Рішення № 56354338, 02.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 314/181/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Кофанов А.В.

Номер провадження 22-ц/778/1090/16 Суддя-доповідач: Бабак А.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Спас О.В.

Суддів Бабак А.М.

Полякова О.З.

При секретарі: Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами

ОСОБА_3 та Державного вищого навчального закладу «Запорізький будівельний коледж» на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 грудня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного вищого навчального закладу «Запорізький будівельний коледж», ОСОБА_4, третя особа: Міністерство освіти та науки України про визнання незаконними та скасування наказів і розпоряджень, визнання бездіяльності неправомірною, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, який в процесі розгляду справи уточнювала до Державного вищого навчального закладу «Запорізький будівельний коледж» (далі ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж»), ОСОБА_4, третя особа: Міністерство освіти та науки України про визнання незаконними та скасування наказів і розпоряджень, визнання бездіяльності неправомірною, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову позивач зазначала, що відповідно до рішення Орджонікідзевького районного суду м. Запоріжжя від 16 квітня 2014 року її поновлено на посаді лаборанта кабінету «Будівельні конструкції» ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж", але адміністрація коледжу, перешкоджає виконанню рішення суду.

Згідно наказу навчального закладу № 26-к від 27 червня 2014 року її поновлено на посаді лаборанта, без зазначення і конкретного місця роботи, що суперечить судовому рішенню та раніше укладеному договору. Розпорядженням директора навчального закладу від 03 липня 2014 року її закріплено за лабораторією по ремонту автомобілів без її згоди, а 09 вересня 2014 року - за лабораторією «Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів», чим порушені вимоги ст.ст. 31,32 КЗпП України щодо порядку переведення на іншу роботу.

Оскільки, переходити до лабораторії «Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів» вона не збиралася, так як мала виконувати роботу лаборанта кабінету «Будівельні конструкції».

29 вересня 2014 року виданий наказ "Про зміну в організації та умовах праці", в якому зазначено про скорочення посади лаборанта лабораторії "Двигунів внутрішнього і згорання, автомобілів і тракторів", а 02 жовтня 2014 року вона отримала попередження про майбутнє звільнення із займаної посади за п.1 ст. 40 КЗпП України з 01.12.2014 року.

25 листопада 2014 року була ознайомлена з листом про те, що вона не знаходилася на робочому місці в лабораторії «Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів» та розпорядженням про надання пояснень з цього приводу.

27 листопада 2014 року її ознайомили з наказом № 51-ОД від 27 листопада 2014 року про притягнення її до дисциплінарної відповідальності та їй була оголошена догана.

Вважає притягнення її до дисциплінарної відповідальності незаконним, оскільки вона фактично була переведена на іншу роботу, за невиконання якої безпідставно притягнута до дисциплінарної відповідальності.

Крім того, вона зверталася з проханням надати їй щорічну відпустку за 2013 рік, однак відповіді не отримала, а була незаконно звільнена та отримала грошову компенсацію за відпустку. Також їй не була надана відпустка за 2014 рік.

01 грудня 2014 року ОСОБА_3 ознайомили з наказом № 76-к від 01 грудня 2014 року про її звільнення у зв'язку зі скороченням штату працівників і відмовою від переведення на іншу роботу, незважаючи на те, що напередодні нею подана заява про надання їй чергової відпустки. При цьому, не були запропоновані всі можливі посади, куди б вона могла бути переведена у зв'язку із скороченням штатів.

Посилаючись на зазначені обставини позивач просила визнати незаконними та скасувати розпорядження № 139 від 03.07.2014 року про закріплення її за лабораторією по ремонту автомобілів;

визнати незаконними та скасувати розпорядження № 144 від 08.09.2014 року про закріплення робочих місць та закріплення її за лабораторією «Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів»;

визнати незаконними та скасувати пункт 1 наказу № 215-ОД від 29 вересня 2014 року «Про зміни в організації та умовах праці» в частині скорочення посади лаборанта лабораторії «Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів» ОСОБА_3;

визнати бездіяльність директора ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж» ОСОБА_4 при ненаданні їй чергових відпусток за 2013-2014 роки неправомірною;

визнати незаконними та скасувати наказ № 51-ОД «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3»;

визнати незаконними та скасувати наказ № 76-к від 01.12.2014 року про її звільнення у зв'язку із скороченням штату працівників і відмовою від переведення на іншу роботу на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.;

поновити ОСОБА_3 на посаді лаборанта кабінету «Будівельні конструкції ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж»;

стягнути заробітну плату за час незаконного переведення за листопад 2014 року та середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01.12.2014 року;

стягнути солідарно з відповідачів спричинену їй моральну шкоду у розмірі 45000,00 грн.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 грудня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді лаборанта кабінету "Будівельні конструкції" ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж".

Стягнуто з ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 18329,22 грн.

Визнано незаконним та скасувано наказ ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" № 51-ОД від 27 листопада 2014 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3"

Стягнуто з ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" на користь ОСОБА_3 2000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог про визнання бездіяльності директора ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж» ОСОБА_4 при ненаданні їй чергової відпустки; скасуванні наказів про її фактичне переведення на іншу роботу та стягненні середнього заробітку за час переведення на іншу роботу є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, тому просить скасувати рішення суду в частині яка нею оскаржується, визнати незаконним та скасувати розпорядження ОСОБА_4 № 139 від 03.07.2014 року про закріплення її «... ОСОБА_3, лаборанта .... за лабораторією по ремонту автомобілів ...... викладач ОСОБА_5 до особливого розпорядження адміністрації коледжу»;

визнати незаконним та скасувати розпорядження ОСОБА_4 № 144 від 08.09.2014 року про «закріплення робочих місць для наступних лаборантів: ...3. ОСОБА_3, лаборант, лабораторія «Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів», в частині, що стосується закріплення її робочого місця за лабораторією «Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів» та її переведення на роботу, не обумовлену трудовим договором;

визнати бездіяльність ОСОБА_4 при ненаданні їй чергових відпусток за 2013 - 2014 роки неправомірними, зобов'язавши його видати наказ про надання їй відпусток за 2013-2014 роки;

стягнути заробітну плату за час незаконного переведення за листопад 2014 року.

Рішення суду в частині стягнення моральної шкоди змінити, стягнути солідарно з ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж» та ОСОБА_4 спричинену їй моральну шкоду у розмірі 45000 грн.

Стягнути з ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж» понесені нею судові витрати.

На рішення суду також подав апеляційну скаргу ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж», в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, оскільки суд не врахував, що поновлення ОСОБА_3 за рішенням суду відбулося 27 червня 2014 року та вона була поновлена на посаді лаборанта кабінету «Будівельні конструкції», а в подальшому відбулося переміщення в лабораторію по ремонту автомобілів. Переміщення проведено без суттєвих змін умов праці: посади, функціональних обов'язків, заробітної плати, кваліфікації та відповідно розпорядження № 144 від 08.09.2014 року ОСОБА_3 переміщена в лабораторію «Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів», а тому висновок суду про те, що відбулося переведення не відповідає дійсності. За цих же обставин і висновок суду про нікчемність наказів та розпоряджень щодо переміщення ОСОБА_3 не відповідає нормам трудового законодавства. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню, а апеляційна скарга ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж» задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 частково, поновлюючи її на посаді лаборанта кабінету «Будівельні конструкції», стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн., скасовуючи наказ № 51-ОД від 27.11.2014 року про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності, суд дійшов висновку про те, що оскільки, ОСОБА_3 фактично була поновлена на посаді лаборанта кабінету "Будівельні конструкції" за рішенням суду лише 18.11.2014 року, відповідно наказу № 73-к від 18.11.2014 року, тому відповідні накази та розпорядження про її переміщення (переведення) на інші місця роботи є юридично нікчемними.

За цих обставин суд першої інстанції вважав, що накази навчального закладу № 173-ОД від 18.08.2014 року щодо скорочення штату працівників та № 215-ОД від 29.09.2014 року щодо скорочення посад лаборантів, у т.ч. лабораторії "Двигунів внутрішнього згорання та обслуговування двигунів" є такими, що не могли поширювати свою дію на позивача ОСОБА_3, оскільки посада лаборанта кабінету "Будівельні конструкції" цими наказами не скорочувалася. У зв'язку з цим, звільнення ОСОБА_3, згідно наказу № 76-к від 01.12.2014 року, у зв'язку зі скороченням штату є незаконним.

Судова колегія з таким висновком суду першої інстанції погодитися не може, виходячи з наступного.

Відповідно ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 була прийнята на роботу на посаду лаборанта кабінету "Будівельні конструкції" з 18.06.2013 року (т.2 а.с.6).

Згідно рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.04.2014 року, визнано незаконним звільнення ОСОБА_3 з вказаної посади, що мало місце у січні 2014 року, та її поновлено на посаді лаборанта кабінету "Будівельні конструкції" ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" (т.1 а.с. 126-129).

Відповідно наказу в.о. директора ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" № 26-к від 27.06.2014 року, ОСОБА_3 поновлена на посаді лаборанта ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" з 01 липня 2014 року на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.04.2014 року (т.1 а.с.195).

Судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що фактично ОСОБА_3 була поновлена на роботі лише 18 листопада 2014 року не відповідає обставинам справи.

Наказ про поновлення на роботі ОСОБА_3 за рішенням суду від 16.04.2014 року керівником коледжу виданий 27.06.2014 року, в якому зазначено, що ОСОБА_3 поновлена на посаді лаборанта роботі ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" з 01.07.2014 року. Відповідний запис зроблений і в її трудовій книжці, де зазначено що ОСОБА_3 поновлена на попередній роботі (т.1 а.с.57).

