Рішення № 56351799, 04.03.2016, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

справа № 243/836/16-ц

провадження № 2/243/756/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2016 року

Словянський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючої - судді Ільяшевич О.В.,

при секретареві Хміль О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Слов'янського міськрайонного суду Донецької області (вул. Добровольського,2, м. Словянськ, Донецької області) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням термінів виплати заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ :

03 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням термінів виплати заробітної плати. В обґрунтування позову зазначила, що у період з 20 січня 1983 року по 02 вересня 1999 року вона працювала у ВАТ «Содовий завод». З 1997 року підприємство припинило сплачувати заробітну плату. Протягом цього часу вона неодноразово зверталася до відповідача з вимогою виплатити їй заборгованість по заробітній платі, однак через брак коштів на підприємстві грошові кошти їй виплачені не були. Рішенням Словянського міського суду Донецької області від 10 жовтня 1997 року, з ВАТ «Содовий завод» присуджено до стягнення на користь позивача ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 736 грн. 18 коп. Рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області від 15 червня 2015 року з ВАТ «Содовий завод» на користь позивача ОСОБА_1 вирішено стягнути заборгованість із заробітної плати у сумі 2104 грн. 71 коп., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 2500 грн. 00 коп. Однак зазначені рішення суду до теперішнього часу не виконані, грошові кошти позивачу не виплачені. Оскільки підприємство не здійснило виплату по сьогоднішній день, вважає, що необхідно стягнути з відповідача ВАТ «Содовий завод» на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 26 818 грн. 13 коп. по день постановлення судом рішення по справі та компенсацію втрати частини заробітної плати у звязку із порушення термінів її виплати у сумі 17190 грн. 23 коп.

16 лютого 2016 року, позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву, в якій зменшила позовні вимоги та просила суд винести рішення яким стягнути з відповідача ВАТ «Содовий завод» на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 5 773 грн. 74 коп. з 01 жовтня 2012 року по день постановлення судом рішення по справі та компенсацію втрати частини заробітної плати у звязку із порушення термінів її виплати у сумі 17190 грн. 23 коп.

Слід зазначити, що при вирішенні питання про відкриття провадження у даній справі, судом не було порушено правил визначення юрисдикції щодо вирішення вказаної цивільної справи.

Так, правова позиція викладена в ухвалі ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року зазначає, що справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року не впливають на визначення юрисдикції справ про стягнення з боржника зарплати і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Аналогічну думку містить інформаційний лист судової палати у цивільних справах ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ, про визначення юрисдикції спору про стягнення заробітної плати у разі банкрутства боржника від 07 травня 2013 року №709/0/4-13, у якому зазначено, що справи про банкрутство боржника порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції справ про стягнення з боржника зарплати і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась, подала до суду письмову заяву в якій просить справу слухати у її відсутності, позовну заяву підтримує, з підстав наведених в ній, просить її задовольнити.

Представник відповідача ВАТ «Содовий завод», будучи належним чином повідомленим про дату та час розгляду справи, до судового засідання не зявився, надав суду заяву з проханням розгляд справи проводити без участі представника ВАТ «Содовий завод», позов визнав частково. У своїй заяві, зокрема, зазначив, що позов ОСОБА_1 до ВАТ «Содовий завод» визнає лише в частині стягнення фактичної заборгованості по заробітній платі. Відносно підприємства відкрито процедуру банкрутства, внаслідок чого, ВАТ «Содовий завод» не має можливості визнати позовні вимоги окрім суми основної заборгованості з заробітної плати, яка на момент відкриття ліквідаційної процедури була нарахована за даними бухгалтерського обліку. Ліквідатор не може збільшити реєстр кредиторів, котрий з часу затвердження господарським судом є незмінним.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з таких встановлених у судовому засіданні обставин та відповідних їм норм чинного законодавства.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно записів у трудовій книжці, ОСОБА_1 працювала у ВАТ «Содовий завод» електромонтером по ремонту і обслуговуванню електрообладнання, у період з 20 січня 1983 року по 02 вересня 1999 року (а.с.3-5).

Згідно із довідкою ВАТ «Содовий завод» № 15-6144 від 10 грудня 2012 року, середній заробіток позивача за два останні два місяці роботи перед звільненням складає 125 грн. 99 коп. Загальна сума заборгованості із заробітної плати підприємства перед позивачем станом на 01 грудня 2012 року складає 2 104 грн. 71 коп.

Рішенням Словянського міського суду Донецької області від 10 жовтня 1997 року, з ВАТ «Содовий завод» присуджено до стягнення на користь позивача ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 736 грн. 18 коп. (а.с. 7).

Рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області від 15 червня 2015 року з ВАТ «Содовий завод» на користь позивача ОСОБА_1 вирішено стягнути заборгованість по заробітної платі за період з вересня 1997 року по вересень 1999 року у сумі 2 104 грн. 71 коп., позов в частині стягнення середнього заробітку за період з часу звільнення по вересень 2012 року задоволено частково та стягнуто у сумі 2500 грн. 00 коп. У позові про стягнення моральної шкоди відмовлено.(а.с. 8-10).

Право на своєчасне одержання винагороди за працю (ст. 43 Конституції України) захищається законом.

Відповідно вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, що передбачає, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або повноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначеній у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Матеріалами справи встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 між сторонами по справі був відсутній спір про розміри належних позивачці сум.

Згідно із частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 03 січня 2001 року порушена справа про банкрутство ВАТ «Содовий завод», постановою Господарського суду Донецької області від 04 вересня 2003 року відкрита ліквідаційна процедура, яка ухвалою Господарського суду Донецької області від 11 вересня 2012 року продовжена до 27 січня 2013 року Станом на 28 грудня 2015 року зазначена справа про банкрутство відповідача не розглянута по суті.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір з приводу порушення ВАТ «Содовий завод» законодавства про оплату праці з передбачених статтями 116 та 117 КЗпП України підстав.

Відповідно частини шостої статті 12 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом передбачено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. У трудових правовідносинах такі поняття як зобовязання, неустойка чи інша санкція за невиконання зобовязання не застосовуються. За структурою КЗпП України ст. 117, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відноситься до розділу VII Оплата праці вказаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобовязання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку. Отже, виплата за затримку розрахунку при звільненні, яка повязана з трудовими правовідносинами, є оплатою праці, а тому положення наведеного вище Закону України на ці правовідносини не поширюються. Наведену позицію висловив також Верховний суд України в своїй постанові № 6-121цс 12 від 17 жовтня 2012 року.

Щодо встановлення строку звернення до суду, який суд при вирішенні трудового спору зобовязаний перевірити, то у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року по справі № 1-5/2012 р. в частині ст.. 116, 117, 237-1 КЗпП України, про застосування тримісячного строку звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку та весь час затримки розрахунку та моральної шкоди, суд вважає, що наведений строк обраховується з моменту фактичного розрахунку із працівником. У відповідності до положень п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у відповідності до якого, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В звязку з цим, суд приходить до висновку, що оскільки фактичний розрахунок із позивачкою на день її звернення до суду із вказаним позовом не проведений, відсутність вини відповідача у її невиплаті не доведена, середній заробіток за час затримки розрахунку з 01 жовтня 2012 року по день ухвалення рішення підлягає до виплати.

В п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначається, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнена з підприємства 02 вересня 1999 року.

День звільнення позивача, відповідно положень п.2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року, є останнім днем її роботи, що визнається відповідачем.

Позивач звернулася до суду про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, з 01 жовтня 2012 року по день винесення рішення по справі, оскільки рішенням суду позов ОСОБА_1 був задоволений частково та вже стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 2500 грн. 00 коп. за період з часу звільнення по вересень 2012 року(а.с. 10).

Враховуючи зазначене, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню, а саме за період з 01 жовтня 2012 року по 04 березня 2016 року - день винесення рішення судом, виходячи з таких розрахунків.

Згідно Довідки № 15-6144 від 10 грудня 2015 року, середньоденний заробіток за два останніх місці липень-серпень 1999 року становить: (135 грн. 38 коп. + 116 грн. 61 коп.): ( 168,3 год. + 120 год.) = 0 грн. 87 коп/годХ8 год. = 6 грн. 99 коп..

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2012 року по 04 березня 2016 року включно складає:

06 грн. 99 коп. Х ((22 дн.+18дн.):2(середня кількість робочих днів за два останніх місяці роботи)Х12 міс.(середня кількість робочих днів у році)Х3 роки + (20 дн. Х 5 міс.)+3 дн.) = 06 грн. 99 коп. Х 823(кількість днів затримки розрахунку з 01 жовтня 2012 року по 04 березня 2016 року (день винесення судового рішення) включно) = 5 752 грн. 77 коп.

Суд зазначає, що у сенсі ст. 117 КЗпП України, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про оплату праці» стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку є відповідальністю роботодавця та стягується судом саме по день фактичного розрахунку, або по день постановлення рішення суду, у зв'язку з цим, в даному випадку судом розглянути вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у межах позовних вимог відповідно ст. 11 ЦПК України.

Стосовно позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням термінів її виплати,суд виходить з таких міркувань.

Згідно із статтею 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно із ст. 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Стаття 34 введена в дію з 1 січня 1997 року згідно із Постановою Верховної Ради України № 49/96-ВР від 20 лютого 1996 року.

1 січня 2001 року набув чинності Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000р. № 2050-III.

Згідно зі ст. 1 цього закону,підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтями 2, 3 вказаного закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (01 січня 2001 року). Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати. Пунктом 2 цієї постанови встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, нарахованої працівникові за період роботи з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2000 р., проводиться відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. № 1427, до ліквідації заборгованості із заробітної плати за зазначений період.

Позивачка звільнена 02 вересня 1999 року, а тому заборгована їй заробітна плата нарахована до 1 січня 2001 року, тобто, до набрання чинності Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати», відповідно компенсація невиплаченої позивачці заробітної плати підлягає обчисленню на підставі Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1427 від 20 грудня 1997 р. з наступними змінами.

Таким чином, посилання позивача в позовній заяві на Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 р. та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 р., є безпідставними, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами цими нормативними актами не регулюються.

Згідно із пунктами 2 - 5 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997р. № 1427із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 692, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги (далі - споживчі ціни) за цей період зріс більш як на один відсоток. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і платежів) на коефіцієнт приросту споживчих цін. Коефіцієнт приросту споживчих цін визначається як різниця між часткою від ділення індексу споживчих цін в останній місяць перед виплатою суми заборгованості на індекс споживчих цін у тому місяці, за який виплачується заробітна плата, та коефіцієнтом 1. У разі затримки виплати заробітної плати за кілька місяців сума компенсації визначається згідно з пунктом 3 цього Положення за кожний місяць окремо і підсумовується. Виплата працівникові суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості із заробітної плати за відповідний місяць.

При цьому п.7 вказаного Положення передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) у виплаті компенсації може бути оскаржена працівником або уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у судовому порядку.

Позивачем не надано доказів на підтвердження виплати їй заборгованості та даних про відмову власника або уповноваженого ним органу у виплаті компенсації.

Із наданої позивачем довідки ВАТ «Содовий завод» №15-6144 від 10 грудня 2012 року, вбачається, що заборгованість за підприємством перед позивачем за період з вересня 1997 року по вересень 1999 року становить 2104 грн. 71 коп.. Однак інформації з чого складається така заборгованість, чи це є сума не виплаченої заробітної плати після утримання податків та платежів чи з неї ще потрібно утримати податки і обов'язкові платежі в довідці не зазначено.

Відсутність належних та допустимих доказів про розмір нарахованої, але не виплаченої позивачці заробітної плати (після утримання податків і платежів) по місяцях за які вона утворилась, унеможливлює розрахунок компенсації та є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині через недоведеність.

Будь-яких доказів того, що така компенсація не була нарахована під час перебування в трудових відносинах із підприємством позивачем суду також не надано.

Суд виходить з вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості і кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд зазначає, що позивачка в судове засідання не з'явилася, не скористалася своїми процесуальними правами сторони в процесі щодо заявлення клопотань про витребування доказів у справі, а тому суд позбавлений можливості в порядку ч.4 ст. 10 ЦПК України в межах своєї компетенції здійснити процесуальні дії щодо сприяння права сторони на можливість проведення відповідних процесуальних дій щодо отримання доказів по справі.

З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні вимог в частині стягнення компенсації громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати, оскільки суд позбавлений можливості самостійно вирахувати розмір компенсації, в звязку із недоведеністю обставин, які повинні бути враховані при стягненні компенсації громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати.

Також, згідно із вимогами ст.4 ЗУ Про судовий збір, за подання позовних заяв в порядку цивільного судочинства майнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток від ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше пяти розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно із ч.3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно із розясненнями п. 36 Постанови Пленуму ВССУ України № 10 від 17.10.2014 року, вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VI).

У звязку із чим, з відповідача у дохід держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 126 грн. 78 коп., оскільки позов задоволений частково (5 752 грн. 77 коп. Х 100%/( (5773 грн. 74 коп. + 17190 грн. 23 коп.) = 25%

Так, сума задоволених вимог від суми вимог позивача становить 25 %, отже 137 грн. 80 коп. становить 25 % від суми 551 грн. 20 коп.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 224-228, п.2 ч.1 367 ЦПК України, ст.ст. 116,117, 233 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. N 1427, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням термінів виплати заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути із відкритого акціонерного товариства Содовий завод, місцезнаходження: вул. Чубаря, буд. 91, м. Словянськ, Донецької області, р/р №263103, у АК ПІБ м. Словянська, МФО 334561, код ЄДРПОУ 00204895, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2012 року по 04 березня 2016 року включно у розмірі 7 131 (сім тисяч сто тридцять одна) грн. 40 коп.

В решті позову відмовити.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства Содовий завод, місцезнаходження: вул. Чубаря, буд. 91, м. Словянськ, Донецької області, р/р №263103, у АК ПІБ м. Словянська, МФО 334561, код ЄДРПОУ 00204895, судовий збір у розмірі 171 (сто сімдесят одна) грн. 15 коп. у дохід держави.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Словянський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення складено у нарадчій кімнаті у єдиному екземплярі.

Повний текст рішення суду виготовлений 09 березня 2016 року.

Головуючий суддя: О.В.Ільяшевич