Рішення № 56363690, 04.03.2016, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/8048/15-ц

2/638/1741/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2016 р. Дзержинський районний суд м. Харкова, в складі:

головуючого судді - Шестака О.І.,

при секретарі - Демченко І.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну порядку сплати аліментів та стягнення заборгованості по аліментам, стягнення додаткових витрат на дитину, розподіл спільного майна подружжя, -

в с т а н о в и в:

15.05.2015 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, в якій просила змінити порядок стягнення аліментів з відповідача на її користь на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, а саме встановити стягнення аліментів в твердій грошовій сумі; Стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1500 грн. щомісяця, починаючи з дня пред'явлення позовної заяви і до досягнення дитиною повнолітнього віку, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по аліментам на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 11489,40 грн.; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разово в розмірі 16100 грн.; розірвати шлюб між нею і відповідачем, зареєстрований 22.08.1997 р. Дзержинським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова, актовий запис № 609; після розірвання шлюбу позивачу залишити прізвище «ОСОБА_1»; визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 в порядку розподілу спільної сумісної власності, зменшивши право власності вiдповiдача на вказану квартиру з цілої до ? частки; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати.

В обгрунтування зазначених вимог вказала, що 22.08.1997 р. між позивачкою і відповідачем було зареєстровано шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 р. народився син - ОСОБА_3 Однак наприкінці 2012 р. шлюбні відносини фактично припинились, з відповідачем вони стали проживати окремо, дитину позивачка виховує і утримує самостійно.

ОСОБА_1 зазначає, що 07.02.2013 р. Дзержинським районним судом м. Харкова ухвалено рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі ? частини від заробітку щомісячно, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05.12.2012 р., до досягнення дитиною повноліття. 15.04.2013 р. Дзержинським районним судом по цій справі був виданий виконавчий лист, який був переданий до Московського відділу державної виконавчої служби ХМУЮ. Однак, вказує позивачка, жодних грошових коштів вона від відповідача не отримувала.

ОСОБА_1 вказує, що відповідач ухиляється від утримання дитини: аліментів не сплачує, не забезпечує необхідним харчування, одягом, медичним доглядом. Матеріальної допомоги добровільно не надає. До теперішнього часу позивачка утримує сина самостійно; проживають вдвох в одній кімнаті гуртожитку. Син хворіє з дитинства, стан здоров'я слабкий, періодично потребує стаціонарного лікування, що потребує грошей. Позивачка вказує, що її заробітної плати на повне утримання сина не вистачає, тому вона вимушена звернутись до суду з позовною вимогою про зміну порядку стягнення аліментів, а саме їх стягнення в твердій грошовій сумі, та стягнення заборгованості по аліментам.

ОСОБА_1 зазначає, що їй відомо, що станом на травень 2015 р. відповідач не працевлаштований, має мінливий, нерегулярний дохід; невідомо, чи був відповідач працевлаштований станом на 05.12.2012 р. і який розмір заробітної плати мав, якщо такий був.

На підставі викладеного позивачка наводить розрахунок заборгованості по аліментам, відповідно до якого вона становить 11489,4 грн.

Крім цього позивачка вважає за необхідне стягнути з відповідача додаткові витрати на дитину, а саме: з 01.09.2014 р. син навчається в медичному коледжі Харківського національно медичного університету, та потребує за весь період навчання загалом 32200,00 грн.

Посилаючись на ст. 185 СК України, позивачка вважає, що справедливий розмір участі відповідача в додаткових затратах на дитину має становити 50% від ціни договору № 53 від 08.08.2014 р. про підготовку молодшого спеціаліста, а саме 16100 грн.

Також позивачка бажала розірвати шлюб з відповідачем, оскільки спільне життя з ним не склалось, подальше спільне життя стало неможливим, а збереження шлюбу суперечить її інтересам.

Крім того, ОСОБА_1 бажає розподілити спільне майно з відповідачем. Вона зазначає, що за час спільного подружнього життя ними була набута двокімнатна ізольована квартира АДРЕСА_2, житловою площею 28, 2 кв.м., загальною площею 46,6 кв.м. Квартира була придбана за 32000 грн., отже право власності на ? частини вказаної квартири оцінюється позивачкою в 16000 грн.