З 01 липня 2014 року ОСОБА_3 приступила до роботи та розпорядженням в.о. директора коледжу ОСОБА_4 № 139 від 03.07.2014 року закріплена на робочому місці за лабораторією по ремонту автомобілів до особливого розпорядження адміністрації коледжу (т.1 а.с.198), а відповідно наказу № 195/1-ОД від 02.09.2014 року ОСОБА_3 переміщена в лабораторію «Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів» (т.1 а.с.62).

Наказом № 73 від 18 листопада 2014 року внесені зміни до наказу № 26-к від 27.06.2014 року, яким лише конкретизовано, що ОСОБА_3 поновлена на посаді лаборанта кабінету "Будівельні конструкції" ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" (т.1 а.с.58).

Наказ № 26-к від 27.06.2014 року не скасований, тому висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 фактично була поновлена на посаді лаборанта кабінету "Будівельні конструкції" за рішенням суду лише 18.11.2014 року не відповідає обставинам та матеріалам справи.

Приступивши до роботи 01.07.2014 року, ОСОБА_3 із переміщенням її до лабораторії по ремонту автомобілів до особливого розпорядження адміністрації коледжу не погодилася, про що зазначила на розпорядженні (т.1 а.с.198).

Не погодилася ОСОБА_3 і з наказом № 195/1-ОД від 02.09.2014 року (т.1 а.с.62) та з розпорядженням № 144 від 08.09.2014 року (т.1 а.с.64) про переміщення її в лабораторію «Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів» (т.1 а.с.64) та відмовилася виконувати роботу, обумовлену її трудовим договором та посадовою інструкцією (т.1 а.с.56).

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначеною цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю і угодою сторін.

При прийнятті на роботу, 18.06.2013 року ОСОБА_3 ознайомлена із посадовою інструкцією лаборанта, якою визначені функціональні обов'язки лаборанта, завдання та обов'язки, які має виконувати лаборант (т.1 а.с.56)., тому при закріпленні лаборанта ОСОБА_3 за лабораторією по ремонту автомобілів, відповідно до розпорядження № 139 від 03.07.2014 року та при прийнятті наказу № 195/1-ОД від 02.09.2014 року (т.1 а.с.62) і розпорядження № 144 від 08.09.2014 року (т.1 а.с.64) про переміщення ОСОБА_3 в лабораторію «Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів», адміністрація коледжу діяла у відповідності з нормами трудового законодавства.

Частина 1 статті 32 КЗпП України передбачає, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Частиною 2 ст. 32 КЗпП України визначено, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.

З урахуванням зазначених норм, власник не має права вийти за межі трудового договору і його право на переміщення працівників обмежується умовами трудового договору: в межах цих умов переміщення можливе, поза ним - протизаконне.

Таким чином, при переміщенні діє принцип незмінності істотних умов договору, тобто залишаються незмінними всі суттєві умови трудового договору (спеціальність, кваліфікація, найменування посади).

При закріпленні лаборанта ОСОБА_3 за лабораторією по ремонту автомобілів, відповідно до розпорядження № 139 від 03.07.2014 року так і при закріпленні ОСОБА_3 в лабораторію «Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів» відповідно наказу № 195/1-ОД від 02.09.2014 року та розпорядження № 144 від 08.09.2014 року, мало місце переміщення лаборанта ОСОБА_3, а не переведення, оскільки переміщення лаборанта проведено на одному і тому ж підприємстві із однієї лабораторії в іншу, посада, кваліфікація, функціональні обов'язки, заробітна плата не змінилися.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що мало місце переведення ОСОБА_3, а тому при закріпленні її за іншими місцями роботи ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" мав керуватися положеннями ч.1 ст.32 КЗпП України, які регулюють порядок переведення на іншу роботу та зміну істотних умов праці, не ґрунтується на законі.

За цих обставин, позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасувати розпорядження № 139 від 03.07.2014 року про закріплення її за лабораторією по ремонту автомобілів; визнання незаконними та скасувати розпорядження № 144 від 08.09.2014 року про закріплення робочих місць та закріплення її за лабораторією «Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів» задоволенню не підлягають.

Крім того, 18 серпня 2014 року в коледжі відбулися зміни в організації та умовах праці, у зв'язку з чим, наказом № 173-ОД від 18.08.2014 року штат працівників коледжу скорочено на 2 одиниці лаборантів (т.1 а.с.65, 78).

Наказом № 215-ОД від 29.09.2014 року скорочені посади лаборантів з 01.12.2014 року, зокрема, лаборант лабораторії «Двигунів внутрішнього згорання та обслуговування двигунів» ОСОБА_3 Наказ отриманий ОСОБА_3 (т.1 а.с.67).

Таким чином, ОСОБА_3 попереджена про звільнення у зв'язку із скороченням штатів за 2 місяці, дане питання погоджено з профспілковим комітетом ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" та ОСОБА_3 запропоновані інші посади, від зайняття яких вона відмовилася (т.1 а.с.65,65 зв.,66-73), а тому порядок звільнення ОСОБА_3 за ч.1 ст. 40 КЗпП України адміністрацією коледжу не порушений, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання незаконним та скасування пункту 1 наказу № 215-ОД від 29 вересня 2014 року «Про зміни в організації та умовах праці» в частині скорочення посади лаборанта лабораторії «Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів» ОСОБА_3

За правилами ч.2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки, відсутні підстави для поновлення на роботі ОСОБА_3, тому відсутні підстави і для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги ОСОБА_3 в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування наказу № 51-ОД від 27.11.2014 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3», то судова колегія не вбачає підстав для визнання зазначеного наказу незаконним та його скасування.

Як уже зазначалося, відповідно наказу № 195/1-ОД від 02.09.2014 року та розпорядження № 144 від 08.09.2014 року ОСОБА_3 переміщена в лабораторію «Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів» (т.1 а.с.62,64), однак як вбачається з матеріалів справи та не заперечується самою ОСОБА_3, до роботи в лабораторію «Двигунів внутрішнього згорання, автомобілів і тракторів» вона не приступила. Про це свідчать численні службові записки зав. лабораторією, акти комісії у складі трьох осіб та наказ № 247-ОД від 04.11.2014 року «Про надання пояснень» ОСОБА_3 з приводу невиконання розпорядження № 144 від 08.09.20145 року (т.1 а.с. 82-107).

Тому, наказом № 51-ОД від 27.11.2014 року ОСОБА_3 правомірно була притягнута до дисциплінарної відповідальності та їй оголошена догана (а.с.т.1 а.с.83).

Статтею 147 Кодексу законів про працю України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана і звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відсутні підстави і для визнання неправомірною бездіяльності директора ДВНЗ «Запорізький будівельний коледж» ОСОБА_4 при ненаданні ОСОБА_3 чергових відпусток за 2013-2014 роки.

Відповідно ст. 73 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

За графіком, наявному в матеріалах справи, ОСОБА_3 мала бути надана відпустка у травні 2014 року (т.1 а.с. 81). Однак, враховуючи, що поновлення на роботі ОСОБА_3 за рішенням суду відбулося лише у липні 2014 року, відпустка у травні 2014 року ОСОБА_3 надана не була. Заява ОСОБА_3 про надання відпустки у липні 2014 року залишена без задоволення у зв'язку з виробничою необхідністю та підготовкою до навчального року (т.1 а.с.200), тому при звільненні 01.12.2014 року з ОСОБА_3 був проведений остаточний розрахунок, в тому числі і виплачена компенсація за невикористану основну щорічну відпустку у кількості 24 календарних днів, що відповідає вимогам ст. 116 КЗпП України (т.1 а.с. 74).

Надання відпустки звільненому працівнику трудовим законодавством не передбачено.

Статтею 237-1 Кодексу законів про працю України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 у зв'язку із відсутністю обставин порушення її трудових прав, тому позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

За цих обставин, доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи апеляційним судом, тому задоволенню не підлягають.

Відносно доводів ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" про те, що ОСОБА_3 порушено строк звернення до суду, то вони не заслуговують на увагу, оскільки звільнення ОСОБА_3 відбулося 01.12.2014 року, а з позовом до суду вона звернулася 29.12.2014 року, здавши позовну заяву на пошту, тому строки передбачені ст. 233 КЗпП України нею не порушені.

Не знайшли свого підтвердження і доводи ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" відносно того, що порушена підсудність даної справи. За правилами ч.1 ст.113 ЦПК України, позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Оскільки, відповідач ОСОБА_4 зареєстрований у АДРЕСА_1 звернення ОСОБА_3 до Вільнянського районного суду Запорізької області є правомірним. Крім того, цивільне процесуальне законодавство не передбачає скасування рішення суду першої інстанції з підстав порушення підсудності.

Наряду з цим, оскільки суд першої інстанції розглянув справу з порушенням норм матеріального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи, інші доводи апеляційної скарги ДВНЗ "Запорізький будівельний коледж" знайшли своє підтвердження та дають суду апеляційної інстанції підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

Керуючись ст.ст.307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу Державного вищого навчального закладу «Запорізький будівельний коледж» задовольнити частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Державного вищого навчального закладу «Запорізький будівельний коледж», ОСОБА_4, третя особа: Міністерство освіти та науки України про визнання незаконними та скасування наказів і розпоряджень, визнання бездіяльності неправомірною, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: