюча на момент подання позовної заяви редакція статті 7-1 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» не зобов'язувала власника (відповідача) складових Єдиної газотранспортної системи України укладати з газотранспортним/газорозподільним підприємством виключно договори на експлуатацію таких складових. Вимоги цієї норми виконувались сторонами і на підставі Договору в діючій редакції (складові Єдиної газотранспортної системи України були передані позивачу у платне користування). Зокрема, відповідно до пунктів 5.3, 5.4 Договору позивач зобов'язувався: забезпечити збереження орендованого майна (складових Єдиної газотранспортної системи України), запобігати його пошкодженню і псуванню, здійснювати заходи протипожежної безпеки; забезпечити технічну експлуатацію майна в порядку, передбаченому Правилами безпеки систем газопостачання України та Правилами технічної експлуатації систем газопостачання України; своєчасно та за рахунок власних коштів здійснювати капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна.

Отже, згідно з умовами Договору в діючій редакції надійна та безпечна експлуатація складових Єдиної газотранспортної системи України, забезпечується у повній мірі (шляхом передачі їх у платне користування позивачу та покладення на останнього відповідних обов'язків), як це і передбачалось законодавством на яке посилався позивач у позовній заяві. Зворотного позивачем не доведено.

Судом при розгляді спору по суті також враховано, що за приписами статті 7-1 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» (яка втратила чинність) обов'язок забезпечити надійну та безпечну експлуатацію Єдиної газотранспортної системи України лежав саме на відповідачеві, а тому позивачем не доведено суду, яким чином не підписанням додаткової угоди № 2 до Договору були порушені права і охоронювані законом інтереси позивача.

Отже, за встановлених обставин, позивачем, у супереч положенням статей 33, 34 ГПК України, не доведено суду належними та допустимими доказами винятковості випадку для внесення запропонованих позивачем змін до Договору, а також наявності одночасно п'яти умов (чотирьох передбачених частиною 2 статті 652 ЦК України та однієї з двох, передбачених частиною 4 цієї статті) для внесення таких змін.

Водночас, суд зауважує, що укладення господарських договорів на основі типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статті 179 ГК України, а не внесенням змін до іншого діючого договору (порядок внесення змін до діючих господарських договорів регулюється положеннями статті 188 ГК України).

Виходячи із вищезазначеного, підстави для задоволення позову відсутні.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при відмові в позові покладаються на позивача (частина 5 статті 49 ГПК України).

При цьому, судом зазначається, що при поданні касаційної скарги відповідачем було переплачено розмір судового збору, оскільки останній, згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір», повинен був вираховуватися від розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом станом на 1 січня 2015 року, а не станом на момент сплати судового збору. Відтак, за подання касаційної скарги судовий збір підлягав до сплати у розмірі 1461,60 грн. (1218 грн. х 120%), і тому саме у такій сумі покладаються зазначені витрати за подання касаційної скарги на позивача. Решта сума внесеного судового збору за подання касаційної скарги, на підставі частини 1 статті 7 цього Закону, підлягає поверненню з Державного бюджету України лише за клопотанням позивача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Рівнегаз» (33027, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Білякова, 4, ідентифікаційний код 03366701) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 609 (шістсот дев'ять) грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 1461,60 грн. (одну тисячу чотириста шістдесят одну гривну 60 копійок) судового збору за подання касаційної скарги.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.03.2016

СуддяСташків Р.Б.