Позивачка зазначає, що оформленням квартири займався чоловік, оскільки в силу зайнятості по догляду за дитиною та іншими побутовими питаннями вона не мала змоги цим займатись.

Позивачка вказує, що в зв'язку зі скрутним матеріальним становищем відповідач прийняв рішення продовжувати мешкання їх сім'єю в гуртожитку, а квартиру здавав в оренду. Кому та за який розмір орендної плати позивачці невідомо. Жодних матеріальних витрат на утримання квартири відповідач не ніс, комунальні платежі та квартплату сплачувала позивачка, оскільки хвилювалась, що в разі не оплати за комунальні послуги заборгованість буде збільшуватися і її з дитиною позбавлять прав на квартиру. В зв'язку з викладеним позивачка вважає, що частина квартири належить їй на законних підставах.

Під час судового провадження ОСОБА_1 вiдмовилась вiд позовних вимог в частинi розiрвання шлюбу, оскільки на цей час його вже було розірвано за рішенням суду.

Ухвалою суду від 24.12.2015 р. закрито провадження по справi в частинi розгляду вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розiрвання шлюбу.

26.02.2016 р. ОСОБА_1 подала до суду заяву про зміну змісту редакції позовної заяви, в якій вказала, що нею була виявлена описка за змістом позовної заяви, а саме зазначено, що заборгованість по аліментам за 2014 р. складає 2121,9 грн., в той час як вказана сума є заборгованістю за 2015 р.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що квартира була придбана за гроші його матері. Крім того повідомив, що він не працює, постійного доходу не отримує.

Суд, заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.02.2013 р. стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ? частини від заробітку щомісячно, але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05.12.2012 р., до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до вказаного рішення, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 22.08.1997 р., від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2

15.04.2013 р. за вказаним рішенням був виданий виконавчий лист.

Відповідно до ч. 1 ст. 184 СК Ураїни, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

З позовної заяви вбачається, що відповідач не працевлаштований, має мінливий дохід, в зв'язку з чим суд вважає за можливе змінити порядок стягнення з нього аліментів і стягувати їх в твердій грошовій сумі.

ОСОБА_1 не надано доказiв, якi б свiдчили про спроможнiсть вiдповiдача сплачувати щомiсячно алiменти утримання сина в розмiрi 1500 грн.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за доцiльне задовольнити позовнi вимоги в частинi стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, встановивши стягнення аліментів у твердій грошовій формі, в розмірі 1000,00 грн. щомісяця, починаючи з 04.03.2015 р. і до досягнення дитиною повнолітнього віку, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки заборгованості по аліментам на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 11489,40 грн., виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається і не оспорюється сторонами, що на утримання сина з відповідача стягнуто аліменти. В звязку з несплатою аліментів в установленому розмірі утворилась заборгованість.

Вказана заборгованість утворилася в звязку з несплатою відповідачем коштів, вже стягнутих з нього вiдповiдно до рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.02.2013 р.

Таким чином, кошти, з яких складається заборгованість, вже стягнуті з відповідача у відповідності з рішенням суду, яке набрало чинності і звернуто до виконання. Визначене рішенням суду стягнення коштів повинно бути здійснене державним виконавцем в порядку виконавчого провадження. Повторного стягнення заборгованості новим рішенням суду не потребується.

Позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь додаткових витрат на сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разово в розмірі 16100,00 грн., суд вважає за необхідне задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

З договору №53 від 08.08.2014 р. про підготовку молодшого спеціаліста, укладеного між Медичним коледжем Харківського національного медичного університету (Виконавець) і ОСОБА_1 (Замовник), вбачається, що Виконавець взяв на себе зобов'язання за рахунок коштів Замовника здійснити підготовку молодшого спеціаліста ОСОБА_3 за денною формою навчання, за спеціальністю 5.12010102 «Сестринська справа». Строк навчання 3 роки 10 місяців. Дата зарахування - 01.09.2014 р. Дата відрахування в зв'язку з закінченням підготовки - 30.06.2018 р.

