Ухвала суду № 56371656, 10.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

___________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Качана В.Я.

при секретарі Матвійчуку І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2015р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання частково недійсними договорів факторингу,

встановила:

у березні 2015р. позивач звернулася до суду з позовом про визнання частково недійсним договору факторингу, укладеного 28 листопада 2012р. між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в частині відступлення права грошової вимоги за кредитним договором № 014/0407/71-549 від 17 квітня 2007р., що був укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та нею, також просила визнати частково недійсним договір факторингу, укладений 28 листопада 2012р. між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» в частині відступлення права грошової вимоги за вищезазначеним кредитним договором.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що 17 квітня 2007р. уклала з АКБ «ТАС-Комерцбанк» кредитний договір, поручителем за яким виступив ОСОБА_2

Позивач стверджувала, що зазначені договори факторингу були укладені після звернення правонаступника АКБ «ТАС-Комерцбанк» ПАТ «Сведбанк» до неї та поручителя з вимогою про примусове стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за кредитним договором, та ухвалення рішення судом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач вважала, що чинним законодавством не передбачена можливість заміни кредитора після ухвалення рішення суду.

Рішенням суду від 6 жовтня 2015р. у позові відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Позивач посилається на неповно встановлені судом обставини справи, неналежну оцінку наданим доказам та неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, яка підтримала

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/782/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Яценко Н.О.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.апеляційну скаргу, пояснення представник ТОВ «Кредитні ініціативи», який просив залишити

рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної

- 2 -

скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 17 квітня 2007р. між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/0407/71-549, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 13 000 доларів США на строк до 16 квітня 2029р. зі сплатою 15 % річних за користування кредитом.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 17 квітня 2007р. між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, а також між банком та ОСОБА_1 - іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 7 квітня 2010р. за позовом ПАТ «Сведбанк» звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у рахунок погашення вимоги банку за кредитним договором у розмірі 13 496,33 доларів США та 1574,22грн.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», і ТОВ «ФК «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками, зазначеними в реєстрі позичальників та в переліку кредитних договорів, право на вимогу якої належить банку, в тому числі й за кредитним договором, який укладено з позивачем.

На підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги за кредитними договорами, зокрема й за кредитним договором, який укладено з позивачем.

Вказані обставини підтверджені сторонами під час судового розгляду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з його безпідставності та необґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно договору факторингу від 28 листопада 2012р., укладеного між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», товариства є

- 3 -

юридичними особами, мають статус фінансових установ за законодавством України та внесені до Державного реєстру фінансових установ України (свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ТОВ «ФК «Вектор Плюс» № 357 від 16 листопада 2012р. та свідоцтво про реєстрацію фінансовою установи ТОВ «Кредитні ініціативи» № 214 від 22 вересня 2008р.)

Вказані обставини не були спростовані позивачем, тому відсутні підстави вважати, що сторони спірних договорів факторингу не мали право укладати зазначені договори. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Отже, посилання позивача на те, що укладення договорів факторингу після прийняття судового рішення про задоволення вимог первісного кредитора заборонено нормами матеріального права, спростовуються вищезазначеними нормами матеріального права.

Крім того, за змістом статті 378 ЦПК України та статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із цих норм, зокрема, пунктами 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

З матеріалів справи вбачається, що заочне рішення Ковпаківського районного суду м.

Суми від 7 квітня 2010р. не виконано, позивачем не надано доказів сплати кредитної

- 4 -

заборгованості первісному кредитору, тому суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про відсутність підстав для визнання частково недійсними договорів факторингу на підставі ст.ст. 203 та 215 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при заміні відповідача ПАТ «Сведбанк» на ПАТ «Омега Банк», оскільки суду не було надано документів, які б підтверджували правонаступництво ПАТ «Омега Банк», не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Заміна судом без згоди позивача відповідача ПАТ «Сведбанк» на ПАТ «Омега Банк» здійснена з порушенням положень ст. 33 ЦПК України, проте, зазначені порушення норм процесуального права не призвели до неправильного вирішення справа. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції повідомляв ПАТ «Сведбанк» про судовий розгляд і вказаний банк мав можливість прийняти участь у судовому розгляді.

Твердження позивача у апеляційній скарзі про те, що про недійсність договорів факторингу свідчить те, що вони були укладені в один день та мають один номер, колегія суддів вважає безпідставними, так як вказані дії не суперечать нормам матеріального права, які такої заборони не містять.

Посилання позивача у апеляційній скарзі на те, що у пункті 1.1. договору факторингу, який укладеного 28 листопада 2012р. між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи», зазначається про дійсність права вимоги тільки за зобов'язаннями, щодо яких відсутнє судове рішення, не відповідає положенням зазначеного пункту договору, у якому зазначається, що дійсним є право вимоги, щодо якого відсутнє судове рішення про визнання його недійсним. Позивачем суду не було надано доказів, що кредитний договір, який вона уклала з АКБ «ТАС-Комерцбанк», або його певні положення були визнані недійсними рішенням суду.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані докази, правильно застосовані норми матеріального права, допущені порушення норм процесуального права не призвели до неправильного вирішення спору, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не має.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2015р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: