Рішення № 56368961, 25.02.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/862/16

Головуючий у першій інстанції Мишко В. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Таварткіладзе О.М.

суддів: Фальчука В.П., Кравця Ю.І.

при секретарях: Книгиницькому О.І., Тер-Григорьяні Л.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 жовтня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про належність майна до спільної сумісної власності, визнання права власності на частку домоволодіння, виділення в натурі частки із спільної сумісної власності, припинення права спільної сумісної власності, виділення у користування частини земельної ділянки при домоволодінні та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про належність майна до спільної сумісної власності, визнання права власності на частку домоволодіння, виділення в натурі частки із спільної сумісної власності, припинення права спільної сумісної власності (том 1 а.с. 02-07). Після проведення судової будівельно-технічної експертизи, висновками якої запропоновані кілька варіантів поділу будинку та земельної ділянки, ОСОБА_3 уточнила заявлені вимоги та просила виділити їй в натурі частку із спільної сумісної власності за третім варіантом поділу з тих, що запропоновані експертом, а також доповнила раніше заявлені вимоги новою вимогою про виділення у користування частини земельної ділянки при домоволодінні (т.1 а.с.236-241).

09.10.2014 року ОСОБА_4 (далі по тексту - третя особа) звернулась до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про вступ у справу в якості третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору та визнання права власності (т.1 а.с.91-95).

Так, третя особа просила суд:

- визнати, що житловий будинок АДРЕСА_2 літ. «А», загальною площею 78,2 кв.м., житловою площею 47,2 кв.м., який складається з коридору 1-1 площею 7,5 кв.м., кухні 1-2 площею 10,7 кв.м., житлової кімнати 1-3 площею 12,9 кв.м., жилої кімнати 1-4 площею 13,8 кв.м., жилої кімнати 1-5 площею 20,5 кв.м., сіни І площею 12,8 кв.м., гаражу під літ. «Б» площею 20,25 кв.м., літньої кухні під літ. «В» площею 13,5 кв.м., вбиральні під літ. «Г», душу під літ. «Д», сараю літ. «Е» площею 2,94 кв.м. та споруд: № 1-5 є об'єктом спільної часткової власності третьої особи та відповідача;

- визнати за третьою особою право власності на 9/11 частин житлового будинку АДРЕСА_2;

- визнати за відповідачем право власності на 2/11 частин житлового будинку АДРЕСА_2.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.10.2014 року задоволено клопотання ОСОБА_4 та залучено її до участі у цивільній справі № 495/5981/14-ц в якості третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору (т.1 а.с.115-116).

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 жовтня 2015 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про належність майна до спільної сумісної власності та виділення в натурі частки із спільної сумісної власності - задоволено.

Визнано житловий будинок під АДРЕСА_2, який в цілому складається із житлового будинку під літ. «А» загальною площею 72,8 кв.м., житловою 47,2 кв.м., гаражу під літ. «Б», літньої кухні під літ. «В», уборної під літ. «Г», душевої під літ. «Д», сараю під. літ. «Е», спорудження за № 1-5, І - спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Виділено ОСОБА_3 ? частину в натурі в окреме домоволодіння наступні житлові приміщення та господарські споруди:

- літ. «А» житловий будинок у складі приміщень: 1-4 житлова пл. 13,8 кв.м.; 1-5 житлова пл. 20,5 кв.м.;

- літ. «а» веранда у складі частини приміщення І пл. 7,0 кв.м. (розмірами 1,98 м. х 3,58 м.);

- ганок;

- № 1 цистерна;

- № 2 огорожа;

- № 4 ворота із хвірткою;

- № 5 огорожа;

- 2/3 частини І замощення,

загальною площею по літ. «А» 41,3 кв.м., житловою площею по літ. «А» - 34,3 кв.м.

Виділено ОСОБА_2 ? частину в натурі в окреме домоволодіння наступні житлові приміщення та господарські споруди:

- літ. «А» житловий будинок у складі приміщень: 1-1 коридор пл. 7,5 кв.м.; 1-2 кухня пл. 10,7 кв.м.; 1-3 житлова пл. 12,9 кв.м.;

- літ. «а» веранда у складі частини приміщення І пл. 5,1 кв.м. (розмірами 1,98 х 2,58 м.);

- літ. «Б» гараж пл. 20,25 кв.м.;

- літ. «б» підвал пл. 7,47/14,32 кв.м.;

- літ. «В» літня кухня пл. 13,05 кв.м.;

- літ. «Г» убиральня;

- літ. «Д» душ пл. 1,1 кв.м.;

- літ. «Є» сарай пл. 2,94 кв.м.;

- № 3 огорожа;

- 1/3 частини І замощення,

загальною площею по літ. «А» 36,2 кв.м., житловою площею по літ. «А» - 12,9 кв.м.

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на житловий будинок під АДРЕСА_2.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок під літ. «А» у складі приміщень: 1-4 житлова пл. 13,8 кв.м., 1-5 житлова пл. 20,5 кв.м., літ. «а» веранда у складі частини приміщення І пл. 7,0 кв.м. (розмірами 1,98 м. х 3,58 м.), ганок, № 1 цистерна, № 2 огорожа, № 4 ворота із хвірткою, № 5 огорожа, 2/3 частини І замощення, загальною площею по літ. «А» 41,3 кв.м., житловою площею по літ. «А» - 34,3 кв.м. по АДРЕСА_3.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок під літ. «А» у складі приміщень: 1-1 коридор пл. 7,5 м. кв., 1-2 кухня пл. 10,7 кв.м., 1-3 житлова пл. 12,9 кв.м., літ. «а» веранда у складі частини приміщення І пл. 5,1 кв.м. (розмірами 1,98 х 2,58 м.), літ. «Б» гараж пл. 20,25 кв.м., літ. «б» підвал пл. 7,47/14,32 кв.м., літ. «В» літня кухня пл. 13,05 кв.м., літ. «Г» убиральня; літ. «Д» душ пл. 1,1 кв.м., літ. «Є» сарай пл. 2,94 кв.м., № 3 огорожа, 1/3 частини І замощення, загальною площею по літ. «А» 36,2 кв.м., житловою площею по літ. «А» - 12,9 кв.м. по АДРЕСА_2.

Встановлено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 порядок користування земельною ділянкою площею 797 кв.м. по АДРЕСА_2.

Виділено у особисте користування ОСОБА_3 земельну ділянку площею 247 кв.м. по АДРЕСА_3.

Межі земельної ділянки площею 247 кв.м. проходять наступним чином (за годинниковою стрілкою):

- з боку АДРЕСА_2 довжиною 28,11 м.;

- поворот направо довжиною 3,98 м.;

- поворот направо довжиною 10,87 м.;

- далі по лінії продовження довжиною 2,35 м. (по міжквартирній перегородці веранди літ. «а»);

- повтор направо довжиною 1,97 м. (по лінії житлового будинку літ. «А» та веранди літ. «а»);

- поворот направо довжиною 8,92 м. (по міжквартирній перегородці житлового будинку літ. «А»);

- далі по ліні продовження довжиною 1,33 м.;

- поворот направо довжиною 16,53 м.;

Виділено у особисте користування ОСОБА_2 земельну ділянку площею 550 кв.м. по АДРЕСА_2.

Межі земельної ділянки площею 550 кв.м. проходять наступним чином (за годинниковою стрілкою):

- з боку АДРЕСА_2 довжиною 20,65 м.;

- поворот направо довжиною 5,49 м.;

- далі по лінії продовження довжиною 6,59 м.;

- далі по лінії продовження довжиною 13,87 м.;

- поворот направо довжиною 1,33 м.;

- далі по лінії продовження довжиною 8,92 м. (по міжквартирній перегородці житлового будинку літ. «А»);

- поворот направо довжиною 1,97 м. (по лінії розподілу житлового будинку літ. «А» та веранди літ. «а»);

- поворот направо довжиною 2,35 (по міжквартирній перегородці веранди літ. «а»);

- далі по лінії продовження довжиною 10,87 м.;

- поворот направо довжиною 11,72 м.;

- далі по лінії продовження довжиною 12,45 м.;

Стягнуто із ОСОБА_2 (67701, АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_2 виданий Іллічівським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 06.11.2000 року) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код - НОМЕР_1):

- сплачений судовий збір за розгляд позовної заяви в сумі - 365 гривень 40 копійок;

- половину витрат на проведення експертизи у сумі 2 000 гривень;

- грошову компенсацію у сумі 44 842 гривні 50 копійок.

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 жовтня 2015 року скасувати, та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а вимоги третьої особи, тобто ОСОБА_4, задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та відмовляючи у позові третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з правомірності та обґрунтованості вимог ОСОБА_3 та безпідставності недоведеності вимог ОСОБА_4

Проте повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна.

З матеріалів справи вбачається, що:

- на підставі договору № 1809/Б купівлі-продажу нерухомого майна від 26.08.1998 року ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_2 купив будинок АДРЕСА_2. Право власності на вказаний будинок зареєстровано в Білгород-Дністровському БТІ за ОСОБА_2;

- 23.10.1998 року між позивачем - ОСОБА_3, та відповідачем - ОСОБА_2, було зареєстровано шлюб Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, про що зроблено відповідний актовий запис за № 274, що підтверджується виданим 23.10.1998 року свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 (т.1 а.с.17);

- ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 24.12.1999 року (т.1 а. с. 9);

- від сумісного шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_6, що підтверджується виданим 09.11.2000 року Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Білгород-Дністровської міської ради Одеської області свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4, актовий запис за № 402 (т.1 а.с.17);

- згідно довідки наданої директором ПП «ТТО-95», ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3) працювала на підприємстві на посаді швачки із 21.02.1997 року на підставі наказу № 17 від 21.02.1997 року і отримувала заробітну платню у розмірі 320 грн. На підставі наказу за № 24 від 01.08.1998 року звільнена (т.1 а.с.21);

- відповідно до довідки № 29 від 14.02.2014 року наданої ПАТ «ЕК «Одесобленерго», ОСОБА_3 з 14.10.2004 року працює на підприємстві на посаді слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики 4-го розряду служби обліку електроенергії на підставі наказу від 12.10.2004 року № 1673-к, по теперішній час (т.1 а.с.22).

Суд першої інстанції вірно зазначив з посиланням на ст. 17 Закону України «Про власність», що діяв на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, що однією із підстав набуття спільної сумісної власності є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу, а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю.

Також районний суд правильно послався на роз`яснення Верховного Суду України у пункті 8 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності від 22.12.1995 року за № 20, де зокрема зазначено, що передбачені Законом України «Про власність» положення щодо спільної власності громадян на майно, придбане внаслідок їх спільної праці, поширюються на придбання його як при веденні особистого підсобного господарства, в тому числі членами колишнього колгоспного двору, так і в інших випадках. Згідно з цими положеннями право на майно може бути визнано не лише за громадянами, які є родичами, а й за іншими особами, коли буде встановлено, що вони входили до складу сім'ї і брали трудову участь у його придбанні.

Таким чином, набуття права спільної (сумісної) власності можливо - під час проживання у зареєстрованому шлюбі та придбання майна за спільні сімейні кошти або якщо таке майно придбано в інтересах сім`ї . Крім того, виникнення спільної власності можливо коли майно придбано за особисті (не спільні) кошти сторін або створено за трудової участі кожної сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 неодноразово намагалася в судовому порядку встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 01.07.1996 року до 22.10.1998 року.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25.11.2013 року апеляціну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12.09.2013 року, якою залишено без розгляду з підстав ч.4 ст. 256 ЦПК України заяву ОСОБА_3 про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 01.07.1996 року до 22.10.1998 року - залишено без змін. При цьому суди встановили, що встановлення факту ОСОБА_3 необхідно для визнання майна придбаного у період сумісного проживання - спільною власністю та визнання права власності на ? частку у спільному майні і тому дійшли висновку, що в даному випадку встановлення факту пов`язане з вирішенням спору про право і тому така заява підлягає залишенню без розгляду (т.1 а. с. 55).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 06.06.2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17.03.2014 року - скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у заяві ОСОБА_3 про встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 01.07.1996 року до 22.10.1998 року. При цьому суд мотивував своє рішення тим, що встановлення факту сумісного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу можливо лише після набуття чинності Сімейного Кодексу України. Рішення не оскаржувалося і вступило в законну силу (т.1 а. с. 70).

У період, який ОСОБА_3 зазначила для встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 - з 01.07.1996 року до 22.10.1998 року діяв КпШС України 1969 року, який не передбачав можливість встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах. Тобто саме по собі проживання осіб без реєстрації шлюбу не створювало для них правових наслідків, які притаманні у разі проживання особами однією сім`єю в зареєстрованому шлюбі.

Згідно вимог, викладених в п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року « Про судову практику у справах про встановлення фактів які мають юридичне значення» встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах на підставі п.5 ст.273 ЦПК може мати місце, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 року і тривали до смерті (пропажі без вісті на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах реєстрації актів громадського стану. В інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.

Дані положення Пленуму Верховного Суду України роз`яснювали застосування діючого на той час ЦПК України з урахуванням в тому числі і норм КпШС України, що діяв у період, який ОСОБА_3 зазначила для встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , а саме з 01.07.1996 року до 22.10.1998 року.

Встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах стало можливим лише з введенням в дію Сімейного Кодексу України з 01.01.2004 року.

Тому сам по собі факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у фактичних шлюбних відносинах ( без реєстрації шлюбу) у період дії норм КпШС не створював наслідків, які передбачені для осіб, що проживають (проживали на той час) у зареєстрованому шлюбі в контексті презумпції права спільної сумісної власності на придбане (куплене) під час шлюбу майно.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Сам по собі факт працевлаштування позивачки і отримання нею заробітної плати у період з 21.02.1997 року до 01.08.1998 року, що передував придбанню ОСОБА_2 спірного будинку 26.08.1998 року, не є беззаперечним і належним доказом, що будинок був придбаний саме за кошти позивача. На відміну від правовідносин, що виникають між подружжям при їх спільному проживанні у зареєстрованому шлюбі спільна сумісна власність при придбанні майна при перебуванні у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, КпШС України не презюмувалося і тому своє право на придбаний будинок, в даному випадку, у разі виникнення спору мала доводити в суді позивачка поданням належних доказів.

Судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права щодо розподілу тягаря доказування і набуто помилкового висновку, про покладення на відповідача процесуального обов`язку спростування обставин зазначених у позовній заяві, але не доведених самим позивачем.

Тому висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не було надано жодних допустимих, належних доказів, які б спростовували твердження позивачки, не заснований на нормах цивільно-процесуального законодавства України.

Верховний Суд України в абзаці 4 пункту 27 Постанови Пленуму «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції від 12.06.2009 року за № 2 зазначив, що виходячи зі змісту статті 59 ЦПК та з урахуванням положень частини першої статті 218 ЦК, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму (передача грошей, придбання нерухомого майна тощо).

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо купівлі спірного будинку ОСОБА_3 або за її гроші (договір про придбання будинку, договір про передачу позивачем грошей відповідачу на придбання будинку).

В засіданні судової колегії позивач ОСОБА_3 не заперечувала, що у неї дійсно відсутні документальні докази, що підтверджують придбання спірного будинку за її кошти.

Крім того, рішенням апеляційного суду Одеської області від 24.02.2015 року визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2, укладений 26.08.1998 року на Одеській товарній біржі між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 Зазначене рішення апеляційного суду вступило в законну силу і позивачем в касаційному порядку не оскаржувалося, як таке, що впливає або зачіпає її права, як співвласника спірного будинку.

При таких обставинах відсутні підстави для набуття висновку, що спірне майно є спільною (сумісною) власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як таке, що придбано під час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу за їх спільні кошти або за гроші наданіи на купівлю спірного будинку позивачем.

Тому рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог ОСОБА_3 про належність житлового будинку з надвірними спорудами за адресою:АДРЕСА_2 до спільної сумісної власності не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленнм нового рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про визнання спірного будинку з надвірними спорудами спільною сумісною власністю обгрунтовані також нормою ст.. 25 КпШС України та ст. 62 СК України, які передбачали у разі спору можливість визнання судом об`єктом права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові, але яке за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Слід зазначити, що норми вказаних статей КпШС та СК України виходять з того, що майно первісно було особистою власністю одного з подружжя але яке за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжяі і тому у разі спору може бути визнано судом об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто посилання позивача на вказані норми суперечать її іншим обгрунтуванням, що спірний будинок був придбаний за її кошти у складі спільних коштів, за які куплено будинок.

Із роз`яснень викладених у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та про поділ спільного майна подружжя » № 11 відж 21 грудня 2007 року вбачається, що майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом на тих підставах, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Проте для застосування передбачених зазначено статею правил збільшення вартості майна повинно відбуватися внаслідок затрат подружжя і наявним повинно бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта та його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об`єкта в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна, як об`єкта. Такими факторами також можуть бути збільшення покупної здатності населення, відсутність нового будівництва у певній місцевості та удорожчання вторинного ринку житла, збільшення приросту населення в тому числі за рахунок внутрішньої або зовншіньої міграції зі збільшенням попиту на будь-яке житло; сприяння держави у створенні вільних економічних зон та збільшення попиту так як наслідок збільшення вартості на нежитлові приміщення для ведення бізнесу чи навпаки відток капіталу, економічна криза і зменшення вартості нежилих приміщень в контексті росту попиту саме на житло і вигода від переводу нежитлового приміщення у житлове , що вже само по собі за наведених умов суттєво збільшує його вартість.

Проте при вирішенні питання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, позивачем не поставлено експерту запитання щодо ринкової вартості житлового будинку з надвірними спорудами за адресою:АДРЕСА_2

на час до початку поліпшення (ремонтно-будівельних робот) та на час фактичного припинення спільного проживання сторін, коли відповідач фактично пішов з сім`ї та після припинення фактичного проживання та ведення спільного господарства з позивачкою, яка як вбачається з мотивувальної частини позовної заяви продовжувала брати участь у поліпшенні нерухомого майна. Крім того не поставлено питання експерту і про вартість здійснених поліпшень нерухомого майна.

Між тим відповіді на вказані питання дозволять визначити чи дійсно збільшилася і на скільки саме вартість спірного об`єкту нерухомості у порівнянні на початок поліпшення та на час закінчення ремонтих робіт. Яка частка збільшеної вартості (за наявності такої) прийшлася на час спільного проживання сторін тощо та після того, які відповідач фактично пішов з сім`ї і подальші поліпшення здійснювалися позивачем особисто за власні кошти.

Крім того, позивачка має документально та іншими належними і допустимими доказами довести, що збільшення вартості об`єкту нерухомості відбулося саме внаслідок їх спільних з відповідачем трудових чи грошових затрат або за рахунок її особистих затрат. Питання щодо істотності збільшення вартості майна є оціночним в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх факторів, які могли влинути та вплинули на збільшення вартості спірного майна.

У відповідності до ч.4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанцій зобов'язаний був, згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України, попередити ОСОБА_3 про наслідки не подання належних та допустимих доказів в контексті поставлення експерту запитань, висвітлення яких має значення для правильного вирішення заявлених позивачем вимог, роз`яснити про можливість заявити клопотання про призначення додаткової судової будівельно-технічної експертизи та про наслідки не заявлення такого клопотання.

Районний суд мотивуючи рішення, не зазначив про виконання ним процесуального обов`язку покладеного ч.4 ст. 10 ЦПК України, що в даному випадку надає підстави для виконання даного процесуального обов`язку судом апеляційної інстанції.

Однак, в засіданні судової колегії, після роз`яснення апеляційним судом ч. 4 ст. 10 ЦПК України, позивач та її представник відмовилися від проведення експертизи з питань щодо ринкової вартості житлового будинку з надвірними спорудами за адресою:АДРЕСА_2 на час до початку поліпшення (ремонтно-будівельних робот) та на час фактичного припинення спільного проживання сторін, коли відповідач фактично пішов з сім`ї та після припинення фактичного проживання та ведення спільного господарства з позивачкою та про вартість здійснених поліпшень нерухомого майна у цей період.

Позивач та її представник мотивували свою відмову у проведенні експертизи з вказаних питань тим, що відповідач всі поліпшення зруйнував.

Перед початком судових дебатів позивачем заявлено клопотання про призначення експертизи щодо часу написання розписок між відповідачем ОСОБА_2 та його матір`ю ОСОБА_4 про надання останньою грошових коштів на придбання відповідачем спірного будинку. При цьому позивач пояснила, що не заявляла таке клопотання в суді першої інстанції, оскільки з цього приводу є висновки судів в інших справах за участю цих же сторін.

Судова колегія зазначене клопотання з наведених позивачем мотивувань, відхилила з огляду на відсутність підстав передбачених ст. 303 ч.2 ЦПК України, а також з урахуванням того, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 24.02.2015 року визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2, укладений 26.08.1998 року на Одеській товарній біржі між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 Зазначене рішення апеляційного суду вступило в законну силу і позивачем в касаційному порядку не оскаржувалося, як таке, що впливає або зачіпає її права, як співвласника спірного будинку.

Вимоги ОСОБА_3 про визнання права власності на частку домоволодіння, виділення в натурі частки із спільної сумісної власності, припинення права спільної сумісної власності випливають з основної вимоги про належність спірного будинку спільною сумісною власністю сторін, тобто є похідними від основної (корінної, породжуючої) вимоги. Відмова у задоволенні основної (породжуючої) вимоги унеможливлює задоволення похідних від неї вимог.

Тому рішення суду в частині задоволення вимог про визнання права власності на частку домоволодіння, виділення в натурі частки із спільної сумісної власності, припинення права спільної сумісної власності також підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог.

Крім того, вимога про виділення у користування частини земельної ділянки при домоволодінні позивачем також заявлена в контексті вимог про належність їй частки у спільній сумісній власності та виділення такої частки в натурі та обґрунтована необхідністю обслуговувати належну та виділену їй, як співвласнику, частку у домоволодінні.

Тому рішення суду в частині задоволення вимоги ОСОБА_3 про виділення у користування частини земельної ділянки при домоволодінні також не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні даної вимоги.

Як вже зазначалося, позивач вселилася у спірний будинок на правах члена сім`і власника будинку (дружини) та була зареєстрована у будинку 24.12.1999 року.

Тобто позивач має право на проживання у спірному будинку на правах члена сім`ї або колишнього члена сім`ї власника будинку.

Вимог про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням в спірному будинку, як особі, що має право користування вказаним будинком позивач не заявляла.

Всі заявлені вимоги витікали з наявності у позивача саме права власності на частку у спільній сумісній власності.

На стадії апеляційного перегляду законності рішення суду першої інстанції, апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості уточнювати позовні вимоги.

Разом з тим, судова колегія не знаходить підстав для зміни рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спірний будинок, оскільки як вже зазначалося рішенням апеляційного суду Одеської області від 24.02.2015 року визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2, укладений 26.08.1998 року на Одеській товарній біржі між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 Зазначене рішення апеляційного суду вступило в законну силу і позивачем в касаційному порядку не оскаржувалося.

Тобто договір, за яким ОСОБА_2 набув право власності на спірний будинок визнаний судом дійсним.

Зі змісту договору не вбачається, що ОСОБА_4 придбала спірне майно.

Тому висновки районного суду в цій частині узгоджуються з встановленими у справі обставинами і засновані на законі.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про належність майна до спільної сумісної власності та виділення в натурі частки із спільної сумісної власності, визнання права власності на частку домоволодіння, виділення в натурі частки із спільної сумісної власності, припинення права спільної сумісної власності, виділення у користування частини земельної ділянки при домоволодінні - скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

У відповідності до ч.5 ст. 88 ЦПК України у зв`язку із ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення судові витрати підлягають перерозподілу

У зв`язку з відмовою у задоволенні вимог ОСОБА_3 та частковим задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_2 на користь останнього з ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги в сумі 2124 грн. 40 коп.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 317 ЦПК України, судова колегія -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 жовтня 2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про належність майна до спільної сумісної власності та виділення в натурі частки із спільної сумісної власності, визнання права власності на частку домоволодіння, виділення в натурі частки із спільної сумісної власності, припинення права спільної сумісної власності, виділення у користування частини земельної ділянки при домоволодінні, вирішення питання про розподіл судових витрат - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про належність майна до спільної сумісної власності та виділення в натурі частки із спільної сумісної власності, визнання права власності на частку домоволодіння, виділення в натурі частки із спільної сумісної власності, припинення права спільної сумісної власності, виділення у користування частини земельної ділянки при домоволодінні.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2124 грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили рішенням суду.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: В.П. Фальчук

Ю.І. Кравець