Відповідно до п. 4.2 вказаного договору, загальна вартість освітньої послуги становить 32200,00 грн. за весь період навчання.

Пунктом 4.3 цього договору визначено, що замовник вносить плату щомісяця в розмірі 700 грн.

З довідки №474 від 20.04.2015 р., наданої Медичним коледжем ХНМУ, вбачається, що ОСОБА_3 навчається на 1 курсі Медичного коледжу ХНМУ. Форма навчання - денна. Термін навчання з 01.09.2014 р. (наказ №48-ск від 18.08.2014 р.) по 30.06.2018 р. Форма фінансування навчання - контрактна.

Таким чином, вбачається, що на даний момент ОСОБА_3 навчається впродовж 19 місяців. Отже, ОСОБА_1 сплачено за його навчання 13300 грн. (19 місяців * 700 грн.).

Визначаючи розмір додаткових витрат, який підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1, суд виходить з того, що ОСОБА_3 може закінчити навчання раніше, що потягне за собою припинення сплати позивачкою коштів в визначеній нею в позовних вимогах сумі.

Враховуючи викладене, суд вважає, що необхідно стягувати з відповідача кошти на додаткові витрати на навчання сина по мірі їх фактичного виникнення, а саме стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на навчання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разово в розмірі 6650,00 грн.

При цьому суд вважає за необхідне роз'яснити позивачці, що вона не позбавляється можливості звернутись до суду з позовними вимогами до відповідача про відшкодування додаткових витрат на сина, коли нею будуть здійснені нові витрати.

Суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в частинi визнання за нею права власності на ? частку квартири АДРЕСА_3, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вiдповiдно до ст. 368 ЦК України, спiльна власнiсть двох або бiльше осiб без визначення часток кожного з них в правi власностi є спiльною сумiсною власнiстю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спiльною сумiсною власнiстю, якщо iнше не встановлено договором або законом.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 10.06.2003 р., укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_2 і зареєстрованого в реєстрі за №1314, ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив двокімнатну ізолоьовану квартиру АДРЕСА_3, житловою площею 28,2 кв.м, загальною площею 46,6 кв.м.

Матеріалами справи підтверджується, що на час придбання вказаної квартири позивачка з відповідачем перебували в зареєстрованому шлюбі.

Суд не вважає посилання відповідача на те, що зазначена квартира була придбана за гроші його матері достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині, оскільки ним не надано жодних доказів на підтвердження цього. Крім того, зазначені законодавчі норми чітко визначають, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, і не містять жодних уточнень щодо розміру витрат, понесених кожним з подружжя на придбання цього майна.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_3.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Ч. 1 ст. 79 ЦПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, а частина 3 тієї ж статті вказує, що до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

На підтвердження понесених судових витрат позивачкою було надано квитанцію про сплату судового збору на суму 243,60 грн., яка пiдлягає стягненню з вiдповiдача.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено вiд сплати судового збору, вiн стягується з вiдповiдача в дохiд держави пропорцiйно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до в. 3 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, встановлена в розмірі 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно абзацу 2 ст. 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2016 рік» з 01.01.2016 р. встановлено мінімальну заробітну плату в місячному розмірі 1378 грн.

Таким чином, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 551, 20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст. ст. 10, 11, 61, 79, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 368 ЦК України, ст. ст. 60, 61, 63, 70, 180, 182, 183, 184, 185, 191 СК України, ст.ст. 4, 5 ЗУ «Про судовий збір», ст. 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2016 рік» суд, -

в и р i ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну порядку сплати аліментів та стягнення заборгованості по аліментам, стягнення додаткових витрат на дитину, розподіл спільного майна подружжя задовольнити частково.

Змінити порядок стягнення аліментів з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2) на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, встановивши стягнення аліментів у твердій грошовій формі, в розмірі 1000,00 (одна тисяча ) грн. щомісяця, починаючи з 04.03.2015 року і до досягнення дитиною повнолітнього віку, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2) додаткові витрати на навчання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, разово у ромірі 6650,00 (шість тисяч шісот пёятдесят) грн.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_4.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2) судові витрати в сумі 243,6 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь держави 551, 20 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області протягом 10 днів з моменту його проголошення.

Головуючий: