Рішення № 56348553, 11.03.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

Головуючого судді: Гордійчук С.О.

суддів : Боймиструка С.В., Буцяка З.І.

секретар судового засідання: Коробчук А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу Рівненської міської ради на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на об"єкти нерухомого майна .

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 лютого 2015 року у справі позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на об'єкти нерухомого майна : житлові квартири АДРЕСА_1.

Вирішено питання про судовий збір.

В поданій на рішення суду апеляційній скарзі Рівненська міська рада вказує на його незаконність, оскільки вказаним рішенням суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Судом не враховано, що сторони по справі не являються землекористувачами земельної ділянки, на якій розташований об'єкт нерухомості, оскільки правочини, які тягнуть перехід права власності на об'єкт нерухомості, водночас є підставою переходу права на земельну ділянку, оформлення якої здійснюється у встановленому порядку. Крім того, об'єкт будівництва не зданий в експлуатацію. Вважає, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Просить рішення суду скасувати, постановити нове про відмову в задоволенні позову.

В судове засідання позивач, відповідач та його представник не з'явились, подали клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із неналежним їх повідомленням про день розгляду справи, перебування відповідача у відрядженні та у зв'язку із хворобою представника відповідача ОСОБА_3, проте ніяких підтверджуючих документів з даного приводу сторони суду не надали, у зв'язку із чим, колегію суддів визнано неявку сторін неповажною. Враховуючи те, що сторони повідомлені про розгляд справи належним чином, їм надіслані апеляційна скарга і причина їх неявки визнана неповажною, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору купівлі-продажу від 08 червня 2000 року відповідач придбав у ОСОБА_4 майстерню по дрібному ремонту автомобілів та кафе за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 252,3 квадратних метра, розташованих на земельній ділянці площею 748 квадратних метрів.

На підставі рішення виконавчого комітету Рівненської міської ради від 09 липня 1996 року №65 ОСОБА_4 була виділена земельна ділянка площею 513 кв.м в постійне користування, із цільовим призначенням - для обслуговування частини житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1.

Відповідно до вимог ст.ст. 22, 23 ЗК України( в редакції 1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_4 не оформив, а тому передача земельної ділянки в постійне користування за рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради №65 від 09.07.1996 року не відбулася, а відтак ОСОБА_4 не набув права постійного користування земельною ділянкою в розмірі 513,00 кв. м.

Будь-які докази в підтвердження того, що у ОСОБА_2 на момент набуття права власності на нерухоме майно (майстерню по дрібному ремонту автомобілів та кафе), існувало право на користування земельною ділянкою, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, розпорядження землями територіальної громади міста, у тому числі надання їх у користування, належить до повноважень міської ради та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу.

Разом з тим, 04 липня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали Інвестиційний договір будівництва об'єкта нерухомості, за умовами якого відповідач зобов'язався до 05 жовтня 2014 року передати у власність позивачеві такі об'єкти нерухомого майна: житлову квартиру №1 розрахунковою площею 22,97 кв. м, житлову квартиру №2 розрахунковою площею 26,22 кв. м , житлову квартиру №3 розрахунковою площею 27,14 кв. м, що розташовані на першому поверсі будинку АДРЕСА_1, житлову квартиру №15 розрахунковою площею 40,43 кв.м., розташовану на другому поверсі цього ж будинку. Натомість, позивач зобов'язалася здійснити фінансування реконструкції відповідачем нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 у малоповерховий багатоквартирний житловий будинок, що нею і було зроблено шляхом передачі відповідачу грошових коштів в сумі 233 520 грн.

Таким чином, ОСОБА_1 виконала грошові зобов'язання за інвестиційним договором та набула право вимоги, повністю сплативши вартість, установлену вказаним договорам, тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги щодо переходу права власності на об'єкт будівництва. Однак у неї право власності на спірні квартири не виникло.

Пунктом 2.4.2 інвестиційного договору передбачено, що протягом трьох робочих днів після завершення будівництва і введення будинку в експлуатацію, забудовник передає інвесторові об'єкт інвестування за актом приймання-передачі, на підставі якого інвестор спільно із забудовником оформляє право загальної пайової власності на об'єкт інвестування у встановленому законодавством порядку.

За змістом цього договору позивач отримала лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що відповідач із заявою до місцевої ради про виділення йому в користування земельної ділянки не звертався, дозвіл органів місцевої влади на проведення реконструкції нежитлових приміщень у житловий будинок відсутній, будинок в експлуатацію не введений, акт приймання передачі та докази про завершення будівництва в матеріалах справи також відсутні.

Відповідно до статей 526, 527, 530 - 532 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Майном як особливим об'єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Разом з тим частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту статті 392 ЦК України позивач не довела, що вона є саме власником спірного нерухомого майна і це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також те, що вона втратила документ, який засвідчує її право власності.

Крім того, на час укладення сторонами інвестиційного договору будівництва об'єкта нерухомості щодо залучення коштів фізичних осіб з метою фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулювалися законами України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та від 18 вересня 1991 року № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закони).

Виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення зазначеними нормами та нормою статті 331 ЦК України не передбачено.

Указаними Законами визначено порядок оформлення права власності (здійснення державної реєстрації права власності) на об'єкт інвестування після прийняття такого об'єкта до експлуатації.

Отже, відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти.

Відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 та від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції неправильно застосував норми статей 331, 392 ЦК України й дійшов помилкового висновку про визнання права власності за позивачем на об'єкт інвестування.

У зв'язку з наведеним, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, ст.ст.328,331,392 України колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Рівненської міської ради задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 лютого 2015 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Рівненської міської ради судовий збір у сумі 2568,72 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.

Головуючий:

Судді: