Ухвала суду № 56361253, 01.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1212/16 Справа № 208/9890/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2016 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Макарова М.О.,

суддів Максюти Ж.І., Прозорової М.Л.,

при секретарі Самокиші О.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 до Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції, Приватного підприємства «ОСОБА_7Ш.», ОСОБА_8, про визнання дій державного виконавця незаконними, визнання незаконними звернення стягнення на арештоване майно, визнання прилюдних торгів по реалізації арештованого майна недійсним-,

ВСТАНОВИЛА :

У грудні 2013 року позивачі звернулися до суду із позовом до Заводського ВДВС Дніпродзержинського міського управління юстиції, ПП «ОСОБА_7Ш.» про визнання дій державного виконавця незаконними, визнання незаконними звернення стягнення на арештоване державним виконавцем майно, визнання прилюдних торгів по реалізації арештованого майна недійсним.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі посилалися на те, що вони є співвласниками квартири, розташованої за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Димитрова, 7-18, яким, на праві спільної часткової власності належать: позивачу ОСОБА_2 3/8 частин вказаної квартири; позивачу ОСОБА_4 1/4 частина вказаної квартири; позивачу ОСОБА_6 3/8 частин вказаної квартири. Відповідно до ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Разом з цим, порушуючи вимоги ст.ст.358, 366 ЦК України, ЗУ «Про виконавче провадження» та положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом МЮУ N 512/5 від 02 квітня 2012 року, державний виконавець Заводського ВДВС Дніпродзержинського МУЮ ОСОБА_9 наклала арешт на частину вищевказаної квартири, що на праві власності належить позивачу ОСОБА_6, та, 24 липня 2013 року винесла постанову про звернення стягнення на арештоване майно, чим фактично порушила права позивачів, як співвласників вищевказаної квартири, які, відповідно до ст.362, 366 ЦК України, мають переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності. При цьому, постанова державного виконавця про звернення стягнення на майно боржника від 24 липня 2013 року не була внесена державним виконавцем до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, а також, не була вручена боржнику позивачу ОСОБА_6 , а кредитор ОСОБА_8, згідно ст.366 ЦК України, до судових органів з позовом щодо звернення стягнення на частку у спільному майні, що належить боржнику ОСОБА_6 не звертався, а також співвласникам не було запропоновано придбати частку боржника.

Таким чином, вказані обставини є підставою для визнання дій державного виконавця при винесенні Постанови про звернення стягнення на майно боржника від 24 липня 2013 року - незаконними, а також для визнання незаконним звернення стягнення на арештоване державним виконавцем майно.

Крім того, при проведенні 17 вересня 2013 року, 04 листопада 2013 року та 11 грудня 2013 року прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна позивача ОСОБА_6, відповідачем - ПП «Нива-В.Ш.» не було дотримано встановлених законодавством правил проведення прилюдних торгів, визначених Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого Наказом Міністерство юстиції України N 68/5 від 27 жовтня 1999 року, що, в свою чергу, є підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 та представник ОСОБА_4 ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення судом обставин, які мають значення для справи, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачам ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності належить квартира, розташована за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Димитрова, 7-18. При цьому, позивач ОСОБА_2 є власником 3/8 частин вказаної квартири; позивач ОСОБА_4 власником 1/4 частини вказаної квартири, а позивач ОСОБА_6 власником 3/8 частин вказаної квартири (а.с. 15-19).

24 жовтня 2012 року. державним виконавцем Заводського ВДВС Дніпродзержинського МУЮ ОСОБА_9 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-114, виданого Заводським районним судом м. Дніпродзержинська 12 січня 2012 року про стягнення з позивача по даній цивільній справі - ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 коштів на загальну суму 72592 грн. 74 коп. (а.с. 41)

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, яке полягає у здійсненні державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання судового рішення, які державний виконавець проводить на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів.

В ході розгляду справи, при здійсненні заходів, направлених на примусове виконання рішення суду про стягнення з позивача по даній цивільній справі - ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 коштів на загальну суму 72592 грн. 74 коп., державний виконавець Заводського ВДВС Дніпродзержинського МУЮ ОСОБА_9 24 жовтня 2012 року наклав арешт на майно боржника ОСОБА_6 та постановою від 24 липня 2013 року звернув стягнення на майно боржника ОСОБА_6 (а.с. 21, 43).

Згідно розяснень, наданих у п.п. 1, 4 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень (п.1).

Відповідно до статті 383 ЦПК, частини першої статті 12, частини четвертої статті 82 Закону про виконавче провадження право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, мають лише сторони виконавчого провадження, якщо вважають, що порушено їх права чи свободи. При цьому вони набувають процесуального статусу заявника. На підставі статті 8 Закону про виконавче провадження сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник (п.4).

Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_6 є стороною (боржником) у вищезазначеному виконавчому провадженні, і, як наслідок, у разі порушення прав останнього державним виконавцем, має право, на підставі ст.82 Закону України «Про виконавче провадження», звернутись до суду зі скаргою в порядку, передбаченому ст.383 ЦПК України.

Згідно ч.6 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження», боржник зобов'язаний: надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, оскільки, в ході здійсненні державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання судового рішення, державний виконавець, прийнявши рішення про стягнення заборгованості за рахунок майна боржника і при недостатності іншого майна боржника, на виконання вимог ст.ст.52, 55 Закону України «Про виконавче провадження», має право в порядку, передбаченому ст.379 ЦПК України, звернутись до суду із поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

При цьому, відповідно до ч.4 ст.57 цього Закону постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Крім того, стаття 366 ЦК України регулює правовідносини, що виникають між кредитором співвласника майна, що є у спільній частковій власності, та боржником (співвласником майна, що є у спільній частковій власності), тобто особами, які не є сторонами виконавчого провадження.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що ст.366 ЦК України не розповсюджує свою дію на правовідносини, що, виникли між сторонами виконавчого провадження, а саме боржником ОСОБА_6 та стягувачем ОСОБА_8, та, як наслідок, не підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли між ними.

У звязку з чим суд першої інстанції правильно виходив з того, що обраний позивачем ОСОБА_6 спосіб захисту цивільного права не відповідає вимогам ст.57, 82 Закону України «Про виконавче провадження», ст.383 ЦПК України та ст.16 ЦК України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Проте, як вбачається з матеріалів справи позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 із такими вимогами до суду не зверталися, незважаючи на те, що саме статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» визначено спосіб, за яким особи, які не є сторонами виконавчого провадження, мають право звернутись до суду за захистом порушених державним виконавцем прав шляхом пред'явлення позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту, а тому на думку колегії суддів суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку, що обраний позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в цій частині позовних вимог спосіб захисту цивільного права не відповідає вимогам ст.60 ЗУ «Про виконавче провадження» та ст.16 ЦК України.

Щодо проведення прилюдних торгів то згідно п.2.2. тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України N 68/5, 27.10.1999р., прилюдні торги це продаж майна, за яким його власником стає покупець, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Згідно п.6.1., 6.2.. 6.3., 6.4., 6.5. Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, після повного розрахунку покупців за придбане майно, на підставі протоколу про проведення прилюдних торгів та копії документів, що підтверджують розрахунок за придбане майно, державний виконавець складає акт про проведені прилюдні торги і подає його на затвердження начальнику відповідного органу державної виконавчої служби. Затверджений акт державний виконавець видає покупцеві. Копія акта надсилається стягувачу, боржникові та спеціалізованій організації. На підставі цього акта нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. Це свідоцтво є підставою для видачі відповідним органом акта про право власності на земельну ділянку в порядку, передбаченому законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи прилюдні торги, які призначалися на 17 вересня 2013 року, 04 листопада 2013 року та 11 грудня 2013 року не відбулися, у звязку з відсутністю зареєстрованих покупців.

А відповідно до п.7.3. Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, якщо прилюдні торги не відбулися двічі, то майно знімається з торгів, про що спеціалізована організація в триденний термін повідомляє державного виконавця.

Як зазначено у Висновку Верховного Суду України, викладеному у рішенні, прийнятому за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак є правочином. Враховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину (ст. ст. 203, 215 ЦК України). При цьому, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними (постанова Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 р. у справі № 6-116цс12).

Разом з цим, в матеріалах справи не містяться: ні протоколу про проведення прилюдних торгів; ні складеного державним виконавцем та затвердженого начальником відповідного органу державної виконавчої служби акту про проведені прилюдні торги, який, згідно вищевказаного висновку Верховного Суду України є правочином, і може визнаватись недійсним на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину (ст. ст. 203, 215 ЦК України).

У звязку з чим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при розгляді справи, районним судом були виконані всі вимоги процесуального закону, спір вирішено у відповідності з нормами матеріального та процесуального права. Рішення є обґрунтованим, з повним відображенням обставин, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є правильнимиа тому доводи апеляційної скарги про незаконність рішення суду є необгрунтованими та такими, що зводяться до переоцінки доказів, незгодою з висновками суду та особистого тлумачення норм матеріального права на свій розсуд, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 та представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 листопада 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: