Рішення № 56365867, 29.02.2016, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/1516/15-ц

Провадження № 2-п/135/4/16

РІШЕННЯ

іменем України

29.02.2016 року Ладижинський міський суд Вінницької області

в складі: судді Корнієнка О.М.

при секретарі судових засідань Яруліній Н.О.,

за участю позивачів: ОСОБА_1, ОСОБА_2.,

представника позивачів: ОСОБА_5.,

відповідача ОСОБА_4, його представника ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ладижин цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Ладижинський міський сектор управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1., ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися в суд із позовною заявою до ОСОБА_4, третя особа: Ладижинський міський сектор управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В позовній заяві зазначили, що згідно рішення №661 від 12.12.2003 року виконавчого комітету Ладижинської міської ради Вінницької області вони взяли участь у приватизації двокімнатної квартири АДРЕСА_1 і стали співвласниками вищезазначеної квартири в рівних частках відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 21.01.2004 року. В даній квартирі зареєстровані позивач ОСОБА_2, її дочка ОСОБА_7 та відповідач ОСОБА_4. відповідач був зареєстрований в квартирі як член сім`ї - чоловік ОСОБА_2.. 27.06.2014 року рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області шлюб між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_4 було розірвано. Відносини між подружжям погіршилися набагато раніше і відповідач виселився з квартири і став проживати окремо від сім`ї з грудня 2013 року. В даний час в квартирі АДРЕСА_1 фактично проживають ОСОБА_1., ОСОБА_2 з дочкою ОСОБА_7.

Будучи зареєстрованим у вищевказаній квартирі відповідач ОСОБА_4 обмежує їх право на користування їхньою квартирою. Тому позивачі просили визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням та зняти його з реєстрації місця проживання.

Позивачі ОСОБА_1., ОСОБА_2 та представник позивачів ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Позивач ОСОБА_2 пояснила, що відповідач дійсно вселився в квартиру як член її сім'ї. Але покинув квартиру добровільно в грудні 2013 року ще до їх розлучення, бо не хотів з нею жити через те, що їх сім'я розпалась. Ключі від квартири він віддав на початку 2014 року. Особистих речей (одягу, засобів гігієни, тощо) відповідача в квартирі немає, всі необхідні йому речі він забрав, коли виселився, деякі речі, що залишались не брав, бо сказав, що вони йому не потрібні.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечив. Вказав, що є громадянином Еквадору, постійно проживає в Україні. Зареєстрований у спірній квартирі, іншого житла в Україні не має. Між ним та колишньою дружиною постійно виникали сварки, він не хотів, що їх дитина це все чула, тому пішов з квартири приблизно десь в лютому 2014 року. Ключі від квартири одразу не віддав, а віддав десь через місяць коли попросила його колишня дружина. Коли сварились, працівників міліції він не викликав. Після розірвання шлюбу заходив у квартиру щоб побачитись із дитиною, однак вже не жив там. Під час розгляду справи про розірвання шлюбу суд надавав їм строк для примирення, однак примирення не відбулось. В квартирі залишив деякі свої речі: комп'ютер, диски, супутникову антену, телевізор, тумбочку, ці речі не забрав, бо вони потрібні дитині. Вселятись назад у квартиру він не хотів, бо їх стосунки погані. Зараз не хоче вселятись у квартиру. Однак заперечує проти позову, бо має право там проживати і йому немає де зареєструватись, щоб проживати в Україні.

Представник відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні зазначив, що між відповідачем і його колишньою дружиною неприязні стосунки, є конфлікт щодо участі у вихованні дитини. Дані конфлікти перешкоджають йому користуватись квартирою для проживання. Відповідач вселився в квартиру як член сім'ї одного із співвласників, за згодою інших співвласників, а тому підстав для позбавлення відповідача права на проживання в квартирі немає.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, в поданій до суду заяві раніше зазначив, що при вирішенні справи покладаються на думку суду, справу просили розглянути в їх відсутність.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1., ОСОБА_2, ОСОБА_3 в рівних частках є співвласниками квартири АДРЕСА_1. Дана обставина визнається сторонами і підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 21.01.2004 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 15, 16).

З довідки №1222 від 26.11.2015 року виданої КП «Ладжитлосервіс» вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 (а.с. 18).

Відповідач ОСОБА_4 вселився та проживав у вказаній квартирі як член сім'ї ОСОБА_2., з якою перебував у шлюбі. Інші співвласники не заперечували проти вселення та спільного проживання відповідача в квартирі. Дані обставини визнаються сторонами.

З копії рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 27.06.2014 року вбачається, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було розірвано (а.с. 19). Рішення набрало законної сили.

З копії акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї виданого 29.07.2015 року соціальним інспектором Управління праці та соціального захисту населення у м.Ладижин Вінницької області вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2, її дочка ОСОБА_7 та колишній чоловік ОСОБА_4, який фактично проживає за адресою АДРЕСА_2.

Свідок ОСОБА_8 суду показала, що вона є сусідкою ОСОБА_2., знає її сім`ю. Повідомила суд, що відповідач ОСОБА_4 уже біля двох років, як не живе за адресою: квартира АДРЕСА_1. Не бачила його там постійно десь із зими на початку 2014 року. В місті вона його зустрічала. Раніше він постійно проживав, за вищевказаною адресою, бачила як гуляли з сім`єю. Також їх дитина казала, що ходить до батька в гості, бо він уже живе в іншому будинку. Одного разу бачила як підводив дитину до будинку.

Свідок ОСОБА_9 суду показала, що вона проживає в одному з позивачами будинку АДРЕСА_1 в сусідньому під'їзді. Раніше бачила, що відповідач проживав у будинку, постійно гуляв з дитиною та дружиною. Десь біля двох років тому вона там відповідача постійно не бачить.

Позивач ОСОБА_2 стверджує, що відповідач виселився з квартири в грудні 2013 року.

Відповідач стверджує, що не живе в квартирі приблизно з лютого 2014 року.

Таким чином достеменно встановлено, що відповідач ОСОБА_4 вже у березні 2014 року не проживав у спірній квартирі.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Встановлено, що відповідач виселився із спірного житла добровільно. Про це зазначила як позивач ОСОБА_2, так і сам відповідач.

Доказів про те, що у спірному будинку він не проживає з поважних причин відповідач суду не надав. Не надав відповідач і доказів на підтвердження того, що він був позбавлений, можливості проживати та користуватися спірним будинком через те, що позивачі чинили йому перешкоди у вселенні до цього житла після того, як він добровільно виселився. Позову про вселення відповідач неподавав.

А твердження відповідача про те, що він і на даний час не бажає проживати в спірному житлі додатково свідчить про відсутність поважних причин для непроживання в квартирі.

Заперечення відповідача проти позову з посиланням на те, що йому не буде де зареєструватись в Україні, якщо його позбавлять права проживати в квартирі, оскільки він є громадянином іншої країни, на думку суду є безпідставними та такими, що не стосуються предмету спору.

Неприязні стосунки між колишнім подружжям та конфлікт щодо участі у вихованні дитини, на думку суду не є поважними причинами, що можуть перешкоджати проживати у спірному житлі. Оскільки доказів неправомірної поведінки позивачів відповідачем не надано.

Судом встановлено, що відповідач не проживає у спірному житлі без поважних причин понад один рік; будь-якої домовленості про збереження за відповідачеми житлової площі на період його відсутності не існує.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4, будучи зареєстрованим в належній позивачам квартирі, втратив право користування даною квартирою, і ОСОБА_1., ОСОБА_2, ОСОБА_3, як власники майна, мають право вимагати усунення перешкод у здійснення ними права користування своїм майном шляхом визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

При цьому посилання представника відповідача на те, що ні позивачі ні їх представник в судовому засіданні не вказали на конкретну норму закону, на підставі якої відповідач втратив право користування квартирою, не може бути підставою для відмови в позові в цій частині. Оскільки представник позивача вказав, що позов пред'явлено власниками житла в зв'язку з тим, що відповідач як колишній член сім'ї одного із співвласників не проживає в спірному житлі більше року.

Щодо позовних вимог в частині зняття відповідача з реєстрації місця проживання, суд виходить із такого.

Вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місце проживання» зняття особи з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Ураховуючи викладене, за наявності рішення суду про позбавлення особи права користування житловим приміщенням окремого рішення суду щодо зняття особи з реєстрації місця проживання не потребується.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, тому відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь кожного з позивачів в рівних частках слід стягнути сплачений судовий збір та половину понесених і документально підтверджених витрат на правову допомогу.

На підставі викладеного та керуючись України, ст.ст. 16, ст. 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 10, 60, 164, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженця м. Кіто, Еквадор, громадянина Еквадору, таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 по 321 грн. 20 коп. судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення може бути подана апеляція протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Вінницької області через Ладижинський міський суд.

Суддя: