Рішення № 56346491, 09.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/6776/14-ц Головуючий у І інстанції Сердинський В. С.Провадження № 22-ц/780/1094/16 Доповідач у 2 інстанції Таргоній Д. О.Категорія 20 09.03.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

09 березня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.

суддів: Касьяненко Л.І., Приходька К.П.,

за участю секретаря Дрозда Р.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Газматова Аліна Анатоліївна про визнання права спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсним договорів дарування та визнання права власності на ? частину будинку.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи учасників судового процесу, колегія суддів

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2014 року позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду із даним позовом, який в подальшому доповнила та уточнила.

Позивач зазначала, що з 01 грудня 1990 року по 30 листопада 2010 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2

За час шлюбу позивачем та відповідачем було побудовано житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

18 грудня 2009 року Богданівською сільською радою Броварського району Київської області було надано рішення на оформлення права власності на житловий будинок, який було збудовано в 2009 році, загальна площа 137,6 кв.м., житлова площа 55,6 кв.м., з надвірними будівлями та спорудами, прибудованим гаражем, огорожею, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, на ім'я відповідача ОСОБА_2

30 листопада 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві шлюб було розірвано, згідно актового запису № 828.

18 серпня 2011 року відповідач ОСОБА_2 уклав із своєю матір'ю відповідачем ОСОБА_3 договір дарування 1/2 частини вищезазначеного житлового будинку, надавши при цьому приватному нотаріусу Броварського районного нотаріального округу Гамзатовій А.А. заяву про те, що 1/2 частина спірного житлового будинку являється його особистою власністю.

05 червня 2012 року відповідач ОСОБА_2 знову подав до приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Гамзатової А.А. заяву про те, що 1/2 частина житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, являється його особистою власністю, після чого між ним та ОСОБА_3 було укладено договір дарування 1/2 частини житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Гамзатовою А.А., зареєстрований в реєстрі за №1844 від 05 червня 2012 року.

12 червня 2012 року договір дарування другої 1\2 частини житлового будинку було зареєстровано в БТІ як приватна власність ОСОБА_3

Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнень до позовної заяви, позивач просила суд:

- визнати право спільної сумісної власності подружжя за нею та відповідачем ОСОБА_2 на будинок АДРЕСА_2;

- визнати незаконним договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Гамзатовою А.А. від 18 серпня 2011 року, вчинений ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1/2 частини будинку АДРЕСА_2, що зареєстровано в реєстрі №957 від 18 серпня 2011 року та скасувати його державну реєстрацію;

- визнати незаконним договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Гамзатовою А.А. від 05 червня 2012 року, вчинений ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1/2 частини будинку АДРЕСА_2, що зареєстровано в реєстрі №1844 від 5 червня 2012 року та скасувати його державну реєстрацію ;

- визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_2;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_2.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2015 року позов задоволено частково. Визнано право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на будинок АДРЕСА_2. Визнано недійсним договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Гамзатовою Аліною Анатоліївною від 18 серпня 2011 року, вчинений ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1/2 частини будинку АДРЕСА_2, що зареєстровано в реєстрі №957 та скасувано його державну реєстрацію. Визнано недійсним договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Гамзатовою Аліною Анатоліївною від 18 серпня 2011 року, вчинений ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1/2 частини будинку АДРЕСА_2, що зареєстровано в реєстрі №1844 від 5 червня 2012 року та скасувано його державну реєстрацію. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_2. В частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір 2 996,41 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в своїй апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення скасувати, як незаконне, та постановити нове про відмову в задоволенні позову. В обгрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що спірний будинок, хоча і побудовано за період проживання у шлюбі, однак не являється спільним сумісним майном подружжя, оскільки придбаний за кошти ОСОБА_3 Зазначає, що станом на 11.01.2005 року, дату укладання договору про участь у Фонді інвестування будівництва спірного будинку, гроші на інвестування в сумі 419 875,31 грн. були саме у ОСОБА_3 Джерелом походження цих коштів був продаж 14.09.2005 року за 250 000 грн. квартири АДРЕСА_1, яка належала особисто ОСОБА_3 Крім того, 10.11.2005 року ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_8 30 000 доларів США, що було підтверджено в судовому засіданні показами свідка. Вказав також, що подружжя не мало вільних коштів на цей інвестиційний договір, оскільки у той же час, а саме 29.08.2005 р. вони уклали Договір пайової участі у фінансуванні будівництва квартири в м. Алушта АР Крим, перерахувавши 119 967,80 гривень. Крім того, серед доводів апеляційної скарги зазначив про те, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача, оскільки підставою позову є порушення прав щодо спільного сумісного майна подружжя, право на поділ якого закінчилось через три роки після розірвання шлюбу, зокрема 30.11.2013 року.

З апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернулась також ОСОБА_3, яка посилається на ненадання судом належної оцінки поданим нею доказам щодо придбання спірного будинку за її особисті кошти. Зазначила, що після смерті у 2003 році її чоловіка усі майнові та фінансові питання вона вирішувала через свого сина - ОСОБА_2 Тому питанням оформлення документів на будинок займався він, в силу також її похилого віку та стану здоров'я. Тому вважає рішення суду незаконним, просить скасувати та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 грудня 1990 року.

30 листопада 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві шлюб було розірвано, згідно актового запису № 828 (а.с.25).

Встановлено також, що за час перебування у шлюбі, а саме 11 жовтня 2005 року між відповідачем ОСОБА_2 та АКБ «Аркада» укладено договір №99-Б про участь у Фонді фінансування будівництва, згідно якого відповідач приймає участь у фінансуванні будівництва житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за програмою ТОВ «Корпорація розвитку Київської області» (а.с.56-60).

Відповідно до розписки №147 про вилучення свідоцтва до договору про участь у ФФБ від 15 вересня 2009 року, наданої відповідачу ОСОБА_2, інвестування конкретного об'єкту інвестування в сумі 419 875,31 грн. здійснено в повному обсязі (а.с.61).

Рішенням Богданівської сільської ради Броварського району Київської області 18 грудня 2009 року було надано дозвіл на оформлення права власності на житловий будинок, який було збудовано в 2009 році, загальна площа 137,6 кв.м., житлова площа 55,6 кв.м., з надвірними будівлями та спорудами, прибудованим гаражем, огорожею, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.17).

Згідно акту приймання-передачі житлового будинку з прибудованим гаражем від 21 грудня 2009 року, замовник ТОВ «Корпорація розвитку Київської області» збудував та передав, а довіритель ОСОБА_2 сплатив 100% вартості та прийняв двоповерховий (одноквартирний) трикімнатний житловий будинок з прибудованим гаражем, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.62).

Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, право приватної власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, зареєстровано на ім'я відповідача ОСОБА_2 15 січня 2010 року (а.с.21).

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач ОСОБА_2 набув право власності на спірний житловий будинок під час перебування в шлюбі із позивачем ОСОБА_4, а отже, він є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначено у положеннях ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Судом першої інстанції обгрунтовано не взято до уваги посилання відповідача на ту обставину, що спірний будинок було придбано за рахунок коштів його матері - ОСОБА_3, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно з вимогами частин 1,4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначені обставини відповідачі підтверджують копією договору купівлі-продажу від 14 вересня 2005 року, згідно з яким відповідачем ОСОБА_3 було відчужено квартиру АДРЕСА_1, вартістю 250000 грн. (а.с.55), а також поясненнями свідка ОСОБА_8

Суд першої інстанції надав вірну оцінку зазначеним доказам, не взявши їх до уваги, оскільки вони суперечать іншим, встановленим по справі обставинам. Так, як уже зазначалось вище, договір № 99-Б про участь у Фонді фінансування будівництва спірного будинку, укладався 11 жовтня 2005 року особисто відповідачем ОСОБА_2 та АКБ «Аркада». Оплата за даним договором в сумі 419 875,31 грн. здійснена ОСОБА_2 (а.с. 61), а 21.12.2009 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Корпорація розвитку Київської області» (замовником) підписано Акт прийому - передачі житлового будинку з прибудованим гаржем. (а.с. 62)

Доводи апеляційних скарг про те, що оформлення права власності на спірний будинок відбувалось на ім'я ОСОБА_2 у зв'язку із поганим станом здоров'я ОСОБА_3 є непереконливими та не можуть бути прийняті судом на спростування встановлених вище обставин.

Колегія суддів апелційного суду вважає також правильними висновки суду в частини задоволення вимог позивача про визнання недійсними договорів дарування, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що згідно договору дарування 1\2 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Гамзатовою А.А., зареєстрованих в реєстрі за №957 від 18 серпня 2011 року та договору дарування 1/2 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, посвідченого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Гамзатовою А.А., зареєстрованих в реєстрі за №1844 від 05 червня 2012 року, відповідач ОСОБА_2 подарував належний йому вищезазначений житловий будинок своїй матері відповідачу ОСОБА_3 (а.с.119,121).

Звертаючись до нотаріуса, відповідачем ОСОБА_2 було подано заяви, якими стверджував, що 1/2 частина житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, являється його особистою власністю, що не відповідає дійсності, оскільки право власності на спірний будинок було набуто відповідачем ОСОБА_2 за час перебування в зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_4 (а.с.120,122).

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до положень ст. ст. 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Встановивши вказані обставини, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційних скарг щодо невідповіності рішення суду першої інстанції нормам матеріального права в цій частині, оскільки судом було безспірно встановлено, що вказані договіри дарування було укладено ОСОБА_2 без письмової згоди позивачки на розпорядження спільним майном подружжя, а отже без додержання вимог ч. 3 ст. 65 СК України, а тому відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України вони підлягають визнанню недійсним.

Колегія суддів відхиляє також доводи відповідача ОСОБА_2, викладені в апеляційній скарзі, щодо ігнорування судом першої інстанції його заяви про застосування строку позовної давності.

Згідно вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України та ч. 2 ст. 72 СК України, позовна давність обчислюється від дня, коли співвласник дізнався, або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Згідно ч. 3 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106,107 СК) чи дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого власності (ч. 2 ст. 72 СК).

У даному випадку строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки він розпочався у 2012 році, коли ОСОБА_4 дізналась про порушення її прав, як співвласника, на будинок, а відтак висновки суду щодо відмови в задоволенні заяви про застосування строку позовної давності відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на наявних у справі доказах.

В той же час, колегія суддів вважає безпідставною відмову суду в задоволенні вимоги щодо визнання права власності на ? частину спірного будинку за ОСОБА_2

Положеннями ст. 70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Установивши статус спірного майна, як спільне сумісне майно подружжя, суд першої інстанції, здійснюючи його поділ, фактично вирішив юридичну долю лише ? його частини, визнавши право власності за позивачкою ОСОБА_4, та залишивши іншу ? частину без визначення власника, тому в цій частині рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового, про задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2015 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину будинку АДРЕСА_2.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: