Ухвала суду № 56355538, 11.02.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 445/2502/14 Головуючий у 1 інстанції: Сивак В.М.

Провадження № 22-ц/783/489/16 Доповідач в 2-й інстанції: Богонюк М. Я.

Категорія: 19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого судді: Богонюка М.Я.

Суддів: Гриновця Б.М., Ванівського О.М.,

при секретарі: Жукровській Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2015 року, -

встановила:

оскаржуваним рішенням частково задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - Золочівська нотаріальна контора про розірвання договору довічного утримання.

Розірвано договір довічного утримання, укладений 09 липня 1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 посвідчений державним нотаріусом Золочівської державної нотаріальної контори Плотицею Г.Д. та зареєстрований в реєстрі №2998.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апелянт вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Стверджує, що умови, закладені в договорі довічного утримання відповідали економічним та соціальним умовам, які склалися на час укладення договору і такі нею дотримувалися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення на підтримання та заперечення скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно норм, закріплених у ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч.ч.2, 3 ст.213 ЦПК України законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.425 ЦК УРСР (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Частиною 1 ст.744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Крім того, згідно ч.1 ст.749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.

Частиною 1 ст.756 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 06 липня 1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання. У відповідності до умов якого ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1. Натомість ОСОБА_2 зобов'язувалася надавати ОСОБА_3 довічне матеріальне грошове забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги, залишивши у її безкоштовному користуванні зазначену квартиру.

В листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням останньою умов договору.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вірно виходив з положень ст.ст.749, 751, 756 ЦК України, встановивши при цьому, що ОСОБА_2, відповідач у справі, не надає позивачу довічного матеріального забезпечення, усунулася від догляду та надання необхідної допомоги ОСОБА_3 протягом тривалого періоду часу. При цьому судом, достовірно встановлено, що через відсутність догляду зі сторони відповідача, позивачем в липні 2005 року, вересні 2011 року, січні 2014 року укладалися договори із Золочівським територіальним центром соціального обслуговування про надання соціальних послуг та соціальної допомоги вдома. Також, ОСОБА_3 перебувала на надомному соціальному обслуговуванні в Золочівському районному територіальному центрі соціального обслуговування з травня 1997 року по 01 лютого 2001 року та 20 липня 2005 року по даний час (а.с.40). Крім цього, позивач, проживаючи в квартирі, яку відповідно до умов договору довічного утримання передала у власність відповідачу, сама укладала договір про надання послуг з утримання будинку та проводила оплату комунальних послуг в повному обсязі (а.с.35).

Сама відповідач не заперечила факту ненадання допомоги позивачу, хоча стверджує, що такий факт має місце лише протягом останнього періоду часу. Проте, ці її твердження спростовуються зібраними доказами у справі.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про розірвання договору довічного утримання, через невиконання відповідачем умов такого.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та дотримано вимог норм процесуального права, а тому, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржене рішення є законним та обґрунтованим і апеляційну скаргу слід відхилити, залишивши таке без змін.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2- відхилити.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2015 року- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвали законної сили.

Головуючий: М.Я.Богонюк

Судді: О.М.Ванівський

Б.М.Гриновець