Рішення № 56373573, 02.03.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/202/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2016 Справа № 908/6158/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю МІК (69006 м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 69-А)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства Запоріжкокс (69600 м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 4)

про 856 501 грн. 70 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1, дов. б/н від 29.12.2015 р.

Від відповідача: ОСОБА_2 ., дов. № 19/6 від 01.01.2016 р.

Господарським судом Запорізької області розглядається позов Товариства з обмеженою відповідальністю МІК, м. Запоріжжя до Публічного акціонерного товариства Запоріжкокс, м. Запоріжжя про стягнення 527 930 грн. 67 коп. основного боргу, 228 243 грн. 70 коп. втрат від інфляції, 18 703 грн. 97 коп. три відсотки річних, 81 623 грн. 39 коп. пені.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 18.12.2015р., справу № 908/6158/15 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою господарського суду від 21.12.2015р. порушено провадження у справі № 908/6158/15, присвоєно справі номер провадження 27/202/15, призначено справу до розгляду 27.01.2016р.

У судовому засіданні 27.01.2016р. оголошувалася перерва до 17.02.2016р., на підставі ст. 77 ГПК України, з метою надання сторонами додаткових доказів та документів, які необхідні для повного, всебічного та обєктивного розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 17.02.2016р. продовжено строк розгляду справи № 908/6158/15 на пятнадцять днів до 03.03.2016р., судове засідання призначено на 02.03.2016р.

02.03.2016р. продовжено розгляд справи № 908/6158/15.

До початку розгляду справи представник позивача заявив клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та розяснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні 02.03.2016р. представник позивача підтримав позовні вимоги, на підставах викладених у позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача 516 930 грн. 67 коп. основного боргу, 228 243 грн. 70 коп. втрат від інфляції, 18 703 грн. 97 коп. три відсотки річних, 81 623 грн. 39 коп. пені.

Заява позивача про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом, відповідно до ст. 22 ГПК України, оскільки позивач у справі вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Розгляду підлягають позовні вимоги про стягнення з відповідача 516 930 грн. 67 коп. основного боргу, 228 243 грн. 70 коп. втрат від інфляції, 18 703 грн. 97 коп. три відсотки річних, 81 623 грн. 39 коп. пені.

Відповідач в засіданні суду 02.03.2016р. проти позову заперечив частково, на підставах викладених у письмовому відзиві (міститься в матеріалах справи).

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши представників позивача та відповідача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне. Відповідно до ст. 4-1 ГПК України господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження.

Позов це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного субєктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Згідно з господарським процесуальним законодавством предмет позову це матеріально правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріальноправова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме на підставу позову.

Згідно з ст. 20 ГК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється субєктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Господарським судом встановлено, що 24.05.2014р. між ТОВ «МІК» (постачальник) та ПАТ «ЗАПОРІЖКОКС» (покупець) укладено договір поставки № 1263.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити будівельні матеріали, лакофарбову продукцію та металопрокат (товар), на умовах даного договору.

Згідно з п. 2.1 договору кількість, номенклатура товару зазначаються в специфікаціях, до даного договору, які є невідємною його частиною.

Пунктом 4.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється по цінам, які визначено у відповідності з умовами поставки, зазначені у Специфікаціях та включають всі податки, збори та інші обовязкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркірування та інші витрати постачальника, повязані з поставкою товару.

Відповідно до п. 4.3 договору загальна сума договору визначається як сумарна вартість товару, поставка якого здійснюється згідно доданих до нього специфікацій.

На виконання умов договору позивачем відповідачеві було здійснено постачання товару на загальну суму 1 617 705,62 грн.

Постачання товару відбувалося, згідно видаткових накладних.

Товар відповідачем було отримано, про що свідчать відмітки уповноважених осіб відповідача на видаткових накладних «...Товар отриманий у повному обсязі. Претензій до кількості, якості та комплектності отриманого товару, а також щодо відповідності його ГОСТу та ТУ не маю. Усі відповідні документи на товар отримані...» та надані довіреності.

Згідно п. 5.2 договору оплата за поставлений товар проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача, в порядку та строки зазначені у Специфікаціях:

Специфікація № 4/188 від 28.01.2015 р. 25 календарних днів з моменту постачання товару;

Специфікація №7/10 від 10.12.2014 р. 65 календарних днів з моменту постачання товару.

Отже, на підставі специфікацій № 4/188 від 28.01.2014р. та № 7/10 від 10.12.2014р. до зазначеного договору на адресу відповідача був поставлений наступний товар:

- 10.02.2015р. був поставлений лист г/к 16x1500x6000 Сталь 65Г загальною вартістю 478 536,01 грн., зПДВ;

- 03.03.2015р. був поставлений профіль гнутий 1020x34,5x2x6000, профіль гнутий 970x34, 5x2x6000, кутник 75x8 загальною вартістю 864 074,09 грн., з ПДВ;

-25.03.2015р. була поставлена емаль ПФ-115т. сіра (налив 50 кг) загальною вартістю 50 803,20 грн., з ПДВ.

Згідно з п. 5.1 договору оплата покупцем товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, зазначений у договорі.

Відповідно до п. 4 специфікації № 4/188 від 28.01.2014 р. до зазначеного договору, строк оплати товару: 25 календарних днів з моменту поставки товару.

Відповідно до п. 4 специфікації № 7/10 від 10.12.2014р. до зазначеного договору, строк оплати товару: 65 календарних днів з моменту поставки товару.

В позовній заяві позивач вказує, що на виконання умов договору позивачем відповідачеві було здійснено постачання товару за видатковими накладними:

-№ РН-02/10/04 від 10.02.2015р.;

-№ РН-03/03/08 від 03.03.2015р.;

-№ РН-03/25/07 від 25.03.2015р.

Відповідачем вартість зазначеного товару у розмірі 478 536,01 грн. за видатковою накладною № РН-02/10/04 від 10.02.2015р. була оплачена на загальну суму 201 408,55 грн., що підтверджується наступними виписками банку:

-№ 40437 від 24.06.2015р. на суму 148 536,01 грн.;

-№ 41582 від 22.07.2015р. на суму 2 420,42 грн.;

-№ 45424 від 30.10.2015р. на суму 50 452,12 грн.;

-№ 47292 від 25.12.2015р. на суму 5 000,00 грн.;

-№ 47540 від 30.12.2015р. на суму 3 000,00 грн.

Таким чином, заборгованість за видатковою накладною № РН-02/10/04 від 10.02.2015р. складає 269 127,46 грн.

Вартість зазначеного товару у розмірі 864 074,09 грн. за видатковою накладною № РН-03/03/08 від 03.03.2015р. була оплачена на загальну суму 664 074,08 грн., що підтверджується наступними виписками банку:

-№ 45377 від 30.10.2015 р. на суму 19 117,99 грн.;

-№ 40755 від 02.07.2015 р. на суму 400 000,00 грн.;

-№ 41822 від 28.07.2015 р. на суму 244 956,09 грн.;

-№ 47022 від 18.12.2015 р. на суму 3 000,00 грн.

Таким чином, заборгованість за видатковою накладною № РН-03/03/08 від 03.03.2015 р. складає 197 000,01 грн.

Вартість зазначеного товару у розмірі 864 074,09 грн. за видатковою накладною № РН-03/25/07 від 25.03.2015 р. на загальну суму 50 803,20 грн. не була оплачена відповідачем.

У звязку з частковою оплатою відповідачем поставленого товару, сума основного боргу склала 516 930 грн. 67 коп., що також не заперечується відповідачем.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. До зобовязань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобовязання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобовязань.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства, на підставі ч. 1 статті 628 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини другої статті 692 ЦК України покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою для виникнення обовязку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару є підтвердженим належними доказами первинними документами бухгалтерського обліку, а саме видатковими накладними, довіреностями, у відповідача виникло зобовязання по оплаті отриманого товару в розмірі 516 930грн.67коп. на умовах договору. (з урахуванням заяви позивача щодо зменшення розміру позовних вимог).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивач прийняті на себе зобовязання виконав належним чином та поставив відповідачу товар, відповідно до умов договору № 1263 від 24.05.2014р.

Відповідач не виконав у повному обсязі умови договору № 1263 від 24.05.2014р., факт виконання зобовязань за договором відповідач належним чином не довів.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства Запоріжкокс 516 930 грн. 67 коп. основного боргу.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача 228 243 грн. 70 коп. втрат від інфляції, 18 703 грн. 97 коп. три відсотки річних.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобовязання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться 3 % річних та інфляційні втрати.

Зокрема, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Факт виконання зобовязань за договором № 1263 від 24.05.2014р. належним чином відповідач не довів.

Перевіривши розрахунок 3 % річних за допомогою програмного комплексу Законодавство та враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань, господарський суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає сума 3 % річних у розмірі 18 703 грн. 97 коп.

Перевіривши розрахунок індексу інфляції за допомогою програмного комплексу Законодавство, господарський суд дійшов висновку, що він складений необґрунтовано. Стягненню підлягає індекс інфляції у розмірі 227 895 грн. 07 коп.

В частині стягнення індексу інфляції в розмірі 348 грн. 63 коп. слід відмовити.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 81 623 грн. 39 коп. пені.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено ст. 230 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 231 ГК України, законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобовязань, зазначених у частині другій цієї статті.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Згідно ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно з ст. 549 цього Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Відповідно до вимог Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2 договору у разі несвоєчасної оплати товару більше ніж на 30 календарних днів відповідач повинен сплатити на користь позивача пеню у розмірі 0,04%, за кожен день прострочення оплати, від вартості неоплаченого товару.

Перевіривши розрахунок пені за допомогою програмного комплексу Законодавство, господарський суд дійшов висновку, що він складений частково невірно. Стягненню підлягає пеня у розмірі 81 623 грн. 37 коп.

У задоволенні пені у розмірі 0 грн. 02 коп. відмовити.

Наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді трьох відсотків виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Заперечення відповідача щодо нарахування пені з 07.04.2015р. (30 днів з дати порушення зобовязання), не приймаються судом до уваги, оскільки сторонами не змінювався порядок нарахування пені (від дня порушення зобовязання), а лише встановлювалась додаткова умова, за якою неустойка застосовується у випадку тривалого порушення понад 30 днів.

Згідно п.2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13р. передбачено, що сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац 3 частині другої ст.551 ЦК України, ч.1 ст231 Господарського Кодексу України.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобовязаннями усім належним їй майном.

Відповідно до вимог ст.ст. 22, 33 ГПК України сторони зобов'язані вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, ст. 34 ГПК України.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобовязання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобовязань. Якщо учасники зобовязання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобовязання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обовязки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обовязків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобовязання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобовязання, воно вважатиметься припиненим.

Виконання, яке припиняє зобовязання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, ст. 34 ГПК України.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 02.03.2016р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення повинно бути складено у строк не більше пяти днів з дня проголошення вступної і резолютивної частини рішення. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю МІК до Публічного акціонерного товариства Запоріжкокс задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Запоріжкокс (69600 м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 4, код ЄДРПОУ 00191224) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МІК (69006 м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 69-А, код ЄДРПОУ 30105738) 516 930 (пятсот шістнадцять тисяч девятсот тридцять) грн. 67 коп. основного боргу, 227 895 (двісті двадцять сім тисяч вісімсот девяносто пять) грн. 07 коп. втрат від інфляції, 18 703 грн. 97 коп. три відсотки річних, 81 623 грн. 37 коп. пені, 12 677 (дванадцять тисяч шістсот шістдесят сім) грн. 31 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення оформлено та підписано 10.03.2016р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.